Жермей! Жермей! Його вбили!
ВСІ. О, Боже!
Входить жандарм, тягнучи за собою панну Жорж, одягнену жінкою з народу.
ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ. Ось ця жінка, я схопив її, коли вона намагалася втекти.
ЖОРЖ-МАРІЯ. Заради Бога, чого від мене хочуть?
ПАРІЗО-ШЕФ ЖАНДАРМІВ. Зізнайтеся у своєму злочині!
ЖОРЖ-МАРІЯ. То це мене звинувачують! О Боже, невже я ще не вичерпала твого гніву!
ПАРІЗО-ШЕФ ЖАНДАРМІВ. Ваше ім'я?
ЖОРЖ-МАРІЯ. Марія Бомон!
На другому поверсі з'являються Фредерік-Робер Макер у супроводі Фірмена-Бертрана.
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР (убік). О небо, моя дружина! Та нещасна, яку я покинув двадцять років тому! Ось що буває, коли немає порядку!
КЮССОННЕ (підскочив у своїй ложі). Що він каже? Це не мій текст!
ЛЯ КРЕССОННЬЄР-ДЮМОН. Марія Бомон?
ЖОРЖ-МАРІЯ. Так, добродію, Марія Бомон!
ДЮЖІ-ШАРЛЬ. Марія Бомон!
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР (нахиляючись, роздратовано). Марія Бомон! Вона вже двічі це сказала! (до Кюссонне). Він глухий.
КЮССОННЕ. О!
ЛЯ КРЕССОННЬЄР-ДЮМОН. У вас були діти?
ЖОРЖ-МАРІЯ. На жаль, добродію, у мене був син! Жорстока доля примусила мене покинути його на постоялому дворі!
ЛЯ КРЕССОННЬЄР-ДЮМОН. Це часом не в Греноблі сталося?
ЖОРЖ-МАРІЯ. Ах! Змилуйтеся, пане, скажіть мені, чи мій син живий!
ДЮЖІ-ШАРЛЬ (поспішно). Моя мати!
ВСІ (Фредерік диригує їм). Його мати!
ЖОРЖ-МАРІЯ. Мій син!
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР. Мій син!
ВСІ (Фредерік диригує). Його син!
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР (Манірниці, вказуючи на Марію). Твоя свекруха!
ВСІ (Фредерік диригує). Твоя свекруха!
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР (відкриваючи обійми Манірниці). І свекор!
ВСІ (Фредерік диригує). І свекор!
КЮССОННЕ (у нестямі, волає зі своєї ложі). Добродію, та це скандал! Ви паплюжите мій текст, добродію!
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР. Це на щастя, пане! (Він спускається по сходах, а за ним слідує Бертран). О, яка радість! Ми гадали, що потрапили до незнайомців із незнайомими на незнайомому постоялому дворі, а виявляється — ми віднайшли родину. Це так несподівано.
ЛЯ КРЕССОННЬЄР-ДЮМОН. Арештуйте їх! Вони не запрошені на весілля.
Фредерік-Робер Макер і Фірмен-Бертран намагаються пройти через двері, але їх зупиняють жандарми.
ЛЯ КРЕССОННЬЄР-ДЮМОН. Врешті-решт, може, оці от і є вбивці?
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР (як луна). Можливо, це вони….
Жандарми підводять Фірмена-Бертрана і Фредеріка-Робера Макера до Парізо-Шефа жандармів, який приймає поважного вигляду, щоб додати собі авторитету.
ПАРІЗО-ШЕФ ЖАНДАРМІВ (зі своїм південним акцентом). Як вас звати?
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР. Кюссонне. (Пауза). Симон Кюссонне.
КЮССОННЕ. О!
Трупа більше не в змозі лишатися серйозною. Засоромлений Кюссонне, повертається у глибину ложі.
ПАРІЗО-ШЕФ ЖАНДАРМІВ. Народжений?
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР. Так.
ПАРІЗО-ШЕФ ЖАНДАРМІВ. І проживаєте?
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР. Непогано, а ви?
ПАРІЗО-ШЕФ ЖАНДАРМІВ (витирає піт з лоба). Я вас питаю: де ви проживаєте?
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР. Я маю невеличкий дефект у вимові, але нічого страшного, для вас вона у вусі, як я розумію.
ПАРІЗО-ШЕФ ЖАНДАРМІВ (виснажений, витираючи піт із лоба). Професія?
ФРЕДЕРІК. Сирота. (Він робить знак театральному піаністу і говорить у ритмі патетичної музики).
Я сирота-небога,
Я жертва долі вбога.
Померлу маму не вернуть,
І я не народився,
І де б я не з'явився,
Усі мене женуть.
Я сирота-небога,
Іду в ніщо з нічого.
Музика припиняється.
ПАРІЗО-ШЕФ ЖАНДАРМІВ. Панове, ми зібралися тут для серйозної справи. Щойно в сусідній кімнаті був заколотий кинджалом один чоловік.
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР (раптово кричить). Припиніть розслідування! Я знаю, хто убивця!
ВСІ. Хто?
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР (вказуючи на ложу, де ховається Кюссонне). Це автор!
КЮССОННЕ. О!
У залі регочуть.
ЛЯ КРЕССОННЬЄР, розгублений, намагається все ж таки повернути п'єсу на старі рейки.
ЛЯ КРЕССОННЬЄР-ДЮМОН (Марії). І ви, нещасна жінко, одного дня вийшли заміж за цього лиходія?
ЖОРЖ-МАРІЯ (переходячи на другу стадію гри, запропонованої Фредеріком). Саме так, довелося, примусили, і я вийшла за нього заміж. (Повертається до Робера, дорікає йому). Ах, Робере, Робере! Та що ж за демон у тебе вселився!
Але тут Панна Жорж починає нервово сміятися.
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР (теж на межі сліз). О так, який же демон в мене вселився!
ЛЯ КРЕССОННЬЄР-ДЮМОН (постійно намагається зберегти серйозність ситуації). Робер? Вона назвала вас Робер? Але тоді… чи ви не той знаменитий…
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР (із гордістю). Так, на жаль, вже прикидатись недоречно. Я Робер Макер!
ВСІ. Робер Макер!
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР. Власною персоною!
Він відкриває свою табакерку і кидає тютюн в очі жандармам. Тікає разом із Фірменом.
ПАРІЗО-ШЕФ ЖАНДАРМІВ. Зупиніть їх!
Хоч і засліплені, жандарми кидаються переслідувати Фредеріка-Робера Макера і Фірмена-Бертрана, які біжать, мов самі дияволи.
Фредерік кидається з балкона на люстру, яка разом із ним опускається вниз, і несподівано збиває намальовану декорацію, за якою відкривається інше полотно, яке зображує Північний полюс.
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР. Ми тут задубнемо.
Він кидається на інший трос і, зачепившись за нього, перетинає сцену, мимоволі звільняючи іншу, зовсім недоречну декорацію — зображення джунглів.
Двоє жандармів, причеплені до того самого тросу, переслідують його до наступної декорації — ця зображує вулкан.
Фредерік хапається за інший трос і перебирається в ложу. Тепер він удає глядача, який бурчить на виставу.
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР (стрибає по ложі, зображуючи глядача, який протестує). Що це за п'єса? І шеляга не варта, це не просто погано, це ганебно: літають, як у лісі. І як вони тільки наважилися грати такі п'єси!
Смикає за трос, і це провокує виверження вулкана. Починає працювати система лави і диму.
Один із жандармів, так само прилетівши на тросі, намагається схопити його в ложі.
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР. Що ви тут робите? Ви не маєте права сюди заходити! Це ложа! (Кричить Фірмену). Друже, пускай воду, мені треба стрибнути!
Фірмен запускає механізм, і шовкові хвилі заповнюють сцену.
Тоді Фредерік стрибає на сцену. Коли він приземляється, з підлоги б'є вода. Він виринає над хвилями і випльовує рибку.
Жандарми стрибають услід за ним. В результаті вони заляпані брудом.
Жандарми, Фірмен і Фредерік починають бігати по всьому театру, борсаються у хвилях, плавають то брасом, то кролем, то батерфляєм, збиваючи все і всіх.
Фредерік-Робер Макер перемагає одного з жандармів. Потім він наближається до Фірмена-Бертрана, який б'ється з іншим жандармом.
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР. Візьмемо його на двох?
Кожен б'є його палицею.
З'являється підкріплення.
Робер Макер хапає одного жандарма і підкидає його політати в повітрі. Жандарм падає у проході посеред публіки.
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР. О, я убив жандарма! (Публіці). Вам це сподобалось? Якщо ви вернетесь сюди завтра, я уб'ю відразу двох!
Наприкінці, влаштувавши неймовірний безлад на сцені і в залі, Фредерік і Фірмен потрапляють у руки жандармів. Ті ставлять їх на коліна перед Парізо-Шефом жандармів. Усе затихає.
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР. Але врешті-решт… я не розумію, у чому нас звинувачують? Ну, трохи шахрайства, ну, крадіжок штук тридцять, убивств — не більше п'яти-шести… можливо, сім?
ДЮЖІ-ШАРЛЬ. Але… хіба не ви убили Жермея?
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР (здвигнувши плечима). Чого ти хочеш, синку, кожен має свої маленькі недоліки!
ПАРІЗО-ШЕФ ЖАНДАРМІВ. А хто щойно вбив жандарма!
ФРЕДЕРІК-РОБЕР МАКЕР. О, Боже… (починає співати)
Як ти вбити солдата
Чи жандарма схотів,
Буде шуму багато,
Та бенкет почуттів.
Фредерік робить жест. Відразу опускається полотно, яке зображує небо і кілька рожевих повненьких янголяток.
Фредерік повертається до трупи і в якійсь сюрреалістичній манері примушує її хором повторити куплет.
ТРУПА (повторює куплет).
Як ти вбити солдата
Чи жандарма схотів,
Буде шуму багато,
Та бенкет почуттів.
Потім, остаточно осмілівши, Фредерік видирається на якийсь золотий трон у хмарах і повертається до публіки, яку також примушує так само проскандувати.
ТРУПА І ПУБЛІКА (співають куплет).
Як ти вбити солдата
Чи жандарма схотів,
Буде шуму багато,
Та бенкет почуттів.
У цей момент, знову на знак Фредеріка декорація валиться вперед. Але нікого з акторів не притискає, бо вони розташовані точно в тих місцях, де в декорації зроблені отвори.
Хитрий Фредерік, зі спини, знову бере трохи тютюну, повертається до публіки і підморгує їй.
ФРЕДЕРІК. Завісу!
Завіса опускається над "Постоялим двором Адре".
ЗАТЕМНЕННЯ
ДЕВ'ЯТА КАРТИНА
Те ж саме, але з протилежного боку.
Коли завіса підіймається, ми бачимо зі спини трупу, яка кланяється глядачам — помітним, як тіні в глибині.
Це справжній успіх. Зал тріумфує. Зробивши комічну карикатуру на мелодраму, Фредерік викликав ентузіазм публіки.
АНТУАН (радісно, піднімаючи завісу). Одинадцять викликів!
Актори знову кланяються.
Завіса опускається і підіймається знову.
АНТУАН. Дванадцять викликів!
Актори схиляються. Завіса опускається.
ФРЕДЕРІК (Антуану, роблячи знак знову підняти завісу). Де дванадцять, там і тринадцять.
І справді, зал знову аплодує трупі.
Коли завіса театру "Фолі-Драматік" падає остаточно, на сцені реакції розділилися. Такі актори, як Манірниця чи Ля Крессонньєр, розгнівані, бо не змогли зіграти свою власну гру, негайно йдуть. Натомість Фредерік, Фірмен і Панна Жорж у захваті.
Молодий Дужі пристрасно цілує руку Панни Жорж, яка дозволяє йому це із задоволенням.
Арель і Кюссонне, обливаючись потом, добираються до сцени.
АРЕЛЬ. Браво! Браво! Як подумаю про те, що ніхто не хотів мене слухати, коли я передрікав щасливу долю цієї п'єси…
ФРЕДЕРІК. Так, тільки довелося переробити мелодраму у фарс, щоб її можна було грати!
КЮССОННЕ (підходить, збуджений). Це тріумф! Тріумф!
ФРЕДЕРІК. Побажаймо, щоб цей тріумф переріс в успіх.
КЮССОННЕ. Браво, дорогий мій Фредеріку, тисячу раз браво. Ви показали себе майстром!
ФРЕДЕРІК (кланяється). О, актор ніщо без гарного тексту.
КЮССОННЕ. Дякую! Дякую! Особливо мені сподобались ваші паузи.
ФРЕДЕРІК. Природно: адже вони мої.
Кюссонне не помічає каверзи і звертається до всіх.
КЮССОННЕ. Яке велике одкровення — цей вечір! Ви зрозуміли, що сталося? Виявляється, я комік, а я про це не знав.
ВСІ. Справді?
ФРЕДЕРІК (велично). О, так, деякі генії мимоволі приховують цілі пласти розуму, так що частина з них іноді лишається невідомою для них самих.
КЮССОННЕ.