Чого ж ви вимагаєте?
К р о г с т а д. Зараз довідаєтесь. Я хочу підвестися на ноги, добродійко, хочу піднятися, і ваш чоловік мусить допомогти мені протягом півтора року я ні в чому такому безчесному не був запідозрений; увесь цей час я бився як риба об лід, але був задоволений, що можу своїм трудом піднятися знов — так ось, помалу. Тепер мене вигнали, і я вже не можу задовольнитися тим, що мене просто приймуть назад, — змилуються. Я хочу піднятися, кажу я вам. Хочу, щоб мене прийняли на службу в банк з висуванням. Вашому чоловікові доведеться створити для мене особливу посаду...
Н о р а. Він ніколи цього не зробить!
К р о г с т а д. Зробить, я його знаю. Він писнути не посміє. А якщо тільки я сяду там, поруч нього, — побачите: не мине й року — я буду правою рукою директора. Нільс Крогстад, а не Торвальд Хельмер буде керувати банком.
Н о р а. Ви ніколи цього не дочекаєтесь!
К р о г с т а д. Може, ви...
Н о р а. Тепер у мене вистачить духу.
К р о г с т а д. Мене не залякаєте. Така ніжна, пещена дамочка, як ви.
Н о р а. Побачите! Побачите!
К р о г с т а д. Під кригу, може? В крижану, чорну глибину. А весною випливти спотвореною, невпізнанною, без волосся...
Н о р а. Ви мене не залякаєте.
К р о г с т а д. А ви мене. Такого не роблять, фру Хельмер. Та й для чого це потрібно? Він все одно буде в моїх руках. Н о р а. ї після того? Коли мене вже...
К р о г с т а д. Ви забуваєте, що тоді я буду владний над вашою пам'яттю.
Нора, занімівши, дивиться на нього.
Тепер ви попереджені. Тож не робіть жодних дурниць. Коли Хельмер одержить мого листа, я буду чекати від нього вісточки. І пам'ятайте, ваш чоловік сам змусив мене знову стати на цей шлях. Цього я ніколи йому не пробачу. До побачення, фру Хельмер. (Виходить через передпокій.)
Н о р а (іде до дверей у передпокій, відчиняє їх і прислухається). Іде. Не віддає листа. О, ні-ні, це було б неможливо! Неможливо! (Відчиняє двері все більше й більше.) Що це? Він стоїть за дверима. Не сходить вниз. Роздумує? Невже він...
Чути, як лист падає в скриньку. Потім чути кроки Крогстада сходами, поволі кроки завмирають унизу. Нора з придушеним криком біжить назад у кімнату до столу перед диваном. Коротка пауза.
Лист!.. У скриньці! (Тихенько крадеться до дверей передпокою.) Лежить там... Торвальде, Торвальде... тепер нам немає порятунку!
Ф р у Л і н н е (виходить з костюмом у руках з кімнати ліворуч.) Ну, я вже не знаю, що тут лагодити. Поміряти б?
Н о р а (тихо і хрипко). Кристино, іди сюди.
Ф ру Л і н неє (кидаючи плаття на диван), Що з тобою? Ти сама не своя.
Н о р а. Іди сюди, бачиш лист? Там. Дивися крізь скло у скриньку для листів.
Ф р у Л і н н е. Ну-ну, бачу, бачу.
Н о р а. Від Крогстада...
Ф р у Л і н н е. Норо... ти позичила ті гроші у Крогстада?
Н о р а. Так. І тепер Торвальд про все дізнається.
Ф р у Л і н н е. Повір мені, Норо, так буде найкраще для вас обох.
Н о р а. Ти ще всього не знаєш. Я підробила підпис.
Ф р у Л і н н е. Та боронь боже...
Н о р а. Я хочу просити тебе лише про одне, Кристино, — щоб ти була за свідка.
Ф р у Л і н н е. За якого свідка? У чому?
Н о р а. Якщо я втрачу розум, — а це легко може статися...
Ф р у Л і н н е. Норо!
Н о р а. Чи якби зі мною сталося щось інше — таке, що перешкодило б мені тут бути...
Ф р у Л і н н е. Норо, Норо, ти не в собі!
Н о р а. То якби хто взяв провину на себе, — ти розумієш?..
Ф р у Л і н н е. Так-так, але як тобі на думку спало...
Н о р а. Ти засвідчиш, що це неправда, Кристино. Я іще не втратила розуму. Я добре розумію все і кажу тобі: ніхто нічого про це не знав. Я сама все зробила. Пам'ятай!
Ф р у Л і н н е. Так-так. Але я все-таки не розумію...
Н о р а. Як же тобі зрозуміти? Тепер повинно статися диво.
Фру Л і н н є, Диво?
Н о р а. Так, диво. Але воно жахливе, Кристино, не треба його нізащо в світі!
Ф р у Л і н н е. Я негайно ж піду поговорю з Крогстадом.
Н о р а. Не йди до нього. Він тебе образить.
Ф р у Л і н н е. Був час, коли він готовий був зробити для мене все, що завгодно.
Н о р а. Він?
Ф р у Л і н н е. Де він живе?
Х е л ь м е р (з кабінету, стукаючи у двері). Норо!
Н о р а. Звідки я знаю?.. Ага, ось його картка! (Виймає з кишені картку.) Але лист, лист!..
Н о р а (злякано скрикує). Га! Що таке? Що тобі?
Х е л ь м е р. Ну-ну, не лякайся. Ми не йдем. Адже ти замкнула двері. Мабуть, міряєш?
Н о р а. Так-так, міряю. Ах, яка я буду гарненька, Торвальде!
Ф р у Лі н н е (прочитавши напис на картці). Він живе тут за рогом.
Н о р а. Так. Але нічого з цього не вийде. Порятунку нам немає. Адже лист у скриньці.
Ф р у Л і н н е. А ключ у чоловіка?
Н о р а. Завжди.
Ф р у Л і н н е. Нехай Крогстад зажадає повернути його листа нерозкритим... Хай знайде привід...
Н о р а. Але саме в цей час Торвальд завжди...
Ф р у Л і н н е. Затримай його. Побудь з ним поки що... Я вернуся якнайшвидше. (Швидко виходить через передпокій.)
Н о р а (іде до дверей кабінету, відчиняє і заглядає в кімнату).Торвальде!
Х е л ь м е р (з Іншої кімнати). Ну, чи впустять нарешті людину в її власну вітальню? Ходімо, Ранку, поглянемо. (На дверях.) Та ідо це значить?
Н о р а. Що таке, любий?
Х е л ь м е р. Я сподівався, зі слів Ранка, чудесної сцени з переодяганням...
Р а н к (на дверях). Я так зрозумів, але, мабуть, помилився.
Н о р а. Ніхто не побачить мене у всьому блиску до завтрашнього вечора.
Х е л ь м е р. Але, люба Норо, ти якась змучена. Від репетиції?
Н о р а. Зовсім ще не репетирувала.
Х е л ь м е р. Однак це потрібно...
Н о р а. Вельми потрібно, Торвальде. Але я нічого не можу вдіяти без тебе. Я все забула.
Х е л ь м е р. Ну, ми швидко це відновимо в пам'яті.
Н о р а. Так, ти вже неодмінно допоможи мені, Торвальде Обіцяєш? Ах! Я так боюсь. Таке велике товариство... Пожертвуй мені весь цей вечір. Щоб жодної справи — пера в руки не брати! Як? Обіцяєш, любий?
Х е л ь м е р. Обіцяю. Весь вечір цілком буду до твоїх послуг, бідне моє, безпорадне творіннячко. Гм! Так...Спершу тільки... (Іде до дверей в передпокій.)
Н о р а. Чого тобі туди?
Х е л ь м е р. Тільки глянути, чи нема листів.
Н о р а. Ні-ні, не треба, Торвальде!
Х е л ь м е р. Чого тобі ще?
Н о р а. Торвальде! Я прошу тебе! Там немає нічого.
Х е л ь м е р. Дай же глянути. (Хоче йти.) Нора кидається до піаніно і починає грати тарантелу. (Зупиняється біля дверей.) Ага!
Н о р а. Я не зможу танцювати завтра, якщо ти не попрацюєш зі мною.
Х е л ь м е р (іде до неї.) Справді, ти так боїшся, любонько?
Н о р а. Страшенно. Давай негайно ж. Час є ще до вечері. Сідай і грай мені, любий. Показуй, учи мене, як завжди!
Х е л ь м е р. З охотою, з великою охотою, якщо ти так хочеш. (Сідає за піаніно.)
Н о р а (вихоплює з картонки тамбурин і довгий барвистий шарф, похапливо загортається в нього, потім одним стрибком стає посеред кімнати й гукає.) Грай же! Я танцюю!
Хельмер грає, а Нора танцює. Доктор Ранк стоїть позаду Хельмера і дивиться.
Х е л ь м е р (граючи). Повільніше, повільніше... Н о р а. Не можу інакше. Х е л ь м е р. Не так бурхливо, любонько! Н о р а. Саме так! Так і треба!
Х е л ь м е р (обриваючи). Ні-ні, це зовсім не годиться.
Н о р а (сміючись і потрясаючи тамбурином). Ну хіба я тобі не казала.
Р а н к. Дайте, я сяду грати.
Х е л ь м е р (встає). Гаразд, мені так зручніше буде показувати їй.
Ранк сідає за піаніно і грає. Нора танцює дедалі запальніше. Хельмер, ставши біля грубки, безперестану робить Норі вказівки і зауваження. Та вона ніби не чує, волосся в неї розсипалося і спадає по плечах, вона не звертає на це уваги, танцюючи. Входить Фру Лінне.
Ф р у Л і н н е (зупиняється як вкопана біля дверей). А!..
Н о р а (танцює далі). Бачиш, які у нас тут веселощі, Кристино!
Х е л ь м е р. Але, люба, дорога Норо! Ти танцюєш так, ніби йдеться про життя.
Н о р а. Так і є!
Х е л ь м е р. Ранку, годі. Це справжнє божевілля. Годі, кажу я.
Ранк перестає грати, і Нора відразу зупиняється.
(До Нори.) Зроду не повірив би, — ти справді забула-геть чисто все, чого я тебе навчив.
Н о р а (кидаючи тамбурин). Тепер сам бачиш.
Х е л ь м е р. Так, доведеться попрацювати.
Н о р а. Бачиш тепер, як треба. Ти будеш учити мене до останньої хвилини. Обіцяєш, Торвальде?
Х е л ь м е р. Будь спокійна.
Н о р а. Ні сьогодні, ні завтра, щоб у тебе і думки іншої не було, — тільки про мене. І листів не відкривати сьогодні... не відмикати скриньки...
Х е л ь м е р. Ага! І досі боїшся того чоловіка?
Н о р а. Так-так, і це також.
Х е л ь м е р. Норо, я бачу по твоєму обличчю, там уже є лист від нього.
Н о р а. Не знаю. Здається. Але ти не смій читати нічого такого тепер. Не треба нам жодних неприємностей, доки все не буде закінчено.
Р а н к (тихо до Хельмера). Не заперечуй їй.
Х е л ь м е р (обнімаючи її). Ну, гаразд, дитя домоглося свого. Але завтра вночі, після твого танцю...
Н о р а. Тоді ти вільний.
С л у ж н и ц я (на дверях праворуч). Пані, стіл накрито.
Н о р а. Подай шампанського, Елене.
С л у ж н и ц я . Гаразд. (Виходить.)
Х е л ь м е р. Еге-ге, то бенкет на славу?
Н о р а. Бенкетувати до ранку. (Гукає услід служниці.) І трішки мигдалевого печива, Елене... Ні. більше!.. Один раз — нічого.
Х е л ь м е р (беручи її за руки). Ну-ну-ну, не треба цієї дикої лякливості. Будь моїм милим жайворонком, як завжди.
Н о р а. Так-так, буду, буду. Але піди поки що туди. І ви. докторе. Кристино допоможи мені зачесати волосся.
Р а н к (тихо, йдучи з Хельмером праворуч). Адже не може бути, щоб тут було щось таке?.. Вона часом не чекає?..
Х е л ь м е р. Нічого подібного, милий мій. Просто той самий дитинячий страх, про який я говорив тобі.
Виходять праворуч.
Н о р а (до фру Лінне). Ну?
Ф р у Л і н н е. Поїхав за місто.
Н о р а. Я вже по тобі побачила.
Ф р у Л і н н е. Повернеться додому завтра увечері. Я залишила йому записку.
Н о р а. Не треба було. Однаково ти не можеш запобігти лихові. А й справді, хіба це вже не свято — чекати з хвилини на хвилину дива?
Ф р у Л і н н е. Чого ти ждеш?
Н о р а. О, тобі не зрозуміти. Іди до них. Я зараз теж прийду.
Фру Лінне йде праворуч. Нора якусь хвилинку стоїть, ніби намагаючись отямитися, потім дивиться на годинник.
П'ять. Сім годин до півночі. І потім двадцять чотири години до другої півночі. Тоді тарантелу буде скінчено.