Та вона, на жаль, помилилась. Бо раніш, коли капітан після кожного рейсу діставав кілька тижнів відпустки, вона весь цей час мала його для себе. А тепер він день у день бував у порту, і вона не раз зітхала: "Тепер у тебе дві дружини, Арнольде: гавань і я, і мені здається, що гавань ти любиш дужче".
Звичайно, капітан казав, що це дурниця. Порядкувати великим портом — для цього треба більше часу й праці, ніж щоб утримувати в порядку кухню. Там є причали з кранами, склади, катери, річкові судна. А головне — великі океанські пароплави, що їх вводять до гавані й виводять із неї потужні буксири. Крім того, він має дбати про паспорти для чужоземних моряків та про хитромудрі справи митниці.
"Все це — в моїх руках", — мовив капітан не без гордості, а потім показав дружині список великих суден, що мали прибути наступного дня до гамбурзького порту. У тому списку були французький пасажирський пароплав "Наполеон", двоє суден, що ходили до островів Північного моря — "Королева Луїза" та "Хай щастить" — і великий рятувальний буксир "Буря".
Капітанова дружина засміялась, побачивши той список, і сказала:
"З цих назв можна скласти цілу фразу".
"Як це?" — спитав капітан Рікмерс.
"Як переставити їх, — відповіла дружина, — то можна сказати: "Буря на Наполеона, і хай щастить королеві Луїзі!"
Ця думка дуже потішила капітана порту, бо він був уже в таких літах, коли чоловіки знову починають читати казки й розважатись кумедними іграми.
"А ти знаєш, Тео, — сказав він, — якщо судна прибудуть одночасно, я справді зможу розставити їх у такому порядку, щоб утворилась ця фраза. Але звідки взяти інші слова? Адже нема таких суден, що називались би "На" чи "І"!
"А чого не назвати так буксири? — підказала дружина. — Адже вони шмигають між пароплавами в гавані, достоту як маленькі слова в реченні між великими!"
"Ну, ти ж і придумаєш!" — сказав капітан і заговорив про щось інше.
Але наступного дня, коли він дивився зі своєї заскленої вежі на гамбурзький порт і бачив, як до гавані одне за одним входять судна "Буря", "Наполеон", "Хай щастить" і "Королева Луїза", йому згадалася дружинина думка, і весь наступний тиждень він раз у раз ловив себе на тому, що пробував скласти фразу з назв прибулих суден.
Коли буксири підводили до причалів гамбурзькі пароплави "Моряцький привіт" та "Бургомістр Росе", капітан мурмотів: "Моряцький привіт бургомістрові Россу!"
Коли привели для ремонту пожежні судна "Ніч" і "Світло", він посеред ділової розмови раптом сказав: "Крізь ніч до світла!" Судновласники, з якими він саме розмовляв, здивувались і не знали, що й подумати.
Мало-помалу отаке складання фраз зробилось у нього невідчепною звичкою, і найкумедніше було те, що весь персонал гамбурзького порту заразився нею. Коли одного дня на верфі поставили ремонтувати великі кранові судна "Воля", "Сила" і "Влада", докери, сміючись, гукали: "Воля дає силу і владу!"
Коли біля митного причалу пришвартувалися пасажирські пароплави "Зірка", "Ріо", "Промінь" та "Одеса", митники перемовлялися з усмішкою: "Зірка над Ріо, промінь для Одеси!"
Зрештою таким складанням фраз заразилося все місто, і ще ніколи мореплавських повідомлень у газеті не читали так пильно, як тоді, коли кожен гамбуржець намагався скласти фразу з назв прибулих суден.
І ось настала пора спустити зі стапелів нову серію буксирів. Усе було готове для цього. Тільки назв новим білим пароплавчикам іще не дали. Не могли вирішити: дати їм назви міст, чи квіток, чи риб. Тому питали думки в кожного. Між іншим, спитали й капітана порту Арнольда Рікмерса. І капітанові згадалося те, що придумала його дружина.
"Панове, — сказав він. — Ви знаєте, що наше місто вже два тижні розважається, складаючи з назв прибулих кораблів цілі фрази. Знаєте й те, що найбільш вдалими з них розважають гостей міста, коли катають їх по гавані. Зробіть же людям приємність — полегшіть їм таке складання. Назвіть буксири "Для", "За", "На", "Під", "Перед", "І", "Та", "Або". Це буде одна з принад нашого порту".
Керівники буксирного пароплавства сторопіли. А потім гучно зареготали. Всі вони були в тому віці, коли чоловіки знову починають читати казки та розважатись кумедними іграми, а тому сприйняли капітанову пропозицію цілком серйозно.
Того дня, коли мали "хрестити" буксири, половина міста, як звичайно, була в порту. Як то завжди буває під час спуску кораблів на воду, безкоштовно частували пивом, копченими ковбасами й гамбурзькою юшкою з вугрів. Тільки саме "хрещення" було для всіх глядачів величезною несподіванкою.
Тео, дружина капітана. порту, розбила пляшку шампанського об форштевень першого буксира й голосно вигукнула: "Називаю тебе "Крізь". Люди здивувались, А коли пані Теодора Рікмерс оголосила інші назви, по черзі вигукуючи: "Називаю тебе "І", називаю тебе "Без", називаю тебе "Біля", — всі стали перезиратись і перемовлятися: "Химерні "хрестини", еге?"
Та декотрі вже зрозуміли, нащо буксирам дають такі дивні назви, і відтоді ці люди щодня приходили в порт дивитись, як прибувають судна. І четвертого дня після спуску буксирів на воду це завзяття було винагороджене. Бо два буксири саме втягували до гавані два пароплави. Один називався "Місто Бремен", другий — "Широкий шлях". Для цих пароплавів капітан порту відрядив буксири "Через" і "Є". Отож люди, що стояли на причалах із великими біноклями в руках і читали по порядку ці назви, складали їх у фразу: "Через місто Бремен є широкий шлях". А прочитавши, захоплено сміялись, передавали біноклі сусідам і виспівували на весь голос: "Через місто Бремен є широкий шлях!"
"Гамбурзький ранковий вісник" надрукував цю фразу наступного дня на першій сторінці. Ще там було зазначено, що ідея пана Арнольда Рікмерса "просто чудова" і що складання фраз із назв щойно прибулих суден напевне принадить до Гамбурга дуже багато туристів.
Капітана Рікмерса потішила ця похвала в газеті, і відтоді він часто приходив додому раніше та обговорював з дружиною список кораблів, що мали прибути наступного дня до порту. І майже щодня їм щастило скласти з тих назв фразу. Правда, не всі вони бували такі гарні, як першого дня. А проте бували приємні несподіванки, і не минало дня, щоб на пірсах та причалах порту не юрмилось півсотні, а то й сотня людей з біноклями, що спостерігали прибуття пароплавів. Дійшло до того, що декотрі готелі в гавані вивісили оголошення: "Кімнати з видом на прибуття суден. Видаються позичкове біноклі".
Одної весняної неділі, коли до гавані насунули сотні цікавих, капітанові порту пощастило скласти навіть невеличкого віршика:
В Амстердам через Гавану
Шлях із Ріо капітану.
Ця заримована фраза так потішила гамбуржців, що вони гучним радісним криком вітали вервечку суден, які повільно входили до гавані. А коли ще й капітан порту з'явився на другому поверсі своєї заскленої вежі, вони замахали йому руками й залунали оплески. "Ранковий вісник" другого дня надрукував цілу статтю з заголовком: "Гамбург ушановує капітана порту".
Ті фрази, що їх капітан Рікмерс складав із назв кораблів та буксирів, стали незабаром однією з дивовиж Гамбурга, і йому часом навіть надавали в розпорядження те чи інше судно, щоб він міг скласти таку фразу для якихось надзвичайних гостей.
Капітан із дружиною виявляли в цьому неабиякий хист. Наприклад, одного дня, коли по гавані катали ста двадцятьох учителів давньогрецької мови, учасників з'їзду, вони спромоглися навіть скласти рядок гекзаметра, і то з самих назв пароплавів, не скориставшись навіть буксирами. Товариство викладачів грецької мови за це нагородило його пам'ятним знаком з написом "За Елладу", який. присуджується тільки раз на рік.
За час своєї служби капітан Рікмерс одержав ще багато орденів та інших відзнак; крім того, його обрали почесним громадянином Гамбурга й Амстердама та членом "Товариства німецької мови".
Та не треба думати, що за складанням таких фраз він занедбував свої капітанські обов'язки. На службі він був дуже точний і сумлінний, і коли був зайнятий важливішими справами, то часто пропускав навіть чудові нагоди скласти фразу. Але час від часу однаково складав щонайзабавніші фрази і таким чином спонукав майже всіх гамбуржців так цікавитися своїм портом, як іще ніколи.
Коли капітан Рікмерс у шістдесят п'ять років пішов на пенсію, весь Гамбург сумував, прощаючись із ним. Усі газети надрукували статті, в яких висловлювали жаль, що його не буде, а бургомістр із сенатором віддали йому офіційний прощальний візит, коли він востаннє порядкував життям величезного гамбурзького порту зі своєї заскленої вежі.
Новий каштан порту був чоловік молодий і честолюбний; він не любив забавок і домігся, щоб усі тридцять буксирів перейменували й не складали більше ніяких фраз. Відтоді буксири називались уже не "Від", "Із", "До", "Після", а "Обов'язок", "Вірність", "Честь", "Обачність" та "Завзяття".
Але "Спілка християн-мореплавців" дбайливо зберегла таблички з давніми назвами, і коли капітан Рікмерс зі своєю дружиною Теодорою святкували золоте весілля, молоді матроси склали з таких табличок вітання подружжю в садку перед капітановим будиночком.
А коли капітан у вісімдесят років помер, за його труною йшли тисячі гамбуржців і його могилу теж прикрасили табличками, їх і досі можна побачити на одному гамбурзькому кладовищі. А на надгробку є такий напис:
Капітана, що під дубом
Цим високим спочиває,
Як людину добру й мудру
В місті кожен пам'ятає.
Скінчивши оповідку, прадідусь прихилив останню табличку до стіни й сказав:
— А тепер допоможи поставити їх назад за шафку!
Я підвівся з купи стружок і почав подавати таблички прадідусеві, а той запихав їх за шафку. За роботою ми розмовляли про дядька Арнольда та його фрази.
— А як ти гадаєш, — спитав прадідусь, — якого буксира найчастіш уживав дядько Арнольд складати фрази?
— Мабуть, буксира "І"!
— Точно! А як ти вгадав?
— Бо наш учитель каже, що ми вживаємо це слово в. шкільних творах надто часто.
— А чому, як ти гадаєш?
— Бо воно всюди підходить!
— Звичайно, підходить. І я тобі поясню чому: бо словом "і" можна поєднати найнеймовірніші речі. Наприклад, можна спокійно сказати: "Корона і маринований оселедець". Або: "Комар і носоріг". Або: "Парасолька й сім омарів".