Тільки якщо це йому не зашкодить...
Б е ж е а р с. Ну що ти! Сама думка про це ганебна для людини строгих правил. Коли вони побачать, що це в їх власних інтересах, вони ж самі змінять свої наміри.
Сюзанна (недовірливо). Якщо вам це вдасться, пане...
Б е ж е а р с (впевнено). Вдасться. Ти ж бачиш, що любов немає жодного відношення до цієї справи. (Лагідно.) Я ж завжди кохав тільки тебе.
Сюзанна (недовірливо). Так? А якби графиня захотіла...
Бежеарс. Я б, звісна річ, її втішив, але ж вона знехтувала мною!.. Згідно з планом графа графиня має піти у монастир.
Сюзанна (пожвавлено). Я ніколи не завдам їй жодної прикрості.
Бежеарс. Чорт забирай! Він зробить це на свою користь! Від тебе тільки й можна почути: "Ах, вона ангел на землі!"
Сюзанна (гнівно). То що ж з того? Через це треба її мучити?
Бежеарс (сміючись). Ні, але принаймні наблизити її до небес, країни ангелів, звідки вона до нас колись злетіла, треба!.. А оскільки за новим чудовим законом розлучення припускаються...
Сюзанна (зацікавлено). Граф хоче з нею розлучитись?
Бежеарс. Якщо в нього вийде.
Сюзанна (обурено). Ах, лиходії-чоловіки! Придушити б усіх!..
Бежеарс (сміючись). Сподіваюся, для мене ти зробиш виняток?
Сюзанна. Далебі, не знаю...
Бежеарс (сміючись). Люблю я твій щирий гнів: у ньому відбивається твоє добре серце! Що ж до закоханого кавалера Леона, граф відправляє його у подорож... надовго. Фігаро, людина досвідчена, буде його скромним проводжатим. (Бере Сюзанну за руку). А ось щодо нас_з тобою. Граф, Флорестина та я житимемо разом під одним дахом, а наша люба Сюзанна на знак нашої довіри стане нашою домоправителькою, розпоряджатиметься прислугою, вестиме господарку. Нема більше чоловіка, нема більше ляпасів, нема грубого сперечальника, дні спливатимуть, зіткані із золота та шовку, настане щасливе життя!...
Сюзанна. Схоже, ви мене так обходите, щоб я замовила за вас слівце Флорестині?
Б е ж е а р с (лагідно). Правду кажучи, я розраховував на твою допомогу. Ти завжди була чудовою жінкою! Усе інше у моїх руках, а у твоїх — тільки це. (Пожвавлено.) Наприклад, сьогодні ти можеш зробити нам надзвичайно велику послугу... (Сюзанна пильно дивиться на нього. Бежеарс, схаменувшись, продовжує.) Я кажу надзвичайно велику, бо так вважає граф. (Холодно.) Втім, це ж така собі дрібниця! Граф надумав... подарувати доньці при підписанні шлюбної угоди дорогоцінну прикрасу, таку ж, як і в графині. Але він не хоче, щоб хтось заздалегідь дізнався про це.
Сюзанна (здивовано). Он як!
Бежеарс. Непогана ідея! Гарні діаманти завжди можуть стати у нагоді! Можливо, він попросить тебе принести скриньку з коштовностями графині, щоб порівняти їх з ескізами, які зробив його ювелір.
Сюзанна. Чому ж неодмінно, як у графині? Дивно все це!
Бежеарс. Він хоче подарувати дочці річ не менш чарівну. Мені ж, сама розумієш, однаково. А ось і він.
СЦЕНА V Граф, Сюзанна, Бежеарс.
Граф. Пане Бежеарс! Я вас шукав.
Бежеарс. Перед тим, як іти до вас, графе, я хотів попередити Сюзанну, що ви збираєтеся попросити її принести скриньку...
Сюзанна. Принаймні, ваша величносте, ви розумієте...
Граф. Ах, облиште цю "вашу величність"! Адже я наказав, приїхавши у Францію...
Сюзанна. Мені здається, ваша світлість, що це принижує вашу гідність.
Граф. Це через те, що ти більше схильна до марнославства, аніж до справжньої гордості. Треба рахуватися із забобонами тієї країни, де ти мешкаєш.
Сюзанна. Отже, пане, принаймні ви дасте мені слово...
Граф (гордо). Відколи мені вже не довіряють?
Сюзанна. Добре, я вам зараз її принесу. (Убік.) Нічого не вдієш! Фігаро велів мені ні в чому графові не відмовляти...
СЦЕНА VI Граф, Бежеарс.
Г р а ф. Я навмисне так різко поговорив з нею, здається ця ситуація її бентежить.
Бежеарс. Мене більше бентежать інші речі. Але, мені здається, вас щось непокоїть...
Граф. Тобі, мій друже, я скажу. Досі мені здавалось, що втрата сина є для мене найбільшим горем: проте існує ще більш люта скорбота, від якої знову починає кровоточити моя рана, а від цього життя стає просто нестерпним.
Бежеарс. Якби ви не заборонили мені сперечатися з вами, я б зауважив, що ваш другий син...
Граф (жваво). Мій другий син! У мене немає більше сина!
Бежеарс. Заспокойтеся, графе. Поміркуймо розсудливо. Через втрату улюбленого сина ви несправедливо поводитеся з іншим сином, з вашою дружиною, із самим собою. Хіба можна робити якісь висновки тільки за химерною підозрою, за здогадами?
Гр аф. За здогадами? О, я надто в цьому переконаний. Брак доказів — ось що мене засмучує найбільше. Доки був живий мій син, я не надавав цьому належного значення. Він був спадкоємцем мого імені, статусу, багатства... Мені не було діла до цієї іншої людини. Моє холодне презирство, інше земне ім'я, Мальтійський хрест та постійна грошова допомога могли б помститися за мене його матері та й йому самому! Але чи можеш ти уявити собі мій відчай, коли, втративши обожнюваного сина, я бачу, як якась стороння людина успадковує його статус, титули і щодня роз'ятрюватиме рану, звертаючись до мене "батьку"!
Бежеарс. Схоже, що ще більше засмучу вас, графе, замість того, щоб заспокоїти, але ж чесноти вашої дружини...
Граф (гнівно). А її чесноти — це лише ще один злочин. Так скривдити мене та приховати обман за личиною благопристойного життя! Протягом двадцяти років мати репутацію високоморальної та благочестивої жінки і тому користуватися загальною повагою та пошаною і саме через таку свою ангельську поведінку звинувачувати лише мене одного у всіх помилках, зроблених внаслідок моїх так званих легковажних примх!... Від усього цього моя ненависть до дружини та до цієї особи тільки збільшується.
Бежеарс. Що ж, по-вашому, вона мала робити, навіть якщо припустити, що вона винна? Чи існує на землі така провина, яку не можна було б спокутувати двадцятирічним каяттям? Хіба ви самі такі вже бездоганні? А як же юна Флорестина? Ви називаєте її своєю вихованкою, але ж насправді вона вам ближча...
Граф. Так нехай вона стане моєю помстою! Я обміняю всі мої володіння в Іспанії та передам їй. Три мільйони золотом вже надійшли з Веракруса. Це буде її приданим, але я дарую його тобі. Лише допоможи мені підняти за цей дарунок непроникну завісу. Візьми ці гроші, освідчись їй, зроби вигляд, що отримав спадщину від якогось далекого родича.
Бежеарс (показуючи чорну пов'язку на свої руці). Бачите? За вашою порадою я вже ношу траур.
Граф. Тільки-но король дозволить мені обміняти землі в Іспанії на маєтки у Франції, я знайду спосіб увести вас обох у права володіння.
Бежеарс (жваво). Я відмовляюся. Невже ви вважаєте, що я, опираючись тільки на якісь сумнівні підозри, братиму участь у пограбуванні спадкоємця вашого імені, найгідні-шої молодої людини? Слід визнати, гідність у нього є...
Граф (роздратовано). Ви хочете сказати, що він більш гідний, аніж мій покійний син? Усі так вважають. І це мене дратує ще більше!..
Бежеарс. Якщо ваша вихованка погодиться одружитися зі мною, і ви з вашого неймовірно великого багатства дасте їй ці три мільйони золотом з Мексики, я ніколи не погоджуся взяти їх собі, хіба що у шлюбному контракті вони будуть означені як дарунок від мого серця, що кохає її.
Граф (обіймає його). Вірний та відданий друже! Якого ж чоловіка обрав я для своєї доньки!
СЦЕНА VII Сюзанна, граф, Бежеарс.
Сюзанна. Ось, графе, скринька з коштовностями. Тільки роздивляйтеся не дуже довго, щоб я могла повернути її на місце до того, як графиня встане.
Граф. Сюзанно, скажи, щоб без мого дзвінка ніхто сюди не заходив.
Сюзанна (убік). Негайно розповім про це Фігаро. (Іде.)
СЦЕНА VIII Граф, Бежеарс.
Бежеарс. Що ви плануєте робити з цією скринькою?
Граф (дістає з кишені браслет, оздоблений діамантами). Я не хочу більше приховувати від тебе подробиці того безчестя, яке було мені завдане. То ж слухай. Якийсь Леон Асторга, мій колишній паж, на прізвисько Керубіно...
Бежеарс. Я знав його, ми разом служили в одному полку, тому самому, де я завдяки вам зробився майором. Але ж він загинув майже двадцять років тому.
Граф. Саме на цьому й ґрунтуються мої підозри. Він насмілився покохати графиню. Мені здавалося, що вона теж захоплювалася ним. Я вивіз її з Андалузії та влаштував у свій полк. Через рік після народження сина... якого мене позбавив цей клятий бій (прикриває очі руками), я був призначений віце-королем у Мексику. Як ти думаєш, друже мій, де моя дружина вирішила оселитися: у Мадриді, в моєму севільському замку чи, врешті-решт, у розкішному замку Агуас Фрескас? Вона обрала кепський замок Асторга, зубожілий маєток, який я придбав у батьків пажа. Саме тут вона вирішила провести три роки, поки я був відсутній: саме тут вона дала життя... (чи то через дев'ять, чи через десять місяців) цій огидній дитині, яка так схожа на підступного пажа! Колись давно художник, який писав мій портрет для браслета графині, заявив, що цей юнак дуже вродливий і він хотів би написати його портрет: це одна з найкращих картин у моєму кабінеті.
Бежеарс. Так... (опускає очі) портрет настільки вдався, що ваша дружина...
Граф (пожвавлено). Ніколи не дивиться на нього? Так от, з того портрета я замовив ось цю мініатюру для точнісінько такого ж браслета, який мав зробити її постійний ювелір. Зараз я підміню браслет з моїм зображенням браслетом із зображенням того пажа. Ти розумієш, що коли вона промовчить, це буде для мене найпереконливішим доказом. Якщо вона нічого не скаже, це стане неприємним поясненням мого безчестя.
Бежеарс. Якщо ви бажаєте знати мою думку, то я не підтримую вашого плану.
Граф. Чому?
Бежеарс. Честь не дозволяє вдаватися до таких заходів. Якби якийсь випадок, щасливий чи нещасний, відкрив вам якісь факти і ви б надали їм особливого значення, я б міг вас зрозуміти. Але розставляти пастки! Нападати ззаду! Будь-яка, хоч трохи порядна людина відмовилася б від такої переваги над своїм найзапеклішим ворогом.
Граф. Вже пізно відступати: браслет готовий, портрет пажа вже в нього вставлений...
Бежеарс (бере скриньку). Честю вас заклинаю...
Граф (діставши браслет із скриньки). Ах, мій любий портрете, ти в моїх руках! Принаймні мені буде приємно прикрасити ним руку своєї доньки, яка у сто разів більш гідна носити його! (Кладе в скриньку інший браслет).
Бежеарс (робить вигляд, що намагається завадити.