Не знаю, є в мені, мабуть, щось магнетичне, що всяку наволоч з цілого світу так і притягує до мене, мов сталь і залізо.
Р а ц м а н. Магніт із тебе хороший! Але кат мене візьми,— хотів би я знати, до якого ти вдаєшся чаклування...
Шпігельберг. Чаклування? Ніякого чаклування — треба голову на плечах мати! Деяку практичну кмітливість, якої в
1 "Втрачений день" — відомі слова римського імператора Тіта (41—-81 рр. н. ери). Він промовляв їх, коли за цілий день не встигав зробити жодного доброго діла. Шпігельберг вживає цього вислову іронічно.
2 Прелат — духовний сановник у римсько-католицькій церкві.
ячній каші не знайдеш... Бо я, бачиш, завжди кажу: чесну людину можна з кожного пня вербового зробити, але щоб бути тонким шахраєм, треба мати здібності! Тут потрібний особливий національний геній і певний, так би мовити, шахрайський клімат; для цього раджу тобі проїхатись у Граубюнден,— це Афіни теперішніх шахраїв.
Р а ц м а н. А мені, брате, дуже хвалили Італію.
Шпігельберг. Так, так! Не будемо ні в кого відбирати його прав, славиться й Італія своїми мужами, але якщо Німеччина й далі піде тим самим шляхом, на який вона стала, і остаточно відмовиться від біблії, на що є блискучі перспективи, то з часом, може, і з Німеччини вийде щось путнє... Взагалі ж, мушу тобі сказати, клімат не так уже й багато важить, геній скрізь проб'є собі дорогу, а все інше, брате... сам знаєш, з дикого яблука і в райських садах не вийде ананаса... Так от... на чому це я спинився?
Р а ц м а н. На тонких штуках.
Шпігельберг. Ага, справді, на тонких штуках. По-перше, коли ти прибуваєш до якогось міста, розвідай у наглядачів за жебраками, міської варти та дозорних, хто частіше від інших має честь їх відвідувати, а тоді вже шукай цих суб'єктів... Далі, ти вчащаєш до кав'ярень, борделів, трактирів і там придивляєшся, намацуєш, хто голосніше від інших кричить про дешеві часи та малі проценти, про згубну чуму поліцейських поліпшень, хто частіше від усіх лає уряд або нападає на фізіогноміку 1, і таке інше. Отут-то, брате, верх мистецтва! Чесність ще хитається, як гнилий зуб, тобі треба тільки щипці накласти... Або ще краще й простіше: ідеш і кидаєш прямо серед вулиці повний гаманець, а сам ховаєшся де-небудь і стежиш, хто його підніме. Трохи згодом пускаєшся вслід, шукаєш, кричиш і запитуєш, начебто мимохідь: "Чи не знаходили ви, добродію, гаманця з грішми?" Скаже він "так" — ну, тоді чорт його бери; а почне відмовлятися: "пробачте, добродію... я не пригадую... дуже шкодую..." (схопившись) — тоді тріумф, брате, тріумф! Гаси свій ліхтар, хитрий Діогене 2! — ти знайшов свою людину.
Р а ц м а н. Ти таки вчений практик.
Шпігельберг. Боже мій! Ніби я коли-небудь мав у цьому сумнів!.. Коли твоя людина у тебе на гачку, треба дуже тонко орудувати, щоб її витягти! Бачиш, синку, я робив це так: натрапивши на слід, я приставав до свого кандидата, як реп'ях,
1 Фізіономіка — уміння визначити внутрішній стан людини за лініями і мімікою обличчя.
2 Д і о г е н (404—323 рр. до н. ери) — старогрецький філософ. Про нього розповідали, що він ходив удень з засвіченим ліхтарем, а коли його питали, чому він так робить, Діоген відповів: "Я шукаю людину", тобто справжню людину.
пив з ним на брудершафт, і — nota bene 1 — частуй його своїм коштом! Звичайно, це тобі стане в копійку, але ти на те не зважай... Далі, ти вводиш його в компанію картярів, знайомиш з безпутними людьми, вплутуєш його в бійки та шахрайські витівки, поки він не втратить і сил своїх, і здоров'я, і грошей, і совісті, і доброго ім'я, бо incidenter 2, мушу тобі сказати, нічого в тебе не вийде, якщо ти не погубиш душі й тіла... Віриш мені, брате, я з своєї величезної практики разів із п'ятдесят робив висновок, що досить чесного чоловіка раз вибити з колії, щоб він став братом чортові,— цей крок такий легкий, о, такий легкий, як стрибок від повії до святенниці... Але слухай! Що це за гуркіт?
Рацмая. Десь гримить. Кажи далі!
Шпігельберг. Ще коротший і кращий ось який шлях: обдереш свого чолов'ягу, як барана, щоб у нього й сорочки на тілі не лишилось, тоді він і сам дасться тобі в руки... Мене, брате, цих штук не вчити. Спитай он ту мідяну пику... Хай йому грець! Як ловко я його впіймав у пастку! Я обіцяв йому сорок дукатів, якщо він зробить мені восковий зліпок з ключів його пана. Уяви собі — цей йолоп робить це, приносить мені, чорти б мене вхопили, ключі і править гроші. "А чи знаєш ти, мосьє,— кажу я йому,— що я ці ключі зараз же віднесу прямісінько в поліцію і найму тобі квартиру на шибениці?" — Тисяча проклять! Ти б тільки поглянув, як цей хлопчина вирячив на мене свої баньки і почав тремтіти, наче мокрий пудель. "Ради всього святого, змилуйтесь, пане! Я хочу... я хочу..." — "Чого ти хочеш? Чи не хочеш ти зараз же підтягнути пояса і вирушити зі мною до самого чорта?" — "О, з дорогою душею, з радістю..." Ха-ха-ха! Так-то, бідолахо, мишей салом приманюють.— Та смійся ж з нього, Рацман! Ха-ха-ха!
Р а ц м а н. Так, так, мушу признатись... Золотими буквами запишу я цю лекцію на таблицях свого мозку. Сатана, видно, знає своїх людей, якщо зробив тебе своїм маклером.
Шпігельберг. Хіба ж не так, брате? І я гадаю, якщо я поставлю йому з десяток, він дасть мені спокій. Адже дає видавець своєму збирачеві передплати кожен десятий примірник gratis3, то чого б це чорт мав скупитись?.. Рацман! Я чую запах пороху...
Рацман. Прокляття! Я сам давно його чую. Стережись, тут поблизу діється щось непевне! Так, так, кажу тобі, Моріце, ти з своїми рекрутами будеш дуже до речі отаманові,—він теж залучив до себе бравих хлопців.
1 Занотуй собі (лат.).
2 До речі (лат.).
3 Задарма (лат.).
Шпігельберг. Але мої! Мої... це...
Рацман. Авжеж! Руки в них, може, й спритні... але,— кажу тобі,— слава нашого отамана вже не одного чесного хлопця ввела в спокусу.
Шпігельберг. Не думаю.
Рацман. Без жартів! І вони анітрохи не соромляться служити під його проводом. Він не вбиває, як ми, задля грабунку... про гроші він, видно, не дбає, відтоді як може мати їх досхочу, і навіть ту третину здобичі, яка по праву йому належить, роздає сиротам або платить за навчання бідних юнаків, що подають добрі надії. А коли треба пустити кров поміщикові, який дере шкуру зі своїх селян, або провчити негідника в золотих галунах, який перекручує закони і сріблом замилює очі правосуддю, або якогось іншого панка тієї ж масті,— отут, хлопче, він у своїй стихії і шаленіє як чорт, немов кожна жилка в нього фурією стає.
Шпігельберг. Гм, гм!
Рацман. Недавно довідались ми в трактирі, що тут проїз-дитиме багатий граф з Регенсбурга, який виграв мільйонний позов завдяки шахрайству свого адвоката; Моор саме сидів за столом і грав у шахи. "Скільки нас ?" — спитав він мене, квапливо підводячись; я бачив, як він закусив нижню губу, що він робить
тільки тоді, коли його охоплює лють.— "Всього лише п'ятеро!"-
відповів я.— "Цього досить!" — сказав він, кинув господині гроші на стіл, не доторкнувшись до вина, що загадав йому подати, і ми вирушили в дорогу. За весь час він не промовив про це ні слова, їхав сам стороною і тільки коли-не-коли запитував, чи ми чого не помітили, і наказував нам часом прикладати вухо до землі. Нарешті, їде наш граф, карета у нього важко навантажена, поруч з ним сидить у ній адвокат, попереду — вершник, з обох боків двоє слуг теж їдуть верхи... Якби ти бачив тоді отамана, як він з двома пістолями в руках перший кинувся до карети! І яким голосом він крикнув: "Стій!.." Кучер, що не хотів зупинитись, полетів з козел сторч головою; граф стрілив з карети в повітря, вершники поскакали... "Гроші, каналія!" — загримів отаман — і той звалився, як бик під обухом. "А, це ти, шахраю, обертаєш справедливість у продажну дівку?" Адвокат увесь тремтить, аж зуби йому цокотять — і от кинджал стирчить у нього в череві, як кіл у винограднику... "Я своє зробив! — крикнув отаман і гордо відвернувся від нас.— Грабувати — ваша справа". І з цими словами він зник у лісі.
Шпігельберг. Гм, гм! Слухай, брате, все, що я зараз тобі розповів, хай залишиться між нами,— йому не треба цього знати. Розумієш?
Рацман. Гаразд, гаразд, розумію.
Шпігельберг. Ти ж його знаєш! У нього є свої химери. Ти мене розумієш?
Рацман. Розумію, розумію.
Вбігає Ш в а р ц.
Рацман. Хто там? Що трапилось? Проїжджі в лісі?
Ш в а р ц. Швидше, швидше! Де всі інші?.. Тисяча чортів! Ви тут стоїте і теревені розводите! Хіба ви не знаєте... Хіба ви нічого не знаєте? Адже Роллер...
Рацман. Що з ним? Що з ним?
Ш в а р ц. Роллер повішений, і з ним щё четверо.
Рацман. Роллер? Лиха година! Коли ж це... Звідки ти це знаєш?
Ш в а р ц. Вже більше трьох тижнів як він сидить, а ми нічого не знаємо; йому вже тричі допит учиняли, а ми нічого не чуємо! В нього тортурами випитували — де отаман? Бравий хлопець ні до чого не признався; вчора був йому суд, а сьогодні вранці він на кур'єрських вирушив до диявола.
Рацман. Прокляття! Отаман про це знає?
Ш в а р ц. Тільки вчора довідався. Він лютує, як дикий вепр. Ти знаєш, він завжди шанував Роллера більше, ніж кого іншого, а тут ще тортури... Канати і драбини вже були принесені до вежі, але це не допомогло; він сам у капуцинській рясі прокрався до нього і хотів помінятися з ним одягом. Роллер рішуче відмовився; і от він дав клятву, так що в нас аж мороз пройшов поза шкірою, запалити йому такий похоронний факел, який ще жодному королеві не світив,— факел, від якого задимують і обвугляться їхні спини. Мені страшно за місто. Він давно вже гострить на нього зуби за його мерзенне святенництво, а ти ж знаєш, коли він сказав: "Я це зроблю!" — то це все одно, якби хто з нас уже зробив це.
Рацман. Це правда! Я знаю отамана. Коли б він дав слово сатані піти в пекло, то не став би молитись, навіть якби однією половиною отченашу міг здобути собі вічне спасіння. Але бідолашний Роллер! Бідолашний Роллер!
Шпігельберг. Memento mori!1 Та це метає не обходить. (Наспівує пісеньку.)
Я йшов повз шибеницю нині І думав так, моргаючи здаля: Он ти гойдаєшся у самотині, То хто з нас дурень — ти чи я?
Рацман (схоплюється). Стривай! Постріл!
Чути постріли і гомін. Шпігельберг. Ще один!
Пам'ятай про смерть (лат.).
Р а ц м а н.