Людвігові Хитрому — ура, ура, ура! (Людвігові Чотирнадцятому — ура!)

Ян Екгольм

Людвігові чотирнадцятому – ура!

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Чи знаєш ти Ларсонів? Ні, не тих, що часом приходять до вас у гості. Це я про хитрих Ларсонів. А коли ще сказати, що хитрі Ларсони мешкають у норі, то ти й здогадаєшся, про кого мовиться. Авжеж – про найбільшу, найхитрішу лисячу родину в цілому лісі.

Звичайно, ти й гадки не мав, що хтозна–скільки разів ходив над лисячою норою. А пам'ятаєш кам'янистий пагорбець із розлогими кущиками ялівцю, де навесні найраніше розтає сніг, а влітку найдужче припікає сонце?

Отож на тому місці, глибоко в піску, тато Ларсон улаштував своїй родині житло. Коли б ти зазирнув туди, то найперше побачив би кухню. Під однією стіною там стоїть чималий дерев'яний ящик – то комора. Мама Ларсон складає туди й порожні бляшанки, що їх порозкидали в лісі всякі недбайливці. Тими бляшанками лиси користуються замість тарілок, блюдечок і мисок. Є в кухні й стіл, що його змайстрував із дощечок сам тато Ларсон. Майже така сама завбільшки й вітальня. Щовечора в ній збираються всі Ларсони. А поряд міститься дитяча кімната, де стоять ліжечка, застелені ялиновим гіллям, щоб було по–справжньому тепло й гарно. До нори є три входи: перший – біля здоровенного пня, другий – під замшілим каменем, а третій – такий потайний, що тільки тато Ларсон знає, де він. І лише як родині загрожуватиме небезпека, й не можна буде вибратися нагору через ці два виходи, отоді в пригоді стане потайний.

Може, тобі здається, що нора завелика? Таж і Ларсонів багатенько! Найперше, звичайно, тато Ларсон, добрий крутій, що виходив цілий із безлічі пригод. Тепер він трохи підтоптався й сподівається, що його діти швидко виростуть і самі підуть добувати собі їжу. За татом іде мама Ларсон. Вона зрідка залишає нору, бо їй треба сидіти вдома, готувати їсти й глядіти дітей. А це вам неабищо – піклуватися про чотирнадцятьох лисенят! Найстарший і найдужчий серед них – Лабані.

Л а 6 а н – дослівно "шельма", "пройда"

Недавно він закінчив лисячу школу і виявив такий хист до хитрощів, як і його тато. Менших Лабанових братиків звати Леопольд, Лаге, Лассе–Молодший та Лассе–Старший, Ленарт, Лео та Лукас, а сестричок Лаура, Лінея, Ловіса, Лідія та Лоттен.

Усі вони ще ходять до лисячої школи, щоб навчитися усяких хитрощів. Це вже тринадцятеро лисенят, та ось нарешті и Людвіг Чотирнадцятий. Він іще не доріс до школи й скидається на невеличкий руденький клубочок із біленьким кінчиком на хвості. Але не думай, що Людвіг Чотирнадцятий мазунчик. Він любить гратися зі старшими братиками й сестричками. Ото як заведуть борюкатися та кусати одне одного за хвостики, зчинять такий гармидер і такий галас, що мама Ларсон каже, ніби у них над норою земля ходором ходить.

А ще лисенята залюбки слухають, як тато Ларсон розповідає про свої пригоди. Про те, як він обводив круг пальця мисливців та гончих псів, як підкрадався до людських осель добувати їжу і який він завжди був хитрий.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Найдужче тато Ларсон полюбляв розповідати про зустрічі з псом Максиміліаном, що жив у найближчій до лісу садибі.

Дивіться також

– Той Максиміліан майже такий хитрий, як я, – казав тато Ларсон. – Цікаво, а хто з вас, діти, найперший обведе його круг пальця?

– Найхитріший за всіх я! – завжди кричав Лабан.

– Ні, я... я... – одне перед одного скавуліли Леопольд, Лассе–Молодший, Лассе–Старший і геть усі лисенята.

Якось усіх їх перекричав Людвіг Чотирнадцятий:

– Я найперший обведу Максиміліана круг пальця! Я!

Тоді лисенята так зареготали, що аж гикалка на них напала.

…Але цього вечора в Ларсонів було напрочуд тихо.

– Йдіть собі в свою кімнату й – ні пари з вуст! – суворо звеліла мама Ларсон лисенятам.

Тато Ларсон сидів у кріслі, що було змудроване зі старенького дитячого візочка. Він так зажурився, що навіть не помітив мами Ларсон, яка саме підійшла до нього з чималою чашкою його улюбленого горобинового напою.

– Охо–хо! Охо–хо! – застогнав тато Ларсон. – Та мені ж соромно показуватися комусь на очі!

– Охо–хо! Охо–хо! – підхопила мама Ларсон. – Що скажуть родичі?!.

– Бідолашний наш дідусь, – зітхнув тато Ларсон. Найхитріший на весь ліс у нашому роду лис і має такого правнука!

– Бідолашний дідусь, він цього не переживе, – приказувала мама Ларсон і витирала сльози в кутиках очей. – Тобі якось треба його напоумити.

Що ж воно сталося? Невже хтось із Ларсонів ускочив у біду?

Так, для мами й тата Ларсонів це була біда. Виявляється, один їхній син не хоче бути хитрим! Це Людвіг Чотирнадцятий. Він не хотів учитися дурити інших і не любив, коли тато хвалився своїми хитрощами.

– Охо–хо, – ще раз зітхнув тато Ларсон–А поклич– но сюди Людвіга. Я з ним побалакаю.

Тато Ларсон підвівся з крісла і подивився на шматок березової кори, що висіла на стіні. Там було виведено чорничним соком: "ХИТРОЩАМ – СЛАВА! ЛАРСОНАМ–УРА!"

Людвіг Чотирнадцятий зайшов до вітальні навшпиньки.

– Ви мене кликали, тату? – спитав він.

– Мій любий, коханий синочку, – лагідно почав тато Ларсон. – Ти ще не вмієш читати, але, може, вже знаєш, що написано на цій табличці?

Людвіг Чотирнадцятий вильнув хвостиком.

– З давніх–давен ці слова були гаслом для нашої родини, – вів далі тато Ларсон. – Усі ми відомі своїми хитрощами. А кращої слави лисові й не треба.

– Отже, я дурненький, – сказав Людвіг Чотирнадцятий і задер писочок. – Нехай так, але я не вчитимусь дурити інших. Це негарно, коли б ви знали, як це негарно!

Тато Ларсон почухав за вухом і спитав:

– Хто тобі такого набалакав?

Мої найліпші друзі, зайчата Юке–Ю і Туфе–Ту, – відповів Людвіг Чотирнадцятий. – У них дома є книжка, в якій написано, що всі повинні бути добрими.

Тато Ларсон почухав і за другим вухом, бо не знав, що йому сказати на це.

– Воно–то правда, що ми повинні бути добрими до інших звірят, – нарешті промимрив він. – Але це не означає, що нам не треба дурити. Напевно, у зайчат є й та книжка, в якій написано, що лиси мають бути хитрими?

– Мене це не цікавить, – зухвало проказав Людвіг Чотирнадцятий. – Я не хочу хитрувати, шахраювати, прикидатися і погано поводитися. Я хочу бути з усіма добрим і приязним.

загрузка...

– Але ж ти щодня хочеш їсти, – спробував по–іншому тато Ларсон. – То частенько треба й хитрувати.

– Я куплю собі їсти у крамничці, – відповів Людвіг Чотирнадцятий.

– Але найкраща їжа та, що в людських дворах, – нагадав тато Ларсон. – А як не схитруєш, то туди й не прокрадешся.

– Тоді я не їстиму тієї їжі, – сказав Людвіг Чотирнадцятий.

Тато Ларсон зітхнув. Горе та й годі!

– Йди до своєї кімнати, трохи ще пограйся і лягай спати, – засичав він і зі злості, і заходився постукувати по долівці своїм довгим пухнастим хвостом. – З нього пуття не буде! – гукнув тато Ларсон мамі Ларсон, яка стояла на кухні й вилизувала після обіду посуд. – Уяви собі, щоб лис не хотів хитрувати й дурити інших!

– Може, він помудрішає, як підросте, – спробувала втішити його мама Ларсон.

Тато Ларсон дістав із нагрудної кишені свого кожушка годинничок.

– Незабаром уже й осінь, – мовив він. – Без хитрощів Людвіг Чотирнадцятий не зуміє добувати їжу. А нам нема коли полювати ще й для нього. Що ж нам робити?

– Мабуть, він грається не з тими дітьми, – відповіла мама Ларсон. – Його друзі занадто добрі й приязні. Ти чув, що він про них розказував? Вони вчать нашого малого Людвіга всяких дурниць.

Тато Ларсон підхопився з крісла, мов ошпарений.

– А й справді! – вигукнув він. – Людвігові треба заборонити гратися з чужими дітьми!

– То що ж він – буде зовсім сам? – заперечила мама Ларсон.

– У нього он скільки братиків і сестричок, – правив своєї тато Ларсон.

– Вони ходять до школи, – нагадала мама Ларсон.

– Один брат уже закінчив школу, – усміхнувся тато Ларсон, – І він його навчить таких хитрощів, що й не вженешся.

Тато Ларсон прочинив двері до дитячої кімнати й гукнув:

– Лабане! А йди–но сюди!

Найстарший син нечутно підійшов до батьків. Він поширшав у плечах і вмів хитро мружити очі.

– Мені потрібна твоя допомога, – сказав тато Ларсон. – Ти добре склав екзамени в лисячій школі і скоро станеш зовсім дорослий.

Лабан скорчив гримасу, вишкірив зуби й спитав:

– А ви не знаєте, як мене прозвали в школі?

Цього ні тато, ні мама не знали.

– Лабан Хитрий, – похвалився юний лис. – Усі мене бояться і знають, що хитрішого за мене не знайдеться на кілька миль навкруг.

– Ти гордість нашої родини! – вигукнув тато Ларсон і поплескав сина по плечі. – Тепер тобі доведеться показати весь свій хист. Ти повинен допомогти Людвігу Чотирнадцятому і вибити йому з голови шкідливі думки. Ти ж, мабуть, чув його теревені про те, що він не хоче хитрувати?

Лабан ураз скис.

– Виходить, мені треба гратися з тією малечею? – образився він.

– А хіба краще мати брата, який тебе соромить на кожному кроці? – спитав тато Ларсон.

Лабан похитав головою.

– Щоб бути справжнім лисом, треба дурити інших, – поважним тоном вів далі тато Ларсон. – У нашій родині завжди були тільки справжні лиси. Ану, що написано отут на корі?

– "ХИТРОЩАМ–СЛАВА! ЛАРСОНАМ–УРА!" – випалив Лабан.

– От і добре, синку, – всміхнувся тато Ларсон. – Ти зробиш із Людвіга Чотирнадцятого справжнього лиса й навернеш його до хитрощів.

Лабан потягся й по хвилі мовив:

– Обіцяю вам, тату, робити все якнайкраще. І піклуватися про всіх своїх братиків та сестричок. Ви ж знаєте, як мене прозвали – Лабан Хитрий.

– Не дери носа! – перебив його тато Ларсон. Найхитріший у родині я. І я сам навчу Людвіга Чотирнадцятого найзвичайнісіньких хитрощів. А ти гляди, щоб він не грався в лісі з чужими дітьми. Особливо з такими, які забивають йому голову дурницями. Зрозумів?

– Зрозумів, тату, – відповів Лабан. – Із завтрашнього ж ранку Людвіг Чотирнадцятий гратиметься тільки зі мною.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Другого дня рано–вранці Лабан збудив свого братика Людвіга Чотирнадцятого.

– Вставай–но! – невдоволено гукнув Лабан. – Будемо гратися.

Людвіг Чотирнадцятий протер сонні очі, позіхнув і сказав:

– А я не хочу з тобою гратися. Всі мої друзі вважають, що ти справжній Лабан Хитрий.

Лабан на радощах аж розцвів.

– Та невже? – спитав він. – Приємно чути! Але я тобі сказав – уставай! Мені треба тебе багато чого навчити.

– А я тобі сказав, що не хочу з тобою гратися, – стояв на своєму Людвіг Чотирнадцятий і заходився лизати руде хутро. – Ми з Юке–Ю і Туфе–Ту збиралися в лісі гуляти в піжмурки.

– Не зустрічайся більше з тими дурними зайчиськами! – звелів Лабан, – Тато не хоче, щоб ти грався з чужими дітьми.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(

Дивіться також: