Навколо світу за три години

Кір Буличов

Навколо світу за три години

* * *

Ця історія почалася дуже мирно. Ніщо не передбачало драматичних подій.

В середині вересня, в четвер, відразу після школи, Аліса і її друг Пашка

Гераскін вирішили злітати на Волгу, в ліси за містом Калязіним, де, як говорили, чудові уродилися рижики. Аліса любить збирати гриби, а Пашка готовий до будь-якої пригоди, тільки б не сидіти вдома.

Вони взяли Пашин флаєр і не поспішаючи полетіли на північний захід тихими манівцями – повітряною трасою. Паші все не терпілося спуститися шукати гриби, тому він, як побачив хороший ліс, почав запевняти, що, на його думку, саме тут ростуть найкращі рижики. Але Аліса на здавалася і вперто вела машину далі. Справжні рижики водяться далеко не скрізь.

Нарешті внизу пропливли білі хмарочоси Калязіна, показалася річка, посеред якої стояла дзвіниця. Колись, в першій половині XX століття, Волгу біля Углича перегородили греблею, вода піднялася і затопила частину старого Калязіна, в тому числі і собор. Так і залишилася дзвіниця посеред річки, подібно до високої гострої скелі.

Іще через декілька хвилин флаєр опустився на березі невеликої річки. Було тихо, сонце іще гріло, але від річки тягнуло холодком. Дерева вже почали облітати, хоча трава іще була зелена.

Аліса взяла корзину, а Пашка пішов поруч, розмірковуючи про те, що давно пора винайти грибошукач, і навіть придумав принцип його роботи – по запаху. Для того щоб довести, що грибошукач придумати неважко, він зривав поганки і сироїжки, нюхав і щось диктував на свій дуже важкий браслет, у якому поєднувалися телевізор, диктофон і секундомір, не говорячи вже про термометр і барометр.

Пашка заважав Алісі своєю балаканиною, тому що гриби потребують тиші і зосередженості, і вона веліла йому відійти. Тоді він заявив, що скоро почнеться футбол і він буде дивитися його, тому вийде зараз до річки, нею вернеться до флаєра і там дочекається Алісу. Аліса погодилася.

Пашка побіг направо, забув про гриби, а Аліса майже тут же побачила в траві невелику рожеву шляпку, яка темніла до центру – рижик. За ним другий, третій... Але через хвилину її заняття було перерване відчайдушним криком Пашки:

– Алісо-о-о! Сюди!

Він кричав так, ніби на нього напав ведмідь. Аліса кинулася в ту сторону.

Метрів через двісті дерева розступилися, показалася поляна, за нею текла річка.

Пашка скакав по краю поляни, розмахуючи руками.

– Що з тобою?

– А ти подивися!

І тут Аліса побачила, що Пашка вовтузиться біля недавно погашеного вогнища, а далі на траві валяються консервні банки, пластикові пакети, зіжмаканий папір і інше сміття.

Такого Аліса за своє життя ще не бачила.

Вона знала, звичайно, що колись зустрічалися люди, які засмічували ліси, палили дерева, псували річки, і через це довелося витратити величезні кошти і зусилля, щоб зараз привести Землю в порядок. Але ці сумні події уже ввійшли в історію. На всій Землі не знайшлося б людини, яка могла не прибрати за собою сміття в лісі, розорити мурашник чи вбити жабу. Всі з грудного віку розуміли, що Земля – це наш дім і наша годувальниця. І псувати її гірше, ніж образити маленьку дитину.

Але ось, виявляється, знайшлася така людина.

– Цього не може бути, – вимовила Аліса.

– От я й кричу, – відповів Пашка.

Аліса оглянулася. Може, ця людина просто відійшла і через неуважність забула за собою прибрати? Але тут же вона зрозуміла, що намагається себе втішити. Сміття було мокре, а дощ ішов тільки вранці, до того ж на банках і папірцях валялися голки і буре листя – вони насипалися не тільки що.

А Пашка, ніби вгадав думки Аліси, показав на прим'яту під деревом траву і заглиблення від кріплень – тут була надувна плащ-палатка, в якій цей негідник ночував.

– Ну що, приберемо, а потім повідомимо лісному патрулю? – спитав Пашка.

– Зачекай, – заперечила Аліса. – Це жахливий злочин. Якщо дізнається лісний патруль, він буде нещадний.

– А що буде?

– З ним ніхто вітатися не стане, – припустила Аліса. – Його дружина піде, його діти візьмуть собі інше прізвище, ніхто не захоче з ним поруч працювати.

– Так, важкий випадок, – сказав Пашка. – Давай тоді самі швиденько приберемо – нехай живе.

– А він і далі буде паскудити? Якщо людина почала скоювати злочини, її важко зупинити, поки вона переконана в своїй безкарності. Я читала про це. Уявляєш, серед нас буде ходити такий тип і іще посміхатися.

– Ну що ж тоді робити?

– Я знаю, – сказала Аліса. – Ми змусимо його самого все прибрати.

– Правильно! – зрадів Пашка. – І нехай він знає, що тільки наше надзвичайне благородство і доброта його врятували. Йому розплати ніколи не уникнути.

Все було чудово. Рішення прийнято.

– Постій, – сказала Аліса. – А де він?

– Він? – здивувався Пашка. – Він тремтить перед неминучим покаранням. Він ховає своє жирне тіло в стрімчаках.

– Вибач, а в яких конкретно стрімчаках?

– Не знаю.

– А як ми його знайдемо і змусимо за собою прибрати?

– Не подумав, – сказав Пашка. – Із голови вилетіло. А й справді, як?

Аліса опустилася навшпиньки, розглядаючи сміття. Вся їх затія висіла на волоску. Якщо не знайти злочинця, то як його наказати? Цю проблему іще ніхто і ніколи не зміг вирішити.

Аліса взяла консервну банку. Надпис на ній був англійський. "Біфштекс з жареною картоплею. Саморозігріваючий. Трохи недосмажений. Зроблено в Дарвіні".

– От так, – сказала Аліса. – Уже щось.

– Дарвін, – вимовив Пашка. – Це, напевно, в Англії. Я думаю, що це місто, в якому народився Чарльз Дарвін.

Він теж присів поруч і почав розглядати пластиковий лантух, на якому було зображене красиве місто на фоні невисоких гір. Маленькими буквами під картинкою було написано: "Веллінгтон".

– Ну, що я говорив! – зрадів Пашка. – Веллінгтон. Це англійський маршал, він переміг Наполеона. А в цьому місті він народився. Треба летіти в Англію і з'ясувати, хто там любить рижики.

– Павле, – сказала Аліса. – Ти як доктор Паганель, який завів своїх друзів в іншу частину світу, тому що був надто вченим.

– А що? – насторожився Пашка, який Жуля Верна знав напам'ять і відразу зрозумів, що дав маху. – Хіба Дарвін народився в Америці?

– Вернешся в школу, – строго сказала Аліса, – добровільно підеш до географа і попросиш, щоб він тобі поставив незалік за перше півріччя. В минулому році ми проходили Австралію. Там є місто Дарвін. Веллінгтон знаходиться в Новій Зеландії.

– Я і говорю, – ні трохи не зніяковів Пашка. – Але тим не менш Веллінгтон переміг Наполеона при Ватерлоо. А ти про це і не підозрювала.

І Алісі нічого не залишалося, як усміхнутися і продовжити пошуки.

Вона тепер знала, що злочинець прилетів сюди з Австралії або Нової Зеландії. Навряд чи він спеціально злітав туди за пакетом і консервними банками. До речі, решта банок теж були австралійськими і новозеландськими. Але все-таки цього було мало, щоб його знайти. Двадцять мільйонів австралійців і п'ять мільйонів новозеландців ні в чому не винні і ніколи не були в лісі під Калязіним.

Так як більше нічого знайти на тому місці не вдалося, Аліса пішла вниз, до річки. Там вона побачила іще сліди вандалізму. Та людина ловила там рибу, чистила гриби і не тільки за собою не прибрала, але й залишила біля води брудну миску. І миска послужила останнім доказом. На її бортику був відтиснутий в обрамленні хвиль і гілок англійський надпис: "Підводна база Морсбі. Новозеландський океанографічний центр".

З тарілкою в руці Аліса піднялася наверх, де Пашка дивився футбол на мініатюрному телеекрані свого браслета, і сказала:

– Пашо, ти тут поки що посидь, а я злітаю в Нову Зеландію.

Аліса показала йому тарілку.

– Ясно, – сказав Пашка. – Я з тобою. Як тільки закінчиться футбол, відразу полетимо.

– Ні, – відповіла Аліса. – Я швиденько – туди і назад. А ти залишайся тут, тому що може прилетіти лісний патруль, а вони нічого не знають. Ти їм все поясниш, скажеш, що я полетіла, щоб притягти цього негідника сюди.

– Може, все-таки я, га? Раптом він буде чинити опір?

– Я там буду не одна.

– Ну, тобі видніше, – сказав Пашка. – Тільки я в сторонці посиджу, щоб його неподобство не бачити. А то мені захочеться прибрати, я не витримаю і все тобі зіпсую.

Аліса за декілька хвилин добігла берегом до флаєра. У неї була іще одна ідея, і її вона здійснила, коли пролітала над Калязіним. Вона визвала зверху міський готель і, коли на екрані з'явилося лице чергової, спитала:

– Вибачте, у вас не зупинявся тут один турист із Нової Зеландії?

– Ні, – відповіла чергова. – Із Нової Зеландії у нас туристи не зупинялися. Зараз взагалі не сезон... За останні два дні прилетіли тільки воднолижники, а також С. Іванов, Пуркінеллі і Смайлс з дітьми.

– Смайлс? Очевидно, це той, хто мені потрібен.

– Він лікар із Канади і проходить стажування в нашій лікарні.

– Тоді він мені не потрібен.

Аліса подякувала черговій і взяла курс на Москву. Вона гнала з усіх сил. На щастя, аеропорт Внуково розташований по цю сторону міста, так що Аліса через сорок хвилин уже бігла до стойки, де йшла реєстрація на виліт в Сідней.

Іще через двадцять хвилин стратоліт злетів свічею в небо, покинув земну атмосферу і по крутій дузі пішов на південний захід. Через п'ятдесят хвилин він опустився в Сіднеї, і Аліса місцевим рейсом долетіла до Веллінгтона, звідки на таксоліті добралася до підводної бази Морсбі.

Таксі опустилося на квадратну платформу, посеред якої піднімалася невелика будова – сама станція лежала на морському дні, на глибині кілометра, а платформу з нею зв'язували швидкісні ліфти.

Аліса вбігла в будову.

Вид у неї був кострубатий, посунутий, та й одягнена вона була для осіннього лісу під Калязіним, а зовсім не для теплого океанського клімату.

Молоденька дівчина в білому купальнику при вигляді Аліси скочила з-за столу.

– Що сталося? – запитала вона.

– Вибачте, – сказала Аліса. – Я до вас на хвилинку. Мені тільки треба запитати, хто-небудь з ваших співробітників в останні дні літав на північ?

– Я навіть і не знаю, – відповіла дівчина. – Хочеш води, дівчинко? Або соку? У нас багато співробітників, і всі літають туди-сюди.

– А хто-небудь із них любить рижики?

Дівчина від здивування відкрила рот. І якщо при цьому врахувати, що розмова йшла на англійській, а Аліса не знала, як рижики англійською, а сказала просто "рижі гриби", то здивування чергової можна зрозуміти.

– Що сталося? Ти звідки прилетіла?

– З Москви.