Перед сном їхні пожильці забігають у найближчу пивничку хильнути пива. А в сусідній харчівні перекушують на сніданок.
А от у цьому готелі зупиняються люди зовсім іншого ґатунку. Коли вони вирушають у справах до Токіо, то їдуть лише в дорогих зелених вагонах суперекспреса "Сінкансен" і ночують тільки в певних фешенебельних готелях. Залагодивши справи, відпочивають у готельному барі, попиваючи дорогі алкогольні напої. Більшість обіймає керівні посади у першорядних компаніях. Дехто має власну практику, як-от лікарі або адвокати. Досягнувши середнього віку, вони не бідують і більшою чи меншою мірою звикли до розваг. Аомаме мала на увазі людей саме такого типу.
Приблизно з двадцятирічного віку Аомаме, не знаючи чому, вподобала собі чоловіків середніх літ, у яких волосся на голові почало рідшати. Не лисих, а таких, у яких його ще трохи залишилося. Вабило не саме поріділе волосся, а форма голови. Ідеальним в її очах було полисіння Шона Коннері з його дуже гарною головою, що викликала сексуальні асоціації. Від самого її споглядання в неї билося серце. І той чоловік, що сидів перед шинквасом на третьому від неї стільці, мав голову досить непоганої форми. Звісно, не такої правильної, як у Шона Коннері, але по-своєму привабливої. Край його залисини помітно відступав від чола, а залишки волосся викликали в уяві траву, вкриту пізньої осені памороззю. Ледь-ледь підвівши очі над сторінкою книжки, Аомаме хвильку милувалася формою голови того чоловіка. Його обличчя нічим не вражало. Не було повним, але підборіддя вже почало обвисати. Під очима з'явилися мішки. Справжнісінький чоловік середніх літ. Та, ніде правди діти, форма його голови їй подобалася.
Коли бармен приніс меню й вологий рушничок для обтирання рук, чоловік, навіть не глянувши на меню, замовив віскі із содовою. "Може, ви вподобали собі якусь певну марку?" — спитав бармен. "Ні, не вподобав. Мені байдуже", — відповів чоловік тихим, спокійним голосом. У ньому відчувалася кансайська вимова. Потім, ніби щось згадавши, він спитав, чи немає "Cutty Sark". Бармен відповів, що є. "Непогано", — подумала Аомаме. Те, що він не вибрав "Chivas Regal" або вишуканий "Single Malt Scotch", викликало в неї приязне ставлення до нього. Особисто Аомаме чомусь уважала, що люди, схильні замовляти в барі якісь особливі напої, сексуально безликі.
Кансайська вимова їй подобалася. Особливо її відмінність від токійської в устах людини, що народилась і виросла в районі Кансай , але, прибувши до Токіо, з усіх сил намагається говорити по-тутешньому. Розбіжність у словнику та інтонації її невимовно приваблювала. Кансайська вимова своїми особливостями якось дивно її заспокоювала. "Цей чоловік мені підходить", — в душі вирішила вона. Їй кортіло досхочу погратися з його волоссям, що залишилося від полисіння. Коли бармен приніс чоловікові "Cutty Sark" із содовою, вона, підкликавши його до себе, сказала навмисне так, щоб той чоловік почув: "Будь ласка, "Cutty Sark" із льодом". "Добре", — відповів бармен.
Чоловік розстебнув верхній ґудзик сорочки й трохи розслабив темно-синю, з вузькими смужками, краватку. Його костюм теж був темно-синій. Сорочка звичайного сіруватого кольору. Аомаме, читаючи книжку, чекала, коли принесуть "Cutty Sark". За той час, наче ненароком, відстебнула один ґудзик блузки. Оркестр виконував "It's only a Paper Moon". Піаніст проспівав тільки один куплет. Коли принесли "Cutty Sark" з льодом, вона піднесла віскі до рота й зробила ковток. Відчула, що чоловік зиркнув на неї. Аомаме відірвалася від книжки й кинула очима в його бік. З байдужим виглядом, ніби випадково. Коли їхні погляди зустрілися, вона ледь-ледь усміхнулася. І відразу відвернулася — вдала, немов споглядає вечірній краєвид за вікном.
Зараз наспів найкращий момент для того, щоб чоловік озвався до жінки. Таку нагоду навмисне створила вона. А проте чоловік не озвався. "Все даремно. Що ж тепер робити? — подумала Аомаме. — Наче й не жовторотий у таких справах і, напевне, зрозумів такий прозорий натяк. Та, очевидно, йому забракло сміливості, — припустила вона. — Йому п'ятдесят, а мені понад двадцять. Мабуть, побоюється, що його зігнорують, якщо озветься, і виставлять на поглум як лисого старика. Ойо-йой, нічого він не второпав!"
Аомаме згорнула книжку й засунула в сумку. І сама першою заговорила до чоловіка.
— Вам подобається "Cutty Sark"? — спитала вона.
Чоловік глянув на неї здивовано, з таким виразом обличчя, ніби не збагнув, про що його запитують. Потім трохи розслабився.
— А-а, "Cutty Sark"? — перепитав, наче щось пригадуючи. — Мені здавна подобається етикетка цього віскі, і я часто його п'ю. Бо на ній намальовано вітрильник.
— Значить, любите кораблі?
— Так, люблю вітрильники.
Аомаме піднесла склянку. Так само, ледь-ледь, зробив і чоловік зі склянкою віскі із содовою. Ніби цокався.
Після того, перекинувши сумку через плече, із склянкою віскі з льодом в руці, Аомаме плавно перемістилася на сусіднє з ним місце. Чоловік, видно, трохи здивувався, але намагався не видавати на обличчі свого подиву.
— Я домовилася зустрітися тут зі своєю колишньою однокласницею із середньої школи вищого ступеня, але вона, здається, не дотримала свого слова, — сказала Аомаме, поглядаючи на годинник. — Не з'являється і не повідомляє, що з нею.
— Може, переплутала день зустрічі?
— Можливо, так і сталося. Бо вона й колись була неуважною, — сказала Аомаме. — Я вирішила ще трохи почекати, а за цей час можна з вами поговорити? Чи, може, вам хочеться побути самому?
— Та ні, не хочеться, — не довго думаючи, відповів чоловік.
Насупив брови й глянув на Аомаме так, ніби оцінював гарантовану заставу. Здавалося, він підозрював, що перед ним повія, яка ловить клієнта. Але Аомаме нічим на неї не скидалася. Хоч із якого боку поглянь, не була повією. А тому чоловік трохи розслабився.
— Ви зупинилися в цьому готелі? — спитав він.
Аомаме хитнула головою.
— Ні, я мешкаю в Токіо. Лише домовилася зустрітися тут з подругою. А ви?
— У відрядженні, — відповів чоловік. — Приїхав з Осаки. На нараду. Нарада так собі, незначна, бо головна контора фірми в Осаці, але якщо від нас ніхто не візьме участі, то вона не буде повноцінною.
Аомаме вдавано посміхнулася. "Та мене ваша робота нітрішки не цікавить, — в душі думала вона. — Бо мені сподобалася тільки ваша голова". Але, звичайно, вголос нічого цього не сказала.
— Закінчив одну роботу й захотів перехилити чарку. Завтра до обіду залагоджу ще одну справу й повернуся до Осаки.
— Я також щойно закінчила одну велику роботу, — сказала Аомаме.
— Ого! Яку?
— Про неї не хочеться багато говорити, але це професійна робота.
— Професійна робота... — повторив чоловік. — 3 якою звичайна людина не впорається. Робота, яка вимагає професійної майстерності й тренування.
"Невже ви — ходячий тлумачний словник "Кодзіен"?" — подумала Аомаме, але й цього разу вголос нічого не сказала. Тільки посміхнулася.
— Ну, можливо, саме така.
Чоловік ще раз ковтнув віскі із содовою, взяв із чашки один горіх і з'їв.
— Мені цікаво, що ж це за робота, але ж ви не хочете про неї розповідати.
Вона кивнула.
— Поки що.
— Може, вона пов'язана з використанням слів? Скажімо, редактора або університетського дослідника?
— Чому ви так думаєте?
Чоловік підніс руку до вузла краватки й ще раз його розслабив. І застебнув ґудзик сорочки.
— Мимоволі подумав. Бо ви, здається, дуже завзято читали грубезну книжку.
Аомаме легенько постукала нігтем по краю склянки.
— Просто я люблю читати книжки. Але робота не має до них жодного стосунку.
— Ну, тоді здаюся. Не можу здогадатися.
— Це правда, — сказала Аомаме. "Можливо, взагалі не здогадаєтеся", — подумки додала вона.
Чоловік несамохіть стежив за нею. Аомаме, вдаючи, ніби щось упало, нахилилась і виставила напоказ ущелину на грудях. Напевне, видніла трохи й форма грудей. І біла сорочка з мережаною облямівкою навколо шиї. Потім вона підвела голову й ковтнула "Cutty Sark" з льодом, що своїми круглими боками дзенькнув об стінки склянки.
— Попросити вам ще одну порцію? Я теж візьму собі.
— Якщо вам неважко, — відповіла Аомаме.
— Міцний напій, правда?
Аомаме невиразно всміхнулася. Потім раптом посерйознішала.
— Ой, ви знаєте, я пригадала, що хотіла запитати про одну річ.
— Яку?
— Це правда, що останнім часом у поліції змінилася уніформа? І тип пістолета, який вони носять.
— Коли це "останнім часом"?
— Цього тижня.
Чоловік трохи здивувався.
— Уніформа та зброя в поліції справді змінилися, але це сталося кілька років тому. Уніформа строгої форми стала схожою на звичайнісіньку куртку, а пістолет став автоматичним, нової моделі. Після того, гадаю, особливо великих змін не було.
— Уся японська поліція, здається, мала револьвери старого зразка з обертовим барабаном. Ще до минулого тижня.
Чоловік хитнув головою.
— Та ні. Уже досить давно всі поліцаї носять автоматичні пістолети.
— Ви впевнені?
Від її слів чоловік трохи розгубився. Насупивши брови, всерйоз напружив пам'ять.
— Не збивайте мене своїм допитуванням. Адже газети, здається, писали, що всім поліцаям замінили стару зброю на пістолети нового зразка. Тоді виникла невелика проблема. Як завжди, громадські організації протестували перед урядом — мовляв, нові пістолети надто потужні.
— Скільки років тому? — запитала Аомаме.
Чоловік, підкликавши немолодого бармена, спитав його, коли в поліції помінялися уніформа й зброя.
— Навесні, два роки тому, — не довго думаючи, відповів бармен.
— Послухайте, а звідки ви, бармен першокласного готелю, про це знаєте? — сміючись, запитав чоловік.
Засміявся і бармен.
— Випадково. Річ у тому, що мій молодший брат служить у поліції, а тому я добре це пам'ятаю. Нова уніформа йому не сподобалась, і він часто нарікав. Мовляв, і пістолет надто важкий. Він і досі бурчить. Новий пістолет автоматичний, моделі "Beretta", калібру дев'ять міліметрів, перемикається на напівавтоматичний режим стрільби. Тепер його справді виробляє за ліцензією фірма "Міцубісі". У Японії збройних сутичок майже не було, тож досі потужні пістолети вважалися непотрібними. Ба навіть виникало побоювання, що їх може хтось викрасти. Але уряд ухвалив рішення підвищити боєздатність поліції.
— А що сталося зі старими барабанними револьверами? — спитала Аомаме якомога стриманіше.
— Напевне, вилучили з ужитку й повністю розібрали, — відповів бармен.