навіть забагато...
— Що ж у цьому поганого?
— А ви й справді нічого не чули?
— Про що?
— Та як вам сказати?..— і власник автобуса вперше підвів догори брезкле обличчя, на якому проступав неспокій.— Сьогодні щось начебто затівається... Якраз тоді, коли, здається, десятника не буде...
— Може, скажеш ясніше?
— Та я точно не знаю. То лише чутки. Мені навіть краще, коли жінок нема. Та не подобається, що не тільки вони прогулюють. Як чутка справдиться, то людей у вас, здається, буде малувато. Ваших хлопців прийшло тільки троє.
— А ти чув, що говорять?
— Та всі про це знають... Воно ж вас зачіпає, і я сподівався, що ви щось придумаєте... А виявляється, ви ні про що не здогадуєтесь...
Відвідувачів не було тільки біля нашого автобуса. За тих кілька хвилин, поки мою увагу привертало саке в чарці, наче виринувши з темряви й утворивши живу стіну, навколо кожного ліхтаря зібралося по четверо-п'ятеро, а подекуди й по семеро-восьмеро чоловік. Та особливо тривожної атмосфери не відчувалося. Згорбившись, кожен вихиляв чарку саке й виловлював закуску на тарілці. А може, я не знаю, як тут буває звичайно? Але якщо дошукуватися, що мене непокоїло,— то, мабуть, те, що на кількох чоловіках, хоча вони відробили зміну, були захисні каски. Однак, може, вони наділи їх просто для того, щоб захиститися від холоду?.. І навколо вогню завмерли в тих самих позах п'ятеро... Начебто ніхто не заграє з жінками...
Зненацька братова шия напружується. Як готовий до бою птах, він випнув уперед голову і, не випускаючи з руки чарку, рішучою ходою подався до вогню. Щоб не спіткнутися об каміння, йде навшпиньки, і його спина на тлі ще більшої темряви вже не здається стіною.
— Щось починається?
— Непогана людина...— "Неголена фізіономія" з цигаркою в зубах знову починає гойдати головою.— Не такий уже поганий, та все одно його ненавидять. Бо занадто спритний — це багатьом не до вподоби. Та найгірше те, що роботяг з бараків наказав годувати і поїти в кредит, а начальникові будівельної контори дав хабара, щоб той відраховував борги з їхньої платні.
— Ого!..
— В пошуках заробітків їх занесло аж сюди, де розваг ніяких, тож вони напиваються у кредит, хоча розуміють, що потім каятимуться. Хитро витрушують у них гаманці!
— Дивно, коли зчиняють бучу через таку дрібницю, правда?
— Післязавтра... п'ятнадцятого — день виплати... Ось у чому річ... Ще одну вип'єте?
— Ага, тільки за власні гроші.
"Неголена фізіономія" гасить цигарку об край газової плитки і хихоче. Мій погляд перебігає по корпусу автобуса й зупиняється на продовгастому дзеркалі, яке дозволяє водієві бачити, що відбувається на березі річки. П'ятеро людських постатей, нахилившись над вогнем, завмерли, наче на картині. "Неголена фізіономія", немов розмовляючи сам із собою, веде далі:
— Еге, непогана людина... А жінки тут, щоб ви знали,— самі покидьки, інші від таких тікали б, не озираючись, а тим з бараків однаково, з ким спати, хоч би й з колодою... Одна, кажуть, будь-кого до себе підпускає, а сама хропе і,кажуть, так мільйон уже збила...
— А чи немає в нього ворога?
— Та ви погляньте! — Голос "неголеної фізіономії" за-звучав фальцетом.— Он там люди збираються... Дивно, правда?.. Ненавиджу такі збіговиська... А ті, що на дамбі, напевне, сторожать...
— Може, дарма ви хвилюєтеся?
— Напиваються, як свині. Видно, всі автобуси хочуть випорожнити. їй-бо, скоро й до нас присунуть.
— Хтось орудує ними, як маріонетками?
— Не знаю...
— Скажімо, член муніципалітету, що має тут вплив...
— Ви теж маєте значок?.. Навіть якщо під вилогою, негайно викиньте!
Однак я все ще легковажив обстановкою. Вважав, що, навіть якби щось і сталося, то закінчиться воно щонайбільше лайкою і погрозами. Нехай побешкетують. Це означатиме, що в клієнтчиного брата є вороги. Найважливіше — скориставшись цією нагодою, рознюхати, хто вони. Навіть коло починають креслити з однієї точки і закінчують іншою... В кожного лабіринта є свій вхід і вихід... Зрештою, мені байдуже, що станеться, аби тільки було якомога цікавіше, яскравіше...
Мабуть, від холоду та напруження саке мене зовсім не п'янить. А може, чарка занадто груба, і здається, що випив більше, ніж насправді. Попросив ще одну порцію — четверту.
Троє робітників, ухопившись за руки, кривуляючи підійшли до нашого автобуса. Заточуються всі троє, бо середній, у кімоно на ваті, якого підтримують товариші, ледве стоїть на ногах. Цибань з випнутим підборіддям, лівий у трійці, мовчки окинув мене гострим поглядом від голови до пояса. Напевне, шукав того значка? Чоловік у ватяному кімоно верещить: "Саке! Саке!" — затинається і ридма плаче: "Ти бач, мене вважають пропалим безвісти!.. Жінка подала заяву до управи, й тепер мене розшукують..." — "Не переживай,— приємний на вигляд, приземкуватий, з ріденьким волоссям чоловічок заспокійливо гладить заплаканого приятеля по плечу,— не побивайся, бо не поможе..." — "Саке! — репетує чоловік у ватяному кімоно і далі нарікає: — Та що там заява про пропалого безвісти! Напиши, бач, їй листа!.. Коли там дізнаються, що в мене є робота, позбавлять її допомоги. А я ж їй казав: потерпи два роки, вважай, що твій чоловік помер, і якось перебідуєш на державній допомозі..." Несподівано рівним і спокійним голосом почав і цибань: "Не бери собі того до серця! То не жінчина вина, а управи. їм закортіло одрізати жінці допомогу, тому і втручаються..." — "Заява про розшук у бригадира. І він загрожує: або сам пиши, або я зв'яжуся з управою..." — "Не переживай! Ми свідки, що ти тут живеш. Цілісінький, з руками й ногами... Який же ти пропал и й безвісти? Сміх, та й годі! Ти ж тут, з нами..." — "Авжеж, я тут, з вами".— "Ти тут, з нами",— хором проказують цибань і приземкуватий чоловічок. "Дайте саке, хай їм грець! А писати листа не хочу!.." — "Управа хитрує... Але ти не переживай!.." — "Не журись, сказано тобі — ніякий ти не пропалий безвісти, тож вип'ємо саке, а до патінко 1 не підемо".
"Неголена фізіономія", піднявши великий палець, наче подає мені якийсь знак... Кидаю погляд на дзеркало біля вітрового скла — клієнтчин брат, стоячи приблизно посередині між вогнем та автобусом, помахує мені рукою... Я нишком, щоб не помітила трійця чоловіків, спішу до нього... По гальці дуже важко йти... А може, то я сп'янів дужче, ніж мені здається?..
Брат хапає мене за руку і, відводячи вбік, у темряву, захекано випалює:
— Щось дивне відбувається, ви б краще тікали.
— Дивне в якому розумінні?
—" Сам не доберу...— Він стривожено оглядається.— Щось затівається.
— А я щойно бачив кумедного п'яницю. Рюмсав, дізнавшись, що його розшукують, як пропалу безвісти людину...
Патінко — автоматична рулетка.
— Ет, заплішений дурень!
— А власник паливної бази десь тут не вештається? Відпустивши мою руку, клієнтчин брат на мить зупинився, вдивляючись у темряву.
— Та облиште свої фантазії! Я ж вам казав, що тут нічого не винюхаєте, тільки час змарнуєте. А нам той час дорого обходиться. Навіть якби ми платили дурними грішми, то все одно тридцять тисяч ієн на тиждень — великі витрати. Я вас прошу, негайно звідси їдьте.
— Але ж я випив...
— Якщо ті негідники по-справжньому збунтуються, тут таке завариться...
І в цю мить семеро чи восьмеро чоловіків, що поволі сунули до автобусів, раптом змінили напрямок і оточили вогнище. Чорні постаті нараз переплелися, обидві жінки кинулися із зойком до нас, але їх ураз спіймали. Прибула підмога, і кілька чоловіків, закинувши жінок, як лантухи з картоплею, собі на плечі, понесли їх у темряву за автобуси. Зяідти долинали тільки прокльони, гвалт і крики "рятуйте!". Та за хвилину жіночий лемент заглушив розгніваний чоловічий крик і брязкіт коло автобуса, що стояв поряд з дамбою. Задзеленчали потрощені шибки, каміння перелітало над автобусами і навіть падало мені під ноги. Коло вогнища обстановка теж змінилася:чтроє парубків перейшли в контрнаступ. Вони впіймали одного робітника і вдарили його чимось по голові так, що той зойкнув і повалився на землю. Стусали його носаками, може, й руку переламали, а він, бідолаха, аж звивався від болю, перекочуючись на землі. Кілька робітників перевернули бочку з вогнем і, вимахуючи розжареними головешками, кинулися на трьох парубків. Але ті виявилися жвавішими й спритнішими. Хоча робітники мали в руках грізну зброю, вони відступили і взялися до автобусів: почали кидати головешки крізь розбиті вікна. На трьох парубків тепер полетіло каміння. Вони відповідали тим же, але перевага в силі була на боці робітників. Парубки все відступали й відступали, і ось уже всі автобуси зазнали нападу. Викинуті із автобусів газові плитки... газові балони, з яких виривається полум'я... розбитий посуд... Однак руйнівна сила напасників не проявилася ще повністю — напевно, тому, що їх розривали на частини дві спокуси: жінки, яких потягли в глибину річища, і саке, якого тепер можна було напитися вдосталь. — Збігаю до контори, попереджу.
Сказавши це, клієнтчин брат побіг крізь безладний натовп, та коли перетнув автобусне півколо, кілька робітників наздогнали його і збили на землю. Я не зрушив з місця. Пильно стежачи, як корчиться з болю чорний клубок, я не шкодував, що не протягаю руку допомоги, та й, зрештою, не вважав, що повинен щось зробити.
Порятунок надійшов від одного автобуса. Зупинившись трохи на відшибі, той автобус, що уникнув розгрому, мабуть, тому, що горілки було надто багато й робітники захопилися пиятикою, раптом загуркотів і з відчиненими задніми дверима, гублячи дорогою товари й робітників, що залізли всередину, помчав річищем з такою швидкістю, що аж галька вилітала з-під коліс.
Увага напасників зосередилася на ньому. Робітники, схопивши каміння, кинулись за ним навздогін, дехто навіть намагався вдертись усередину через вікно. Та цей мікроавтобус з мотором, гадаю, меншим тисячі кубічних сантиметрів, скрегочучи, наче розпилюють метал, насилу вибрався на дамбу й залишив переслідувачів далеко позаду.
Одчайдушний вчинок водія того мікроавтобуса дав клі-єнтчиному братові та іншим автобусам шанс для втечі. Поки робітники гналися за тим автобусом, водії решти автобусів водночас завели мотори, і машини, газуючи з усієї сили, помчали берегом.
Краєчком ока помітивши, що самозваний брат, якого покинули напасники, повзе рачки до трав'янистого підніжжя дамби, я вже збирався бігти до власної, чудом вцілілої автомашини, як раптом похопився: я ж забув про найголовніше...