ОБЛАВА НА ВОЛОЦЮГ У ПАРКУ УЕНО. СЬОГОДНІ ВРАНЦІ ЗАТРИМАНО СТО ВІСІМДЕСЯТ ЧОЛОВІК
Щоб знешкодити озброєного вбивцю й маніяка під номером "109" і належно підготуватися до зими, поліція токійського району Уено на світанку двадцять третього числа влаштувала облаву на волоцюг у парку Уено, а також на станції Уено. За будинком культури "Бунка кайкан", у підземних переходах до станції та в інших місцях за явне порушення закону про дрібні злочини (за бродяжництво, порушення громадського порядку) та закону про безпеку руху на вулицях міст заарештовано загалом сто вісімдесят чоловік. У затриманих узято відбитки пальців, усіх сфотографовано, чотирьох, що скаржилися на хворобу, відділ соціального забезпечення помістив у лікарню, дев'ятьох відправлено в притулок для старих. З решти взято письмову обіцянку про те, що вони більше не вештатимуться по місту, і відпущено. Однак за годину майже всі волоцюги знов повернулися на свої місця.
Про себе
Це нотатки про людину-коробку.
Я щойно почав їх писати в коробці з гофрованого картону, яка нижнім краєм сягає аж до стегон, коли її насадити на голову. Оскільки я сам тепер людина-коробка, то виходить, що людина-коробка пише в коробці про людину-коробку.
Як обладнати коробку
Для цього потрібні: порожня коробка з гофрованого картону — одна штука; вінілова плівка (напівпрозора) — п'ятдесят квадратних сантиметрів; ізоляційна стрічка — метрів вісім; дріт — метрів два; складаний ножик (для роботи); крім цього, три шматки старого брезенту й пару гумових чобіт.
Годиться будь-яка коробка розміром метр на метр і на метр тридцять. Бажано, щоб вона була стандартна. По-перше, стандартну набагато легше знайти. По-друге, більшість харчових та бакалійних товарів запаковують у такі коробки, тож можна сподіватися на високу якість картону. По-третє, що найважливіше, стандартні коробки неможливо відрізнити одну від одної. Бо якби коробки чимось відрізнялися, було б утрачено найголовніше — анонімність.
Найбільше клопоту завдає віконечко. Спершу треба вибрати його розміри й визначити місце. В кожної людини — свої індивідуальні особливості, тому нижченаведені цифри слід сприймати лише як орієнтовні. Мабуть, найдоцільніше, щоб віконце відступало від верху на чотирнадцять сантиметрів і мало розміри чотирнадцять на шістнадцять. Якщо врахувати й товщину підкладки (я особисто прив'язую на голові примірник старого журналу), то верхній край віконця буде приблизно на рівні брів. Може здатися, що це надто низько. Не забудьте, однак, що в буденному житті рідко випадає нагода зводити очі догори. Навпаки, найчастіше дивишся вниз. Бо якщо не видно спереду землі бодай на метр, то йти дуже важко.
І ще одна річ: напівпрозора вінілова завіска. Її слід приклеїти над віконцем ізоляційною стрічкою. Не забудьте, однак, розрізати завіску навпіл: це напевне стане вам у пригоді. Плівку почепіть так, щоб краї трохи заходили один на один. Поки коробку триматимете сторч, плівка затулятиме вас від людського ока. Та досить нахилити коробку вбік, як у завісці відкриється щілинка й стане видно, що діється навкруги. Простий, але дуже корисний пристрій, тож вибір плівки вимагає певного знання. Передусім бажано, щоб вона була якомога товща й водночас еластична. Не варто ганятися за дешевиною: від зміни температури недоброякісна плівка твердне. Еластичність і товщину треба вибрати так, щоб завіска відкривалась од найменшого нахилу коробки, але щоб вітер не шарпав її. Щілина в завісці — це, так би мовити, око людини-коробки. Але не думайте, що це вічко для підглядання. Ні. Завдяки зоровій щілині людина-коробка може якоюсь мірою виявляти свою неприязнь. Авжеж, дивитись на ту щілину ззовні не дуже приємно. Скорше навпаки — непривітнішого, грізнішого погляду, мабуть, важко й знайти. Не буде перебільшенням сказати, що для беззахисної людини-коробки — це один з небагатьох засобів самооборони. Бо немає на світі людини, що могла б спокійно витримати на собі такий погляд.
На той випадок, якщо доведеться проходити вулицями в юрбі, доцільно в бокових стінках попробивати товстим цвяхом якомога більше дірок, але так, щоб це не понівечило коробку. Дірочки розсунуть поле вашого зору й допоможуть чути навколишні звуки. Пробивати дірки слід зсередини. Хоч коробка від того стане непривабливою, зате не затікатиме дощ..
І останнє: рештки дроту порубайте на шматки по п'ять, десять і п'ятнадцять сантиметрів і наробіть із них різного розміру гачків. Бо розмістити в коробці навіть найнеобхідніше — чайник, радіоприймач, електричний ліхтарик, рушник, мішечки — справа клопітна.
Само собою, потрібні гумові чоботи. Брезент, обвинутий навколо стегон, заповнить прогалину між тілом і коробкою, й вона не хитатиметься. Тричі обгорнувшись брезентом, надрізаним спереду, ви зможете вільно рухатися. Й справляти природні потреби.
Що сталося, наприклад, з А.
Обладнати коробку — діло неважке. Із цим можна впоратися за годину. Значно важче її на себе надіти — для цього потрібна відвага. Людина, з'явившись на вулиці в звичайнісінькій картонній коробці, — вже не людина й не коробка, а перевертень, який вабить до себе людей. Так само вабить балаганний плакат: чоловік-ведмідь і жінка-гадюка, які від люті ладні розірвати одне одного, тільки купіть квиток. Одначе злість людини-коробки складніша.
Скажімо, ти про людину-коробку нічого не чув — од мене чуєш уперше. Хоча я не єдиний. Точних статистичних даних про нашу кількість нема, але нас у країні чимало. Дарма що тобі не доводилося чути про нас. Можливо, люди навмисне про нас не говорять…
Але чи варто вдавати, що ми не існуємо? Так, людина-коробка не впадає в очі. Забившись у куток підземного переходу, в громадській вбиральні чи під залізною огорожею, людина-коробка й справді скидається на купку сміття. Але не впадати в очі не означає стати невидимим. Людина-коробка не така вже й дивовижна істота, тож, напевне, багатьом траплялося зустрічати її. Мабуть, траплялось і тобі, тільки ти не хочеш цього визнати. Зрештою, не тільки ти вдаєш, ніби нічого не бачив. Зустрівши її, мимоволі відвертаєшся. Якщо хтось нап'яв серед ночі темні окуляри й маску, то, певне, задумав якийсь злочин. Інакше чого йому маскуватися? Людина-коробка не викликає в тебе довіри, й ти не приховуєш цього.
Що ж тоді спонукає людину добровільно лізти в коробку? Неймовірно, але факт: приводом для цього часто стають на диво незначні події. Такі дрібні, що з першого погляду наче й не можуть служити приводом. Як, скажімо, подія, що сталася з А.
Одного дня А. помітив, що під вікном у нього сидить людина-коробка. Хоч як намагався він не дивитися туди, коробка сама лізла йому в очі. Хоч як силкувався забути про неї, вона не сходила йому з думок. Спочатку А. відчув роздратування й досаду, ба навіть ненависть до непроханого чужака, що незаконно вдерся в його володіння. А. сподівався, що врешті-решт у справу втрутиться прискіпливий двірник. Але й двірник не з'являвся, скільки він не чекав. Утративши витримку, А. поскаржився власникові будинку — та знову марно. Певно, людину-коробку було видно лише з його вікна, тому ніхто й пальцем не кивнув. Кожен, як тільки міг, удавав, що нічого не помічає.
Кінець кінцем А. звернувся до поліції. Коли поліцейський почав невдоволено розпитувати, якої шкоди йому завдано, А. вперше відчув щось схоже на страх.
— Скажіть йому, хай забереться геть, та й годі!
Глузливі слова поліцейського, кинуті навздогін, спонукали А. до рішучих дій. Вертаючись назад, він заскочив до приятеля й позичив у нього пневматичну рушницю. Вдома скурив цигарку й трохи охолов, аж тоді виглянув надвір. Коробка дивилась просто в його вікно: зумисне чи випадково, але в його бік. Їх розділяло всього кілька метрів. Наче вгадавши розгублення А., коробка нахилилася, напівпрозора завіска розійшлась, і з мороку зиркнуло білясто-каламутне око. А. відчув, як кров ударила йому в голову. Він розчахнув вікно, зарядив пневматичну рушницю, намацав гачок.
Але куди цілитися? З такої короткої відстані можна влучити навіть в око. Тоді не обберешся лиха. Нагнати б на нього тільки страху, щоб удруге під вікнами не сідав. Поки А. намагавсь уявити собі обриси тіла в коробці, палець на спусковому гачку від напруження затремтів. Тільки б нагнати на нього страху! Проливати людську кров йому так не хотілося! Але з рушницею в руках теж без кінця не стоятимеш. Якщо б той збагнув, що його лише залякують, то всі маневри зійшли б нанівець.
А. цілився й нервувався. Його знову охопила злість. Спочатку рушниця, а потім коробка лунко ляснули.
Коробка підстрибнула. Хоч як би вдало з погляду механіки вона не була змайстрована, а картон є картон: твердий, мов дошка, а протикається враз. Свинцева кулька, напевне, вп'ялась людині в тіло. Однак того, чого сподівався А. — зойку, прокльонів, — не було. Коробка застигла. А. розгубився. Він цілився у правий нижній кутик віконця, мабуть, у плече. Цілився уважно. Невже промахнувсь? Але ж коробка підстрибнула… А. стало млосно: адже людина могла стояти в коробці й боком, а не обличчям до нього. Брезент спадав аж до землі й ще дужче пантеличив А. Може, той у коробці сидить, підібгавши ноги? Коли так, то не виключене й найгірше: куля влучила в сонну артерію…
Рот А. болісно скривився. Коробка, мов уві сні, силкувалася підвестись, але не могла. А. нетерпеливився. Підведеться чи ні?.. Та ось коробка наче заворушилася… підвелася. Насилу, але все-таки підвелася й випросталася. Несподівано висока і струнка. Щось у коробці залопотіло, неначе мокрий намет. Поволі обертаючись, коробка тихо кашлянула й потяглась. А тоді рушила погойдуючись. Мабуть, людина в коробці зігнулася, бо нижня половина її тіла випнулась назад. Тривожна поза. А. здалося, ніби коробка щось сказала на прощання, але він нічого не второпав. Продибавши повз вікно, людина-коробка зникла за рогом. А. охопив жаль, що він не зміг побачити її обличчя.
Там, де сиділа людина-коробка, лишився темний квадрат, а на ньому п'ять розчавлених недокурків, порожня пляшка, заткана папером. У пляшці два павуки, один з них майже неживий. Поряд із пляшкою зібгана шоколадна фольга, а трохи збоку три чорних плямочки. Мабуть, кров.