Він дійшов до крайньої межі. Найголовніше зараз — пригадати, де кинув лопату... Він тоді мав намір використати її як зброю... Отже, вона десь тут і лежить... Чоловік ще раз уважно придивився й помітив, що в одному місці пісок випинався у вигляді лопати.
Почав спльовувати, але відразу ж отямився. Треба зберегти навіть найменшу краплю вологи. Процідив слину крізь зуби,*а прилиплий до них пісок вигріб пальцем.
Жінка сиділа в кутку обличчям до стіни й поправляла спереду кімоно. Мабуть, попускала тасьму на животі й витрушувала з-під неї пісок. Чоловік схопив держак лопати руками і, піднявши її на висоту плечей, націлився на стіну...
Жінка за його спиною зойкнула. Налягаючи усім тілом, чоловік усадив вістря лопати в стіну. Воно пройшло наскрізь легко, не натрапляючи на опір, немов через вологе печиво. Вишарувана Піском стіна видавалася новою, а насправді, мабуть, уже пґочала трухлявіти.
— Що ви робите?!
— Розламую! Готую матеріал для драбини!
Чоловік ударив у стіну, в іншому місці. Наслідок був той самий. Виходить, жінка правду казала: дерево гниє в піску. Якщо на сонячному боці стіна гниє, то легко можна собі уявити, в якому стані інші. Як узагалі така халупа ще стоїть? Перекошена, перехняблена, Немов паралізована... Правда, останнім часом споруджують будинки із самого паперу та пластика, які тримаються не знати на чому...
Тепер, коли дошки виявилися негодящими, чоловік надумав узятися до поперечних балок.
— Не можна! Облиште!
— Та однаково пісок нас колись розчавить!
Він уже приготував лопату для удару, та раптом, не перестаючи кричати, жінка вчепилася в його руки. Силкуючись відштовхнути її ліктями, чоловік одвернувся, але не розрахував і сам одлетів убік. Однак це його не збило з пантелику — він одразу пішов у контрнаступ. Та от біда, жінка трималася за лопату так міцно, наче була прив'язана до неї ланцюгом, і не здавалася. Що за диво?.. Таж фізичною силою він перед нею не поступається...
Двічі, а може, й тричі вона мало не опинялася на землі під ним, але вчасно захищалася держаком лопати, як щитом, і виверталася. Що з ним?.. Напевне, дає себе знати саке... Геть-чисто забувши, що його суперник — жінка, він несамохіть улучив її зігнутим коліном у живіт.
Жінка скрикнула й обм'якла. А чоловік зірвався на ноги й притис її зверху. Його руки поповзли по її розхристаних спітнілих грудях.
Раптом обоє завмерли, як у кінофільмі, коли зіпсується кінопроектор. Час ніби зупинився — здавалось, такий стан триватиме вічно, поки хтось із них його не порушить. Відчувши животом її груди, чоловік затамував дихання — хіть заворушилася в ньому, як живе створіння. Ще один необережний рух — і боротьба за лопату могла обернутися на щось зовсім інше.
Жінка спробувала проковтнути слину, її шия роздулася. Вона спитала:
— А городянки всі вродливі, правда?
Городянки?.. Чоловік збентежився... Розпалена хіть слабла... Здається, небезпека минула... Він і не сподівався, що в цій пустелі може розігратися мелодрама.
Мабуть, більшість жінок вважає, що чоловіки не оцінять їх по-справжньому, коли, показуючи коліна, вони не зіграють мелодрами. Але ж така зворушливо-наївна самоомана насправді робить їх жертвами одностороннього духовного насильства... Жіноча невинність перетворює чоловіка в її ворога.
Обличчя затверділо, наче його обмазали клеєм, дихання стало поривчастим, як буря, а слина нагадувала палений цукор... Жахлива витрата енергії! Щонайменше склянка води вийшла з нього потом і випарувалася. Жінка неквапно підвелась, і її опущена голова, вся в піску, опинилася на висоті його очей. Раптом вона висякала носа й витерла руки об пісок. Потім вона нахилилась, і з неї сповзли шаровари.
З досади чоловік відвів очі. Та не лише досада охопила його, на кінчику язика залишилось якесь дивне відчуття, зовсім не схоже на стірагу...
Він здогадувався, що існують два види статевого потягу. Казали, нібито "Стрічка Мебіуса" спокушав жінок розповідями про смак їжі та її поживність. Річ у тому, що голодна людина думає лише про те, щоб будь-чим наповнити шлунок. Різниці між воловим м'ясом з Кобе та устрицями з Хіросіми для неї просто не існує... Коли ж вона насититься, то помітить, що кожна страва має свій смак... Те ж саме можна сказати про статевий потяг. Спочатку з'являється статева жага взагалі, а пізніше — зацікавлення окремою особою. Про секс не можна висловлювати якихось загальних тверджень, бо все залежить від часу та обставин. Одного разу потрібні вітаміни, іншого — смажений вугор із рисом. То була добре продумана теорія, але, на жаль, ще ні одна приятелька "Стрічки Мебіуса" не віддалася йому, щоб перевірити справедливість цієї теорії. Це ж зовсім природно. Адже ні жінка, ні чоловік не дадуть себе вмовити заради теорії. Той простодушний чоловік — "Стрічка Мебіуса" — добре знав про це, але не хотів чинити духовного ґвалтування, а тому раз по раз натискав на дзвінок на дверях порожніх будинків.
Він і сам не був, звичайно, настільки романтичним, щоб мріяти про чисті статеві стосунки. Вони можливі лише тоді, коли смерть дивиться тобі в очі... Як низькорослий бамбук, що, всихаючи, поспішає плодоносити... Як миші, що шалено спаровуються під час голоду... Як хворі на туберкульоз... Як король чи інший володар, які думають лише про побудову гарему...
Та на щастя, не завжди людині загрожує смерть. Зима перестала її лякати, а тому її статевий потяг звільнився з-під впливу пір року. Однак зброя стає на заваді, коли бій скінчився. Настав порядок, і вже не природа, а сама людина взяла верх над почуттями. Із статевими стосунками відбувається те саме, що і з книжечкою відривних квитків, які щоразу треба компостувати. Ясна річ, передусім треба перевірити, чи ті квитки годяться, чи ні. Але така перевірка настільки клопітна, що цілковито збігається з нашим уявленням про порядок. Всякі посвідчення — договір, право на водіння автомашини, дозвіл на користування, диплом, ліцензія, дозвіл на носіння при собі зброї, профспілковий квиток, почесна грамота, вексель, боргове зобов'язання, тимчасова ліцензія, згода, відомості про прибуток, квитанція про передачу на зберігання і навіть, і навіть родовід... Одне слово, треба провести загальну мобілізацію усіх мислимих папірців.
Завдяки цьому статеві стосунки виявляються похованими під купою документів. Було б добре, якби це приносило людям задоволення. Та хіба на посвідченнях усе кінчається?.. Хіба чогось не забуто? І чоловіки, і жінки опиняються у полоні сумнівів: ану ж, партнер щось навмисне переплутав. Отож, щоб довести свою невинність, вигадують нові посвідчення... І ніхто не знає, котре буде останнім... Зрештою, їм немає кінця...
(Та жінка дорікала мені за те, що я занадто доскіпливий. Однак річ не в моїй поганій вдачі, а в неприємних фактах).
— А може, до цього зобов'язує кохання?
— Та де там! Кохання — це те, що залишається після усунення всіх заборон. Як не віриш, то нема про що говорити.
Ніхто не зобов'язаний доходити до такого несмаку, щоб на статевий потяг наліплювати етикетку, як на подарунок. Краще випрасуймо його щоранку, наче вбрання, яке робиться старим, коли його хоч раз одягли. Та досить розгладити на ньому складки, як воно стає як нове... А потім знову блякне... Та чи варто слухати таку непристойну балаканину?
Безперечно, якщо порядок забезпечує відповідний рівень життя, то ще можна говорити про компроміси. Але що ж маємо насправді? Колючки смерті падають з неба так рясно, що ніде ногою стати. Статеві стосунки теж породжують у нас підозру: а що як нам силоміць утиснули в руки фіктивний вексель? І тоді починається підробка проїзних квитків, оскільки кохання не приносить задоволення. Гарно виходить! Хай так і буде. Зрештою, можна змиритися з духовним ґвалтуванням, як з неминучим злом, без чого подружнє життя майже неможливе. Навіть проповідники вільного кохання нічого іншого не придумали. Просто вони до краю раціоналізують духовне ґвалтування. Якщо з цим погодитися, то в ньому можна знайти певне задоволення. Та якщо така свобода супроводжується тривогою про погано запнуті занавіски, то вона призводить лише до психічного розладу.
Здається, жінка вгадала його думки. Бо перестала зав'язувати пасок шароварів, і його кінець завис між її пальцями. Дивилася на нього своїми кролячими очима, причому не лише червоні повіки робили їх такими. Чоловік відповів їй поглядом, в якому час зупинився. Навколо жінки ширився різкий запах, ніби варили жилаве м'ясо.
Підтримуючи рукою пасок, жінка пройшла мимо чоловіка в кімнату й почала знімати шаровари з такою легкістю і природністю, ніби продовжувала раніше почату роботу. Оце справжня жінка! На радощах чоловік подумки потирав руки. Та за мить уже дорікав собі. Телепень! Якщо довго вагатися, то можна зіпсувати всю справу. Він квапливо схопився руками за пояс.
Якби така пригода сталася ще вчора, то жінчину поведінку, як і її хихотіння, і ямочку на щоці, чоловік, певно, вважав би явними хитрощами. Може, так воно і є насправді? Та зараз над цим не хотілося думати. Давно минув той час, коли її тіло було предметом торгу. Тепер вирішити все може лише сила... Було багато підстав сподіватися, що цього разу не доведеться торгуватись, що обидві сторони нарешті дійдуть обопільної згоди...
Уклякнувши на одне коліно, жінка заходилася витирати скрученим рушником пісок на шиї. Зненацька зірвалася нова лавина. Вся хатина задвигтіла, заскрипіла. Знову несподівана перешкода! Опинившись у піщаному тумані, жінчина голова за мить побіліла. Пісок осідав їй>на плечі й руки. Нічого іншого не залишалося, як, притулившись одне до одного, чекати.
їхній піт скапував на землю і відразу ж укривався новим шаром піску. Жінчині плечі тремтіли. Чоловік теж був схожий на гарячу воду, що от-от закипить. Ніяк не міг зрозуміти, чому його так ваблять її стегна... Ладен був повитягувати всі свої нерви й обкрутити ними жінчині ноги... Чи не з такою жадобою накидається на свою здобич комахоїдна рослина?.. Грубо, захланно... До тієї він ніколи не відчував такої палкої жаги...
Піщаний обвал припинився. Ніби дочекавшись своєї черги, чоловік узявся витирати пісок із жінки. Вона хрипко засміялася. Його руки ставали щораз настирливішими — сповзали з грудей на боки, з боків на стегна.