Над ним закружляла муха. Маленька дрозофіла світло-абрикосового кольору. Мабуть, прилетіла на якусь гниль. Прополоскавши рота водою з чайника, що стояв загорнутий в поліетиленову плівку в узголів'ї, він гукнув до жінки:
— Може, .ви встали б на хвилину?..
Вона стрепенулась і зірвалася з постелі. Кімоно сповзло вниз і відкрило її до пояса. На жінчиних обвислих, але ще повних грудях проступали синюваті жилки. Квапливо затуляючись одежею, вона дивилася поперед себе невидющими очима — видно, ще остаточно не прокинулася.
Чоловік завагався. Що робити: відразу підвищити голос і з'ясувати справу з драбиною, чи подякувати за газету й принагідно обережно про все розпитати? Якщо він хоче тільки перебити їй сон, то, звісно, краще перейти в наступ. Приводів для прискіпування скільки завгодно. Однак тоді він відступить від свого головного наміру — грати роль тяжкохворого. Бо хто ж повірить, що на такі випади здатна людина з пошкодженим хребтом? Найважливіше зараз — це переконати селян, що як робоча сила він не принесе їм жодної користі, і приспати їхню пильність. Вони розм'якли настільки, що передали йому газету, а тому, не зупиняючись, треба повністю зламати їхній опір. Проте його надії не справдилися.
— Ні, не думайте, що це я виходила нагору,— сказала жінка.— Випадково навідався чоловік з нашої артілі й приніс антисептики, які я замовила раніше... От я і попросила його роздобути газету... В нашому селі тільки четверо чи п'ятеро сімей передплачують газети... Тож довелося йому ходити по неї аж до міста...
Ну що ж, буває і такий збіг обставин... Однак тепер чоловікові здалося, ніби його тримають у камері під замком, до якого не може підібрати ключа. Якщо навіть тутешні жителі змушені примиритися із своїм ув'язненням, то тим більше для нього ця піщана круча — не жарт. У розпачі чоловік накинувся на жінку:
— Та що ви кажете?.. Хіба ви невільниця, а не господиня власного дому?.. Хіба вас прип'яли, мов собаку?.. Що ж тут такого, якби ви виходили звідси й поверталися, коли заманеться?.. А може, ви зробили щось погане й не смієте показатися людям?
Заспані очі жінки здивовано розплющилися. Червоні, налиті кров'ю, вони його злякали.
— Яке безглуздя! Чого б це я не сміла показатися людям?
— Тоді чому ви такі сором'язливі?
— Навіть якби я вибралася наверх, то що мені там робити?..
— Могли б прогулятися.
— Кажете — прогулятися?..
— Авжеж, прогулятися... Хіба цього не досить?.. Мабуть, перед моєю появою ви звідси виходили, коли хотіли?
— Ходити без діла... Це мене втомило б...
— Киньте жартувати! Добре подумайте і тоді зрозумієте... Навіть собака сказиться, якщо його довго тримати в клітці!
— Раніше ходила...— Жінка говорила одноманітним, здушеним голосом.— Добряче мене ганяли... Поки сюди переїхала, довго дитину на руках носила... Втомили мене ті прогулянки...
Чоловік не сподівався цього. Дивна розмова... Якщо й далі так буде, то він не знатиме, що відповідати.
Так... років десять тому, коли все лежало в руїнах, кожен хотів мати право нікуди не ходити. Такою їм здавалася свобода. Але чи можна стверджувати, що тепер люди вже перенаситилися цією свободою? Зрештою, хіба не гра в піжмурки з власними химерами втомила тебе й погнала на ці дюни?.. Пісок... Нестримний рух піщинок із середнім діаметром одна восьма міліметра. Це негатив його автопортрета навиворіт, автопортрета того, хто несамовито чіплявся за ту, колишню, свободу... Щоправда, навіть діти, які довго мріяли про захоплюючу екскурсію, ридма ридають, коли загубляться в дорозі.
Раптом жінка змінила тон і спитала:
— Як почуваєте себе? Добре?
І чого вона клеїть із себе дурня?.. Чоловіка охопила лють; Скрутити б їй руки, кинути на землю і примусити розповісти всю правду. Від такої думки волосся в нього настовбурчилось, а шкіра зашелестіла так, наче з неї здирали засохлий клей. Мабуть, слова "скрутити їй руки" несамохіть викликали в його уяві шкіру. Зненацька жінка перетворилася в силует, відірваний від тла. Двадцятирічного чоловіка збуджують думки. Сорокарічного — збуджує шкіра. А от для тридцятирічного найнебезпечнішими є обриси жіночого тіла... Мабуть, він зміг би обійняти її так легко, як себе самого... Але ж За нею стежить безліч людей. Нитками своїх поглядів вони водять нею, мов лялькою-маріонеткою... Якби він обійняв її, то й ним водили б... Тоді його брехня про те, що в нього пошкоджений хребет, ураз виявиться. А йому аж ніяк не хочеться перекреслити своє дотеперішнє життя!
Жінка підповзла. її округлі коліна притиснулися до його стегна. В повітрі навколо нього поплив густий, прілий запах, що накопичився в її роті, носі, під пахвами, в усьому її тілі, коли вона спала. От зараз її несміливі, гарячі як вогонь пальці почнуть ковзати вздовж хребта. Чоловік напружився.
Раптом пальці торкнулися його боку. Чоловік ойкнув: — Не лоскочіть!
Жінка засміялася. Вона ніби загравала й водночас соромилася свого вчинку. Все сталося так несподівано, що він і не встиг нічого збагнути. Власне, що вона хотіла цим сказати?.. Зробила це навмисне чи ненароком?.. А ще недавно ледве розплющила очі й насилу встала... Здається, і того першого вечора, проходячи повз нього, тицьнула його в бік пальцями і так само дивно хихикнула... Невже цьому жесту вона надавала якогось особливого смислу?
А може, вона не вірила, що він хворий, і захотіла перевірити свою підозру?.. Можливо... Треба пильнуватись. Кінець кінцем, жінчина спокуса виявиться пасткою — так
комахоїдні рослини запахом нектару заманюють свою жертву... Сама посіє зерна ганьби,— мовляв, її зґвалтовано,— а тоді ланцюгом шантажу зв'яже йому руки й ноги.
13
Він почав танути, наче віск. Із шкіри сочився піт. Годинник зупинився, і чоловік не знав, котра година. Над ямою, видно, був ще день, а внизу, на глибині двадцять метрів, уже сутеніло.
Жінка ще спала як убита. Мабуть, їй щось снилося, бо її руки й ноги раз по раз смикалися. Хоч скільки старайся, а тепер її не розбудиш.
Сам він добре виспався. Підвівся і виставив тіло на вітер. Коли у сні перевертався з боку на бік, рушник, видно, зсунувся з обличчя, і тепер за вухами, коло носа, в кутиках рота налипло стільки піску, хоч зішкрябуй. Чоловік закапав очі ліками і натиснув на повіки кінчиком рушника. Після кількаразового повторення цієї процедури очі нарешті повністю розплющилися. Та от біда, очних капель вистачить лише на два-три дні! Вже з цих міркувань хотілося покласти край невизначеності свого становища. Він обважнів, наче лежав у залізному панцирі на магнітному ліжку. Напружив зір і в блідому світлі, що проникало крізь двері, вгледів маленькі, як лапки здохлої мухи, ієрогліфи.
Правду кажучи, треба було попросити жінку почитати йому газету вдень. Тоді убив би двох зайців одним пострілом: дізнався б, що діється у світі, й не дав би їй спати. Та, на жаль, сам раніше заснув. Дарма старався, знову наробив дурниць!
Через це й сьогодні вночі доведеться мучитись від нестерпного безсоння. Він спробує рахувати назад від ста до одиниці розмірено, як дихає. Пройде неквапно знайомою дорогою від пансіону до школи. Перебере у пам'яті назви всіх відомих йому комах і розкладе їх за родинами та рядами.
Та, коли зрозуміє, що марно старався, відчує глибоку досаду. Приглушений шум вітру над краєм ями... Шурхіт лопати, що врізається у вологий пісок... Далекий собачий' гавкіт... Невиразний гомін, тремтливий, мов полум'я свічки... Безперервне тертя піску, як напилка, об кінчики нервів... Все це доведеться покірно терпіти.
Припустімо, що він таки витримає... Та як тільки яскраво-синє світло зникло за верхнім краєм ями, чоловік почав двобій із сном, який засмоктувався в його тіло, наче вода в губку. Якщо йому не вдасться розірвати це зачароване коло, то є загроза, що піщинки зупинять не тільки годинника, але й сам час.
І в газеті не було нічого нового. Майже не помічалося, що відтоді минув цілий тиждень. Якщо вважати газету вікном у зовнішній світ, то це означає, що його шибки, мабуть, із матового скла.
"Фінансові зловживання перекинулися в муніципалітет... Університетське місто стає промисловим центром... Підприємства закриваються. Рішення Генеральної ради профспілок очікується днями... Мати задушила двох дітей, а сама отруїлася... Щоразу частішають крадіжки автомобілів. Новий стиль життя — нові злочини?.. Протягом трьох років невідома дівчина присилала у поліцейську будку квіти... Бюджетні труднощі Олімпійських ігор у Токіо... Таємничий убивця зарізав сьогодні двох дівчат... Надуживання снотворним — шкода здоров'ю університетської молоді... І на біржі подув осінній вітер... Славетний тенор-саксофоніст Блу Джексон прибуває до Японії... Нові заворушення в Південній Африці. 280 вбитих і поранених... У злодійській школі навчання безплатне. Свідоцтво видається після випробування..."
Жодної статті, яку шкода було б пропустити. Химерна вежа, збудована з химерної дірявої цегли. Однак якби життя складалося тільки з важливих речей, то стало б недовговічною скляною спорудою, якої не можна було б торкнутися рукою... Одне слово, буденність — це те, що міститься в газетних заголовках... Ось чому кожен спрямовує стрілку компаса до своєї оселі, хоча добре розуміє марність зусиль.
Нараз йому в очі впала незвична замітка:
"14-го, близько восьмої години ранку, на будівельному майданчику фірми "Східна Азія" в кварталі Йококава, ЗО, був придушений обваленим піском водій самоскида Цутому Тасіро (28 років) з Компанії Хінохара. Відвезений у тяжкому стані до найближчої лікарні, він невдовзі помер. Розслідування поліції показало, що причина обвалу — занадто глибоке підкопування десятиметрової піщаної гори".
Зрозуміло... Певно, вони мали на думці показати йому саме цю замітку. Задовольнили його бажання, але не без розрахунку. Добре, що хоч не обвели її червоним чор іилом... Йому на пам'ять сплила така страшна річ, як Чорний Джек. Наповнений піском шкіряний мішечок, що ним можна вдарити не гірше, ніж залізним або свинцевим прутом... Хоч би скільки повторювали, що пісок тече, однак від води він відрізняється... У воді можна плавати, а пісок хапає людину й душить...
Здається, він легковажив небезпечністю свого становища.
14
Однак зміна тактики вимагала тривалих роздумів і часу.