– Бачите птаха!
Моментально Мое повели у один бік, а візок відбуксирували у інший, а нас самих ввели у замок-курган. Там були різні люди, хоча їх було важко побачити. Це було, ніби там над усім була вуаль. Але якщо я щулила мої очі та сильно вдивлялася, я могла сказати, що вони були високі та одягнені дуже пишно. Майже так само важко було розгледіти стіл, до якого вони нас вели, весь заставлений блюдами з їжею, від яких йшла пара, купи фруктів та золоті підсвічники.
— Просимо сідайте та їжте із задоволенням, — сказали вони нам.
Івар та Ого пірнули у високі крісла за столом. Тітонька Бек зупинила мене та подивилася на Фінна, питально схиливши голову на бік.
— Ми повинні?
— Ви прийшли із дружніми намірами. Так, — сказав він.
Тож ми сіли їсти. Це все було смачнюче, і я бачила, що там навіть була чаша із горіхами та порізаними кубиками фруктами для Грін Гріта. Тьмяно на підлозі, я могла бачити, блюда із їжею для Плаг-Аглі. Вони знали, що він там, навіть якщо він був невидимий. Ми всі мали найкращу їжу з тих пір, як покинули Скарр.
Коли ми закінчили, високі люди повели нас знову, до місця, що було, як я одразу зрозуміла, тронною кімнатою. Ого з'їв так багато, що він потихеньку спускав свій ремінь, коли нас вели і він зупинився у збентеженні. Місце було з тих, де ви мали поводитися благоговійно. Повітря у ньому було тепле та свіже та прохолодне одночасно, і пахнуло садом. Там були сітки, хоча я не могла бачити їх чітко, із пташками, що порхали. Грін Грін знявся з Фіннового плеча, з дзижчанням крил, та полетів всістися на одній з наполовину видимих гілок.
Тоді уперед вийшла королева, щоб привітати нас. Я роззявила рота: вона була така гарна. І весела та охоче доброзичлива. Вона була вдягнута у зелену сукню, що обіймала її фігуру та розкльошувалася в ногах, із золотим пояском, що висів на її стегнах. Я пам'ятаю, що подумала: "Ось якою повинна бути королева!", коли вона підходила до нас.
— Ласкаво прошу, — сказала вона, та вона посміхнулася, маючи на увазі вітання. – Не часто ми бачимо тут людей зі Скарру. Що привело вас на Берніку?
Моя тітка виступила уперед, дуже пряма та певна. Я могла бачити, що вона все ще бореться із поганим настроєм, але вона ввічливо вклонилася та сказала:
— Нас послано із місією врятувати сина Верховного Короля з Харандеду, Ваша Величність.
— О так, пророцтво, — сказала Королева, — також підняти бар'єр, так? – Вона подивилася на кожного з нас. – Це означає, що ви повинні взяти із собою по одному чоловіку з кожного острова. Ти, — вона дивилася на Івара, — повинен бути чоловіком зі Скарру.
Івар кивнув.
— Так, я син короля Кеніга…— погодився він та гордо відкинув голову назад.
— Принц, не менше, — сказала Королева, так, що це звучало, як знущання. Мені захотілося стрибнути уперед на пояснити, що Івара виховували пишатися своїм народженням, але я нічого не сказала, тому що Королева тоді повернулася до Фінна. Фінн, до мого здивування стояв на двох колінах та виглядав майже наляканим. – А ти чоловік з Берніки? – сказала Королева.
Фінн стиснув свої обидві пухкі руки перед собою, так, ніби казав молитви.
— О так, Леді, — більш-менш прошепотів він. – Хіба що ти думаєш, що я недостойний.
Королева розсміялася.
— Як я можу думати, що ти недостойний, хранитель Грін Гріта? – сказала вона.
— Ну, безумовно, він виказав мені велику честь, приймаючи мою турботу, — сказав Фінн.
Королева глянула нагору на Грін Гріта, де він сидів серед, важко-побачити, листя над нами.
— Що ти на це скажеш, Грін Гріт? – запитала вона птаха.
Грін Гріт повернув голову на один бік та прогриз дзьобом:
— Чесний чоловік, — сказав він. – Чоловік миру.
— Ось, тримай! – сказала Королева знову сміючись. Вона додала Тітоньці Бек, — Ти маєш залишити будь-які сутички із цими хлопцями, ти знаєш! – Тоді вона подивилася на Ого. – А ти, юначе?
Ого витріщався на неї, ніби вона була найдивовижнішою річчю яку він коли-небудь бачив – і я не звинувачую його: вона дійсно була чудова. Коли вона заговорила до нього, він став яскраво цегляного кольору та впав на одне коліно.
— Я…я з Харандеду, насправді, — заїкався він. – Мене взяли як служника Івара.
— Але тебе правильно взяли, — сказала Королева. – Пророцтво просить чоловіка з кожного острова, так? І ми чотири острови. Я певна ти доведеш свою цінність. – Вона знову повернулася до Тітоньки Бек. – Звичайно, тобі буде потрібен чоловік з Галлісу також. Я дам тобі гроші, щоб побачити тебе…
Тут, поки Тітонька Бек люб'язно наклонювала голову у подяці, а Ого ставав на ноги, виглядаючи приголомшеним, Королеву перервала тверда, невидима присутність, що шаруділа біля її спідниці. Я чітко бачила його форму, що здувалася та струменілася у зеленій тканині.
— О, Плаг-Аглі! – сказала я. – Ну що ж ти робиш!
Рука Королеви завмерла на своєму шляху, до того місяця, де мала бути голова Плаг-Аглі.
— Це так ти його називаєш? – сказала вона. – Як він знайшов тебе?
— Він був на острові, який, здається, був частиною Самотності, Величність, — сказала я. – Він … е… свого роду слідує за нами.
— Чи слідує за тобою, — сказала Королева. Вона знову повернулася до Тітоньки Бек. – Тобі дуже пощастило мати таку обдаровану помічницю, — сказала вона.
Я знала, що почервоніла червоніше за Ого. Тітонька Бек кинула на мене нищівний погляд та відповіла у своїй найсухішій манері:
— Якщо обдарованість означає потайки прийняти до себе бродячого кота, тоді я припускаю, що мені пощастило, так.
Це зовсім не сподобалося Королеві. Її гарні очі звузилися і вона сказала, досить люто:
— Я знаю цього кота. Він буде слідувати лише за кимось із великими здібностями.
Тітонька Бек знизала плечима.
— Я й гадки не маю, які здібності можуть бути у Ейлін.
— Моя добра жінко! – вигукнула Королева. – Чому ні?
Якщо є річ, яку ненавидить моя тітка то це, коли її називають хорошою жінкою. Вона випрямилася, як кочерга.
— Чому? – сказала вона. – Що за дурне питання. Тому що Ейлін провалила посвячення, звичайно ж.
Гадаю, я стала навіть червонішою. Моє обличчя було таке гаряче, що коли я підняла руки, щоб заховати його у них, мої пальці були мокрі від поту. Я знаю, Тітонька Бек була у поганому настрої, але хіба їй було потрібно казати Королеві це? Я могла чути, як Івар намагається не розсміятися.
Королева не покращила мої почуття, гнівно сказавши:
— Вона цього не робила! Ти мабуть дуже неуважна. Я бачу, вона так само кваліфікувалася, як і ти. І мені не подобаються твої манери, жінко. Я щойно сказала, що дам тобі гроші, тож я дам, але не зроблю більше нічого щоб посприяти твоїй місії. І ти, особливо, йдеш від мене без благословення! Йди! — Вона простягла руку, вказуючи.
І це останнє, що я про неї пам'ятаю. Ого каже, що він думає, що пам'ятає як люди поспішно вивели нас звідти. Але я лише пам'ятаю, як ми були назовні, серед зелених курганів, Мое вже була запряжена у візок, біля нас. Моя тітка стискала шкіряну сумку, що бряжчала, та виглядала здивованою та сердитою через це.
Фінн плакав, а великі сльози котилися у його дивну бороду.
— О, Мудрість! – схлипував він. – Як ти могла образити Леді?
Грін Гірт додав до цього, прилетівши звідкись вихором, кричачи:
— Немудра Мудрість, немудра Мудрість!
— Ух! — сказала Тітонька Бек та пронеслася до сидіння, з якого правила, червоні підбори спалахували роздратованістю на нас.
Глава 8.
Дивно казати, після цього, наша подорож не йшла гладко. З одного боку, решту часу, що ми залишалися на Берніці, йшов дощ. Івар не допомагав справі, похмуро кажучи, декілька разів на день, що моя тітка повинна була думати краще, перш ніж ходити та ображати королев. Це весь час розпалювало поганий настрій Тітоньки Бек, так що Ого та Фінн ледь наважувалися йти біля неї.
Хоча я мала бути біля неї, тому що ми разом спали у вологому ліжку у кожному вологому готелі, де ми зупинялися. Тієї першої ночі, Тітонька Бек влаштувала мені грізний допит щодо мого жалюгідного посвячення.
— Ти сказала мені, що нічого не трапилося тієї ночі, Ейлін. Чому ти збрехала мені?
— Я не брехала, — заволала я. – Нічого не трапилося. Я просто не мала жодних видінь, оце й усе.
— Щось повинно було статися, — наполягала Тітонька Бек. – Що ти приховуєш?
— Нічого, — сказала я. – Я казала тобі!
— Нісенітниця. Розкажи мені про кожну хвилину, що ти була там, — наказала моя тітка. – Кожну крихітну річ. Викладай.
— Ти маєш на увазі, — сказала я, — я маю розповідати я сиділа там, Тітонька Бек, і я тремтіла, а підлога була холодною та твердою, Тітонька Бек, і там було надто темно, щоб щось побачити, Тітонька Бек, далі та далі, однак багато годин я була там? Тому що так, як це було.
— Не весь час, — сказала моя тітка. – Ти спала, коли я відтягнула камінь. В тебе не було снів?
— Не те, що я пам'ятаю, — сказала я, сподіваючись, що вона припинить.
Вона не припинила.
— Отже, не було часу, коли ти була здатна побачити навіть мерехтіння світла? – наполягала вона. – Не тряси головою, Ейлін. Не бреши.
Вона продовжувала так далі, нещадно, допоки нарешті я не сказала:
— Добре, якщо тобі необхідно знати, я бачила світло Місяця.
— Це має бути нісенітниця, — відповіла моя тітка. – камінь щільно прилягав до дерну.
— Ні. Не прилягав, — сказала я. – Там була прогалина і я відкотила камінь у бік та вилізла, на якійсь час. Ось!
— Цей камінь, — сказала моя тітка, — не рухали з тих пір як я його поставила туди вночі перед тим. Я знаю, тому що я поклала туди два пучки вересу, як ми завжди робимо, і вони все ще були там ранком, у тих самих місцях. Чи ти думаєш, що поклала їх назад, якимось чином, з середині крізь два фути граніту?
— О, — сказала я. – Ні. Я не знала, що вони були там. Я лише відсунула камінь та вилізла.
— Ти це зробила? – сказала вона. – А що ти думала, ти бачила назовні?
— Я не думала, що я бачила, я бачила! – сказала я. – Усе було як завжди, окрім Місяця, який усе освітлював, ніби мороз. Я бачила нашу хатинку та пагорби та море та повний Місяць…
— А у хатинці було світло? – запитала вона.
Я похитала головою.
— Ні, вона була затемнена.
— Там повинно було бути світло, — сказала Тітонька Бек. – Я не спала через тебе. Ти дурна дитина! Ти йдеш та маєш видіння а тоді вдаєш, що не мала!
— Це не було схоже на видіння, — пробурмотіла я.