Потім, коли він повернувся додому, у нього були неприємності із матір'ю щодо зниклого джемпера. Вона своїми руками сплела його для Ендрю, щоб він вдягав його у Мелстоуні. Цього було достатньо, щоб людина пам'ятала про все це, ви би подумали. Але він забув, тому що, коли став старше, він знав, що дорослі не вірять у голих велетнів, що з'являються опівночі.
Далі, ця загадка — чому Гроіл виглядає так схоже на Шона. Ендрю подумав, що мабуть він дав роботу Шону, тому що Шон виглядав якось знайомо. У нього було смутне відчуття, що його дідусь щось казав про цю схожість. Це була ще одна з магічних речей, про які йому казав Джоселін. Він підозрював, що так чи інакше, дідусь готував його, досить ретельно, для цього поля-піклування. А Ендрю забув геть усе.
— Тобі Гроіл когось нагадує? – запитав він у Ейдана.
— Так, — сказав Ейдан. – Шона.
У нього була проблема. Одяг розтягувався, але дуже повільно і нерівномірно, в деяких місцях він ставав тонесенький як павутиння. Ендрю зняв окуляри та подивився на Ейдана, який навпочіпки видів на килимі, дивлячись, дивлячись на пару джинсів у яких одна штанина була довше за іншу. Пару років тому він би подумав, що Ейдан божевільний.
— Спробуй повернути його до звичайного розміру а потім думай про кожну нитку як більшу та товстішу, — запропонував Ендрю. – Ніби розглядаєш одяг у мікроскоп.
— О, так, але…Дякую, — схвильовано сказав Ейдан.
Настала пауза, протягом якої спортивна куртка нарешті виросла, а джинси скоротилися.
— Ви знаєте, — Ейдан вибухнув у розпачі, — я ненавиджу моє ім'я!
— Чому це? – спитав Ендрю.
— Ніхто не каже його правильно! – сказав Ейдан. – Навіть Гроіл! Так чи інакше, це жахливе ім'я! Ейдан — Святий та Каін, який був першим вбивцею. Яке поєднання!
— Але більшість людей є таким поєднанням, — сказав Ендрю.
— Так, але вони не мають імен, які це кажуть! – сказав Ейдан з огидою.
— Це правда, — погодився Ендрю. – Але тобі не спало на думку, що якби ці Ловці звернулися до тебе правильно, ти би вийшов до них?
— О! – Ейдан був цим сильно вражений. – Думаєте я би вийшов?
— Так. Імена наділені могутньою силою, — сказав йому Ендрю. – Можливо, те, що вони неправильно тебе називали, врятувало тобі життя. Крім того, жодне з твоїх імен не означає те, що ти думаєш. Ось. Дозволь показати тобі.
Недужий від напливу речей, які він не міг згадати, що зводило його з розуму, Ендрю схопився та підійшов до книжкових полиць. Ейдан недовірливо спостерігав як Ендрю схопив дві книги та розкрив їх на піаніно. "Знову став професором", подумав Ейдан
— Так, ось тут, — сказав Ендрю. – Ейдан це скорочене ім'я – зменшена версія або ласкаве наймення — ірландського імені, що означає "вогонь". Ти – "молодий вогонь". Думай про себе як потріскуюче та прагнуче угору довге жовті полум'я. А також блискуче. А Каін…, — він повернувся до книги. – Тут сказано, що Каін, як прізвище немає нічого спільного із першим вбивцею із Біблії. Воно, радше, означає "зона війни або син воїна". Можеш думати про себе як про "Молодий Вогонь, Син Воїна". Тобі від цього полегшало?
— Дозвольте глянути, — сказав Ейдан, підстрибуючи. Ендрю люб'язно штовхнув до нього книги. Ейдан нахилився над ними та виявив, що Ендрю, був цілком правий – окрім того, що Ендрю дещо прикрасив значення, які давали книжки.
Коли він повернувся до одягу на підлозі, то виявив, що він добре ріс сам по собі. Зараз одяг був розміру дещо більшого ніж був Гроіл та займав майже весь килим. Не важливо. Гроіл сказав, що все ще росте.
— Стоп! – сказав йому Ейдан і одяг припинив рости. Ейдан повернувся до Ендрю, посміхаючись від полегшення. – Така собі крива навчання! – сказав він. – Заклинання та імена.
— Часто це одне й те саме, — сказав Ендрю. – Але я думаю, коли люди кажуть "крива навчання", вони роблять помилку. Для мене навчання завжди означало пряму необізнану лінію, що потім, час від часу, прямо перестрибує до вищого рівня. Ти згідний із цим?
Ейдан подумав над цим та кивнув. Ви завжди навчаєтеся речей випадково, в основному тому, що люди приходять та кажуть вам щось. Він починав думати, що Ендрю вражаюче мудрий.
— А зараз іди спати, сказав Ендрю. – Або я скажу Гроілу, що ти хочеш, щоб він тебе з'їв.
Глава 6.
Ейдан відправився у ліжко, де солодко спав. Ендрю, з іншого боку, мав тривожну ніч, повну неспокійних снів, в яких він постійно шукав речі, про які йому казав дідусь. У снах, він постійно шукав дідуся, щоб розпитати, а дідуся ніде не було. Натомість, раз чи два, він знаходив Сташ, але вона лише безтурботно сказала:
— Все у комп'ютері, — та зникала.
Отже, Ендрю снилося, що він подивився у комп'ютері та знайшов інформацію, схожу на кольоровий дим, і, як дим, знання втекли крізь його пальці, коли він схопив їх. У якійсь момент він майже прокинувся, кажучи:
— Думаю, я повинен попрацювати над цим сам. – Це його роздратувало, тому що знову відстрочувало роботу над книгою. Нарешті він прокинувся теплим сірим ранком, радіючи, що ніч закінчилася.
Зазвичай, Ендрю б одразу сів працювати над книгою. Але йому була потрібна Сташ, для того щоб почати, а Сташ сьогодні не працювала. Ендрю бурчав над сніданком:
— Втрачений день, втрачений день.
— Чому б нам тоді не взяти мапу та пройтися кордонами? – запропонував Ейдан.
— Гарна ідея! – сказав Ендрю.
Оскільки місіс Сток запізнювалася цього дня – якщо вона взагалі збиралася прийти після скандалу із містером Стоком – Ендрю та Ейдан самі зробили сандвічі та залишили їй записку. Ендрю виявив, що вони із Ейданом носять той самий розмір взуття — очевидно Ейдан виросте доволі високим, — тож Ендрю, досить неохоче позичив Ейдану другу пару зі своїх найкращих чоботів. Вони взяли дощовики, знайшли мапу та вирушили через вологі сірі поля у напрямку Мел Тампу.
Ейдану надзвичайно сподобалося. Він цього не очікував, адже був міським хлопчиком та не звик до ходьби по нерівній місцевості. Справді, коли вони проходили через рваний живопліт, навпроти сарайчику для дров, він був впевнений, що йому не сподобається. Вступаючи на перше поле, від відчув дивні, нервозні емоції.
— Не схоже що тут дуже безпечно, — сказав він Ендрю.
— Мабуть так і є, — сказав Ендрю. – Гадаю, я пам'ятаю як мій дідусь казав, що Мелстоун Хауз та його землі є свого роду зоною безпеки. Але нехай тебе це не турбує. Він володів – а зараз я володію – всіма цими полями, пагорбами та лісами. Я здаю їх в оренду для випасу худоби, але вони все ще мої.
Ейдан задумався які почуття викликає володіння всіма цими землями, що простиралися, та усвідомлення, що все це належить тобі. Либонь, переважно хороші.
Йому не сподобалося коли вони зустріли Воллі Стока, фермера, який пас своїх корів та овець на полях Ендрю. Воллі був низенький, із червоним обличчям та похмурий. На ньому був плаский, похмурий капелюх і він був великий балакун. Ейдан стояв нетерпляче, поки Воллі намагався умовити Ендрю взяти цілу вівцю у морозильник, як частину плати за оренду полів Ендрю. Ендрю знав, що це було ухилення від оподаткування і він не хотів цього робити; але потім він глянув на Ейдана, що занепокоєно стояв біля нього, і подумав як багато Ейдан їв. Він погодився на вівцю та спробував піти. Але Воллі ще не закінчив.
— Ви чули про махінації у комітеті Фестивалю? – запитав він. Ендрю сказав Ні, він не чув. – Справжній скандал, — сказав Воллі. – Місіс Фаншоу-Сток настоювала на надувному замку, поки двоє членів комітету не вийшли з нього. Ніхто спочатку не знав що робити. Але потім вони привели вікарія, щоб було достатня кількість у комітеті, а вікарій сказав запросити містера Брауна…
— Містера Брауна? – запитав Ендрю.
— Містер Браун з Менору, унизу, — пояснив Воллі. – Справжній відлюдник, він навіть гірший за Вас, Професор. Всі були дуже здивовані, коли містер Браун погодився. Ніхто не знав наскільки він буде добрим, але ось – на тобі. І нарешті у нас буде справжня знаменитість, щоб відкрити Фестиваль. Добре відомий. Готує по теліку. Він притягне людей і все буде добре. Якщо пощастить, цього року ми отримаємо прибуток, якщо буде гарна погода. Цього року жахлива погода. Може знищити мене, ціни на молоко дуже низькі, а супермаркети платять дрібноту за ягнят.
— Він завжди каже, що буде знищений, — сказав Ендрю Ейданові, коли Воллі пообіцяв доставити вівцю наступного місяця, і вони нарешті рушили.
— О, гей! – крикнув їм услід Воллі.
Ендрю обернувся, сподіваючись, що Воллі його не почув. Ейдан зітхнув.
— Я чув, — сказав Воллі, — від Сташ – працює на Вас зараз, так? – що її тато отримав врешті решт штучну ногу. Ходив до нового спеціаліста, я чув. А Ви чули?
Ендрю сказав, що він чув.
— Чесне слово! – сказав він, коли Воллі, нарешті дозволив їм піти. – Невже всі у Мелстоуні знають усе що ми робимо?
Вони перетнули два поля і вийшли через ворота до Мел Тампу. Прогулянка почала дійсно подобатися Ейдану саме з цього місця. Зблизька, Мел Тамп виявився захоплюючим скупченням маленьких зелених стежок, що розбігалися туди-сюди, між кущів із сильним ароматом. Ейдан відчув, що люди тут були дуже зайняті. Можливо, Гроіл був одним із них. Ейдан роздивлявся та дивився, поки вони піднімалися, у випадку якщо Гроіл десь згорнувся, під кущем або в одній з, дивним чином трав'янистих, впадин, але не було жодних його ознак. Тут були кролики та пташки, але нічого незвичайного. З вершини Тампу, ви могли дивитися на містечко, що звивалося та тягнулося, та на Мелстоун Хауз, наполовину захований серед своїх двох великих дерев – дуба та мідного бука. Навіть було видно блискіт віддалених димоходів Мелстоун Менору, де жив відлюдник містер Браун. Дивлячись у інших напрямках, ви бачили милі та милі темно-зелених полів, лісів та луговин.
— Так кордони не побачиш, — сказав Ейдан, одягаючи окуляри, після експериментів, які проводив неозброєними очима.
— Таким чином – ніколи, — сказав Ендрю. – Ми маємо зробити це методом проб та помилок.
Вони спустилися по схилу та, через поля та луговини, попрямували до єдиної ділянки кордону, щодо якого Ендрю був певен: провалля у дорозі, де він зустрів привид старого Джоселіна. Коли вони прийшли на місце, розігріті від ходіння та охолоджені невеличким вологим вітром, Ейдан думав: "Оце і є життя!". Він почувався радше розчарованим, коли вони вийшли лише на звичайну дорогу, із рідкісними авто, що мчали вздовж неї.
Коли з обох боків не було машин, Ендрю пішов уперед до насипу, перетинаючи дорогу просто перед проваллям, де стояв привид.