схоже, щось їли. а потім зникає десь праворуч. Коли споночіло, колона зробила свій перший серйозний поступ — проїхала майже сорок метрів; коли інженер упівока глянув на лічильник кілометрів, половинка цифри шість заховалася і згори визирнув кінчик цифри сім. Майже всі слухали свої радіоприймачі, в "Сімці" його увімкнули на повну котушку і горланили якийсь твіст, трясучись так, що вібрував кузов авто; черниці перебирали чотки, хлопчик у "Таунусі" заснув, притисшись личком до вікна і не випускаючи з рук свого іграшкового автомобільчика. В якийсь момент (була вже глупа ніч) прийшли чужинці зі свіжими новинами, такими ж суперечливими, як і попередні, уже забуті. Це був не "Піпер Каб", а планер, яким керувала донька якогось генерала. Достеменно, що фургон "Рено" роздавив "Остін", але сталося це не в Жувісі, а на під'їзді до Парижа; один із чужинців розповів подружжю в "203", що десь біля Іньї дало тріщину дорожнє покриття автостради і п'ять автомобілів перекинулися, потрапивши передніми колесами в розколину. До інженера дійшли чутки про якесь стихійне лихо, але він лише знизав плечима, не зробивши жодних коментарів. Пізніше, перебираючи в пам'яті перші години темряви, коли стало трохи легше дихати, він згадав, що в якийсь момент просунув крізь віконце руку, щоб потарабанити по кузову "Дофіна" і розбудити дівчину, яка спала, схилившись на кермо і зовсім не переймаючись дальшим просуванням уперед. Була вже, напевне, північ, коли одна з черниць, припускаючи, що він голодний, сором'язливо запропонувала йому канапку з шинкою. Інженер прийняв її із ввічливості (насправді його нудило) і запропонував її дівчині в "Дофіні", яка погодилась і зі смаком ум'яла і канапку, і плитку шоколаду, яку їй простягнув водій "DKW", її сусід зліва. Багато хто повиходив з розпечених авто, оскільки знову потяглися години стояння на місці; починала даватися взнаки спрага, вже спорожніли пляшки з лимонадом, кока-колою і навіть винами, які були в кожного на борту. Першою, хто поскаржився, була дівчинка з "203", солдат та інженер разом з батьком дівчинки, покинувши свої авто, вирушили на пошуки води. Попереду "Сімки", де радіо, здавалося, цілком задовольняло всі потреби, інженер виявив "Больє", в якому сиділа літня жінка з тривожними очима. Ні, у неї немає води, але вона може дати кілька карамельок для дівчинки. Подружжя в "ID" якусь мить радилося, тоді старенька запхала руку в якусь сумку і витягла звідти маленьку бляшанку фруктового соку. Інженер подякував і запитав, чи вони не голодні і чи може він їм чимось прислужитися; старенький заперечливо похитав головою, але жінка, здавалося, мовчки згодилася. Пізніше дівчина з "Дофіна" разом з інженером обійшли шеренги машин зліва, не заходячи дуже далеко; повернулися вони з кількома бісквітами, які віднесли старенькій в "ID", якраз вчасно, аби повернутися бігцем до своїх авто під зливою сигналів.
Окрім оцих поодиноких вилазок зайняти себе було практично нічим, і через це години накладалися, зливалися у пам'яті в одну; в якусь мить інженер вирішив викреслити цей день у своєму щоденнику і ледь стримав регіт, але потім, коли почалися суперечливі підрахунки черниць, чоловіків у "Таунусі" і дівчини в "Дофіні", стало зрозуміло, що було б доцільніше точніше вести відлік часу. Локальні радіостанції вже припинили свої передачі, і лише у водія "DKW" був короткохвильовий приймач, який уперто передавав біржові новини. Близько третьої ранку всі, здавалося, дійшли мовчазної згоди, що треба поспати, і до світанку колона не рухалася. Хлопці з "Сімки" витягли надувні матраци і полягали біля свого авто; інженер опустив спинки передніх сидінь "404" і запропонував утворені кушетки черницям, але ті відмовилися; перед тим, як укластися спати, якусь мить інженер думав про дівчину в "Дофіні", що сиділа цілком нерухомо біля керма, і ніби між іншим запропонував їй помінятися авто до світанку; вона відмовилась, зіславшись на те, що може чудово спати у будь-яких умовах. Якусь хвильку було чути, як плаче хлопчик у "Таунусі", що спав на задньому сидінні, йому, напевне, було занадто жарко. Черниці усе ще молилися, коли інженер дозволив собі впасти на кушетку і заснути, але його сон залишався дуже неглибоким і закінчився тим, що він прокинувся спітнілий і стривожений, у першу мить не розуміючи, де він є; випроставшись, він помітив за вікном якийсь неясний рух — поміж автомобілів прослизали якісь тіні, він побачив чийсь силует, що віддалявся у напрямку узбіччя автостради; інженер здогадався про причини і пізніше сам нечутно вийшов з авто і пішов на край дороги справити потребу; там не було ані парканів, ані дерев, лише чорне поле без жодного вогника, щось, що здавалося абстрактним муром, який відмежовує білу стрічку дороги із застиглим потоком автомобілів. Він мало не зіштовхнувся із селянином з "Аріана", який пробурчав щось нерозбірливе; до запаху бензину, який постійно стояв над розпеченою автострадою, тепер домішувалося кисліше свідоцтво людської присутності, тому інженер постарався якомога швидше повернутися у своє авто. Дівчина в "Дофіні" спала, схилившись на кермо, пасмо волосся впало їй на очі; перед тим, як сісти в "404", інженер якийсь час з цікавістю розглядав у сутінках її профіль, малюючи в уяві вигин губ, що легенько посопували. З іншого боку чоловік у "DKW" також дивився на сплячу дівчину і мовчки курив.
Вранці просунулися вперед дуже мало, але достатньо для того, щоб з'явилася надія на те, що по обіді відкриється шлях на Париж. О дев'ятій прийшов чужинець і приніс добрі новини: тріщини засипали і незабаром нормальний рух буде відновлено. Хлопці у "Сімці" увімкнули радіо, один із них, вилізши на дах авто, почав кричати і співати. Інженер сказав собі, що ця новина є такою ж сумнівною, як і ті, що з'являлися напередодні, і що чужинець скористався загальною радістю, щоб попросити й отримати від подружжя в "Аріані" помаранчу. Пізніше з'явився ще один, зі схожою вигадкою, але вже не знайшлося бажаючих щось йому дати. Ставало усе спекотніше, і люди воліли не виходити зі своїх авто, сподіваючись, що добрі новини стануть конкретнішими. Опівдні дівчинка в "203" знову почала плакати, дівчина з "Дофіна" пішла з нею побавитися і заприятелювала з подружжям. Пасажирам у "203" не пощастило: праворуч від них сидів мовчазний чоловік у "Каравеллі", далекий від усього, що робилося довкола, а від сусіда зліва, водія "Флоріди", їм доводилося витримувати багатослівне обурення, бо цей затор він сприймав як виключно особисту образу. Коли дівчинка знову поскаржилася на спрагу, інженерові спало на думку піти поговорити з селянами в "Аріані", він був упевнений, що в тому авто є якась провізія. На його здивування селяни виявилися дуже люб'язними; вони розуміли, що в подібній ситуації необхідно допомагати одне одному, і вважали, що якби хтось узявся керувати групою (жінка зробила рукою жест, що охоплював дюжину автомобілів, які їх оточували), до самого Парижа не виникло би жодних проблем. Інженерові незручно було проголошувати самого себе організатором, і він покликав чоловіків із "Таунуса", щоб порадитися з ними і з подружжям в "Аріані". Невдовзі по тому вони по черзі переговорили з усіма в групі. Молодий солдат у "Фольксвагені" зразу ж погодився, подружжя з "203" офірувало той незначний запас провізії, який у них залишився (дівчина з "Дофіна" десь дістала склянку гранатового напою для дівчинки, яка тепер сміялася й бавилася). Один із чоловіків з "Таунуса" пішов поговорити з хлопцями у "Сімці" й отримав насмішкувату згоду; блідий чоловік у "Каравеллі" здвигнув плечима і сказав, що йому однаково, хай роблять так, як вважають за потрібне. Старенькі в "ID" і пані в "Больє" явно втішилися, немов відчули себе захищенішими. Водії "Флоріди" і "DKW" не зробили жодних зауважень, а американець в "Де Сото" глянув вражено і сказав щось про волю Божу. Інженерова пропозиція, аби один із пасажирів "Таунуса", до якого у нього була інстинктивна довіра, узявся все організовувати, пройшла дуже легко. На той момент нікому не бракувало їжі, але потрібно було десь узяти воду; ватажок, якого хлопці з "Сімки" жартома називали просто Таунус, попросив інженера, солдата і одного з хлопців піти на розвідку прилеглих ділянок автостради і пропонувати харчі в обмін на питво. За підрахунками Таунуса, який явно вмів командувати, групу потрібно було забезпечити всім необхідним максимум на півтора дні, виходячи з найбільш песимістичних припущень. У "2НР" черниць і в "Аріані" провізії на цей час вистачало, отож, якщо розвідники повернуться з водою, проблему буде вирішено. Але тільки солдат повернувся з повною баклагою, власник якої натомість просив їжі для двох осіб. Інженер не знайшов нікого, хто би міг дати води, але подорож послужила йому доказом того, що за межами його групи організовуються інші осередки для вирішення подібних проблем: був момент, коли водій "Альфа Ромео" відмовився говорити з ним про справу і сказав звертатися до уповноваженого їхньої групи — п'яте авто ззаду у тому ж ряду. Згодом усі побачили, як повертається хлопець із "Сімки", також із порожніми руками, але Таунус підрахував, що для двох дітей, старенької з "ID" і решти жінок води у них уже достатньо. Інженер якраз оповідав дівчині в "Дофіні" про свій рейд по околицях (була перша по обіді, і сонце позаганяло всіх у машини), коли вона жестом перебила його і вказала на "Сімку". У два стрибки інженер підскочив до авто і схопив за лікоть одного з хлопців, який, розвалившись на своєму сидінні, жадібно ковтав воду з баклаги, яку проніс захованою під піджак. Хлопець спробував вирватися, але інженер лише сильніше стис йому руку; приятель хлопця вискочив із "Сімки" і кинувся на інженера, той, відступивши на два кроки, чекав його майже зі співчуттям. До них уже біг солдат, а зойки черниць попередили Таунуса і його супутника; Таунус вислухав, що сталося, підійшов до хлопця з баклагою і заліпив йому кілька ляпасів. Хлопець закричав і, схлипуючи, почав протестувати, його товариш щось пробурмотів, але втрутитися не наважився. Інженер забрав баклагу і віддав її Таунусові. Загули клаксони, і всі повернулися в свої авто, проте дарма, бо колона просунулась уперед усього на п'ять метрів.
Під час полудневої спеки — сонце пражило ще сильніше, ніж напередодні — одна з черниць зняла з себе чепець, а її товаришка зволожила собі скроні одеколоном.