Та Анзельм тужно дивиться на чудовий храм, що височить удалині. Майстерні колони здаються деревами, а капітелі та карнизи — акантовим листом, що в дивному плетиві гірлянд та фігур утворює чудесні візерунки. Анзельм іде до храму і трепетно дивиться на мармурові сходи, дивовижно зарослі мохом.
— О! — вигукує він, сповнений захвату. — Вона вже недалеко!
І ось із середини храму велично й урочисто виходить прекрасна Серпентина; вона несе золотий горнець, із якого виросла пишна Лілея. Невимовна втіха безмежної пристрасті палає в її чудесних очах, вона дивиться на Анзельма й каже:
— Ах, коханий! Лілея розгорнула свій келих, найвища мета здійснилася, чи є ще яка втіха, що зрівнялася б з нашою? [93]
Анзельм обіймає її в запалі гарячого жадання. Лілея горить осяйним промінням над його головою. 1 все чутніше шумлять дерева та кущі, ясніше й привітніше дзюркотять струмки, пташки та розмаїті барвисті комахи кружляють і витанцьовують, скрізь стоїть веселий, радісний, метушливий гомін, у повітрі, у воді, на землі, — всюди відбувається свято кохання! Блиснули блискавки, освітивши кущі, з землі визирнули діаманти, мов іскристі очі, з джерел високо прискають водограї, чудові пахощі линуть на шурхітливих крилах — це стихійні духи віддають ясу Лілеї і звістують Анзельмове щастя.
Тоді Анзельм підіймає голову, освітлену променистим сяйвом. Чи це погляди? Чи слова? Чи, може, спів? Але виразно чути:
— Серпентино! Віра в тебе й кохання відкрили мені душу природи! Ти принесла мені Лілею, що виросла з золота, з первісної сили землі ще до того, як Фосфор запалив думку, вона — пізнання священної єдності всіх речей, і з тим пізнанням я житиму завжди в найвищому блаженстві. Так, я, найщасливіший, пізнав найвище. Я вічно тебе кохатиму, о Серпентино! Ніколи не зблякне золото проміння Лілеї, бо як віра й любов, так і пізнання — вічне!
Видиво, в якому Анзельм з'явився мені живий у своєму маєтку в Атлантиді, я побачив завдяки Саламандровому мистецтву, і коли воно зникло, немов у тумані, то я — дивно дивне! — знайшов усе це на бузкового кольору столі чисто переписане і, як видно, моєю ж власною рукою. Але тепер душу мою сповнив пекучий жаль.
— Ах, щасливий Анзельм, він скинув тягар буденного життя, він піднісся на крилах кохання до прекрасної Серпентини і тепер щасливо й радісно живе у своєму маєтку в Атлантиді! А я, бідолашний? Скоро, може, через кілька хвилин, я покину цю чудову залу, якій, проте, ще далеко до маєтку в Атлантиді, опинюсь у своїй комірчині, мізерія буднів обсяде мої почуття, лихо за лихом, немов густий туман, обгорне мій зір, і я, мабуть, вже не побачу Лілеї.
Архіваріус Ліндгорст легенько торкнув мене за плече і сказав:
— Годі, годі, шановний! Чого ви побиваєтесь? Хіба ж ви самі не були щойно в Атлантиді і не маєте там принаймні гарненького хутірця як поетичного маєтку вашої душі? І взагалі хіба ж Анзельмове щастя — щось інше, як не життя в поезії, якій відкривається найглибша таємниця природи — священна єдність усіх речей?
Примітки
С. 27. Вігілія (лат. vigilia) — нічна сторожа у стародавньому Римі. Тут "нічне безсоння". Гофман так виокремлює розділи повісті.
С. 28. Ліжкові купальні — парк з розвагами на березі Ельби в Дрездені.
Що я ніколи не попадав у бобові королі... — у народів північної Європи за звичаєм на свято трьох королів (5 січня) пекли пиріжки. В один з них запікали квасолину, найчастіше з порцеляни. Того, кому потрапляв такий пиріжок, вшановували як "бобового короля", він вважався щасливчиком. Відомо багато картин на цю тему, зокрема фламандського художника Йорданса.
С. 29. Лемінги — один з видів польових гризунів.
С. 30. "Діва Дунаю" — опера німецького композитора Фердінанда Кацера (1751 — 1831).
С. 31. Граун Карл-Генріх (1701-1759) — німецький композитор, був капельмейстером при саксонському дворі.
С. 40. Некромант — у середньовіччі вважалося, що люди, яких так називали, можуть заклинати духів померлих.
С. 48. Ціцерон Марк Туллій (106-43 pp. до н. є.) — уславлений давньоримський оратор, письменник і державний діяч. Його ім'я стало прозивним, ним характеризують блискучого промовця.
С. 61. Рембрандт Гарменс ван Рейн (1606-1669) — великий голландський художник, майстер світлотіні.
Бретель Пітер Молодший (1564-1637) — голландський художник, продовжував малювати картини в дусі свого великого батька Пітера Брейгеля Старшого. Полюбляв зображувати пекельні сцени, за що отримав прізвисько Пекельний.
С. 67. Бхагаватгіта — давньоіндійська релігійно-філософська поема, складова частина епоса Махабхарата, для індійців скарбниця вищої мудрості.
С. 78. ...евое — захоплений вигук, яким вакханки-жриці грецького бога вина і рослинності Вакха вітали його. [643]
C. 87. "Щасливець", "Празькі сестри" — комічні опери німецького композитора Венцеля Мюллера (1767-1835).
С. 91. Габаліс — "Граф Габаліс, або Розмова про таємничі науки" (1670), твір, написаний абатом Вілларом де Монфоконом і присвячений відносинам між людьми і стихійними духами.
Сведенборг Еммануїл (1688-1772) — шведський вчений-природознавець і філософ-містик. Його вчення було дуже популярним, а самого філософа вважали магом, що вміє заклинати духів.