Знов підкоривши своїй владі духовну дочку, він ужахнувся, побачивши, наскільки вона змінилася в паризькій атмосфері, і вирішив допомогти їй виправитися. Пані де Гранвіль неабияк налякали докірливі слова колишнього каноніка, чоловіка років тридцяти восьми, що відрізнявся від столичного духівництва, такого поблажливого й освіченого, нетерпимістю, сухістю та святенницьким духом провінційного католицизму, перебільшені вимоги якого зв'язують ніби путами несміливі душі; грішниця покаялась і вернулася до свого янсенізму. Було б нудно день за днем описувати дрібні події, які поступово зробили родину Гранвілів нещасною. Досить буде, мабуть, згадати про найважливіші факти, відмовившись від сумлінного перерахування їх у хронологічному порядку. Уже перша сварка між молодим подружжям стала тривожним знаком. Коли Гранвіль почав вивозити дружину в світ, вона охоче відвідувала поважні сімейства, бувала на обідах, концертах і їздила до статечних чоловікових знайомих, які стояли вище за нього по службі, але незмінно посилалася на мігрень, коли їй треба було вирушати на бал. Гранвілеві урвали терпець ці вдавані нездужання, і якось він приховав запрошення на бал до одного державного радника, а ввечері, бачачи, що дружина цілком здорова, одурив її, пославшись на усне запрошення, і привіз її на бучне свято.
— Люба,— сказав він дружині, коли вони повернулися додому, вражений її журним виглядом,— наше сімейне й суспільне становище, наше багатство накладають на нас обов'язки, скасувати яких не може жоден Божий закон. Хіба ви не гордість чоловіка? Вам доведеться їздити на всі бали, де буваю я, і з'являтися там у належному вигляді.
— Але, друже мій, що ж було такого невдалого в моєму вбранні?
— Йдеться про вашу манеру триматися, люба. Коли до вас підходить молодик і починає з вами розмову, ви напускаєте на себе таку крижану холодність, що людина з гумором може запідозрити в нестійкості вашу доброчесність. Ви нібито боїтеся скомпрометувати себе усмішкою. Їй-право, можна подумати, що ви просите у Господа прощення за гріхи, які чиняться довкола вас. Світ, ангеле мій, не монастир. А що ви заговорили про вбрання, то признаюся, в цьому ви теж зобов'язані дотримуватися моди та звичаїв світського товариства.
— Невже ви хочете, щоб я виставляла напоказ своє тіло, за прикладом тих безсоромниць, які так оголюються, що нескромні погляди можуть ковзати по їхніх плечах, по...
— Існує велика різниця, люба,— урвав її заступник прокурора,— між оголеними грудьми і вишукано декольтованою сукнею. Потрійний ряд тюлевого рюшу на комірі вашої сукні затуляє шию до самого підборіддя. Можна подумати, ніби кравчиня навмисне знівечила на ваше ж прохання лінію ваших плечей і грудей, але ж будь-яка кокетка прагне, щоб одіж окреслювала найсокровенніші форми її тіла. Бюст у вас був прикритий стількома складками, що ваша соромливість усім видалася кумедною. Вам було б прикро, якби я повторив ті шпильки, що їх підпускали на вашу адресу.
— Тим, кому подобаються непристойності, не доведеться нести на собі тягар наших гріхів,— сухо відповіла молода жінка.
— Ви не танцювали? — запитав Гранвіль.
— Я ніколи не танцюватиму,— відказала вона.
— А якщо я вам скажу, що ви повинні танцювати? — роздратовано вів далі заступник прокурора.— Атож, ви повинні дотримуватися моди, носити діаманти, квіти у волоссі. Зважте, моя люба, що люди багаті — а ми багаті — зобов'язані підтримувати розкіш у державі! Чи не ліпше сприяти процвітанню мануфактур, ніж витрачати гроші на милостиню, що її роздають попи?
— Ви міркуєте як чиновник,— сказала Анжеліка.
— А ви — як черниця,— різко відповів Гранвіль.
Суперечка загострилася. Пані де Гранвіль відповідала чоловікові голосом незмінно сумирним і чистим, як звук церковного дзвіночка, але в словах її відчувалася впертість, викликана впливом духівництва. Коли Анжеліка послалася на права, надані їй клятвеною обіцянкою Гранвіля, і на свого духівника, що заборонив їй відвідувати бали, заступник прокурора спробував довести, що священик спотворює приписи церкви. Спалахнула ще одна огидна й запекла суперечка, коли Гранвіль надумав повести дружину в театр. Щоб підірвати шкідливий вплив сповідника, заступник прокурора надав сварці такого повороту, що розгнівана пані де Гранвіль написала в римську курію, запитуючи, чи може дружина на догоду чоловікові декольтуватися, відвідувати бали й театри, не занапастивши своєї душі. Відповідь найсвятішого Пія VII не змусила себе чекати. В ній суворо осуджувалися непокірливість дружини і поради духівника. Цей лист — справжній подружній катехізис — був нібито продиктований ніжним голосом Фенелона12 і дихав його вишуканістю й терпимістю. "Жінці має бути добре скрізь, хоч би куди привів її чоловік. Якщо вона грішить за його наказом, то їй не доведеться відповідати за це". Ось дві фрази з послання папи, які дали пані де Гранвіль та її духовному отцеві привід обвинуватити главу католицької церкви в безбожництві. Але ще до одержання пастирського послання заступник прокурора зауважив, що в його домі суворо дотримуються постів, і, не бажаючи поститися з принуки дружини, наказав челяді подавати йому цілий рік скоромне. Хоча це розпорядження викликало невдоволення пані де Гранвіль, заступник прокурора, якого мало обходило питання як про скоромне, так і про пісне, все ж стійко витримав характер. Всяка мисляча істота, навіть найслабша, буває вражена у своїх найкращих почуттях, якщо під тиском чужої волі їй доводиться робити те, що раніше здавалося б цілком природним. З усіх виявів тиранії наймерзенніший той, який не дає людині самостійно діяти й мислити: адже це означає зректися особистості перш, ніж зумієш її проявити. Найласкавіше слово завмирає на устах, найніжніші почуття гинуть, коли нам здається, що нас силують до них. Невдовзі молодий судовик відмовився приймати друзів, влаштовувати обіди і свята; його дім ніби повився в жалобу. Якщо господиня дому — святенниця, то на всьому теж лежить печать святенництва. В такому домі челядь незмінно під жіночим наглядом, і добирають її з числа так званих благочестивих людей, яким притаманні цілком особливі фізіономії. Подібно до того, як найсимпатичніший хлопець набуває типової зовнішності жандарма, вступивши в поліцію, так і люди, що ревно дотримуються церковних обрядів, стають схожі одне на одного. Звичка опускати очі додолу й набирати скрушного вигляду — це личина, яку чудово вміють носити й ошуканці. Крім того, святенники утворюють своєрідну громаду і всі вони знайомі між собою; слуги, яких вони рекомендують одне одному, складають ніби особливе плем'я, бо хазяї оберігають їх, як оберігають аматори чистоту породи своїх коней, не допускаючи у свої стайні жодного коня без атестата, складеного за всіма правилами. Що уважніше приглядаються уявні нечестивці до богобоязливого сімейства, то виразніше бачать там багато прикрого: вони помічають у домі побожних людей сліди скупості і таємниць, як у домах лихварів, звідки віє духом вогкості, яка пахне ладаном і застоюється в холодному повітрі каплиць. Дріб'язковий розпорядок життя, вузькість думки, яка відчувається там у всьому, можна визначити одним словом — святенництво. У цих похмурих зловісних домах святенництвом просякли і меблі, і гравюри, і картини, святенництво там у словах, у мовчанці, у виразі облич. Як саме люди і речі створюють атмосферу святенництва — незбагненна таємниця, але вони її створюють. Кожний з нас мав змогу спостерігати, що хазяї-святенники ходять, сідають і говорять не так, як ходять, сідають і говорять звичайні люди. В них у домі відчуваєш себе скутим, у них не посмієшся; нерухомість, симетрія панує в усьому — від господининого чепця до її подушечки для голок; так само не побачиш там жодного щирого погляду, люди здаються тінями, а сама господиня ніби сидить на крижаному троні. Якось уранці горопашний Гранвіль з болем і сумом побачив у себе в домі всі ознаки святенництва. В світі зустрічаються доми, де одні й ті самі наслідки викликані різними причинами. Нудьга поміщає ці злощасні домівки в зачароване коло, в середині якого панує жах і бездонна порожнеча. Родинне гніздо схоже там не на склеп, а на щось гірше — на монастир. Оточений цією крижаною атмосферою, заступник прокурора став придивлятися до дружини поглядом, уже не затуманеним пристрастю, і з глибоким смутком збагнув, який примітивний у неї світогляд, про що свідчив вузький і ніби вдавлений лобик. У бездоганній правильності рис її обличчя він уловив щось застигле, несхитне і скоро зненавидів удаване смирення, яке спершу подобалося йому. Він угадав наперед, що в разі якогось нещастя з ним з її тонких губів можуть злетіти слова: "Це тобі на благо, друже мій". Колір обличчя в пані де Гранвіль набув мертвотного відтінку, а в рисах застиг суворий вираз, що вбивав радість у всіх, хто з нею зустрічався. Чим була викликана ця переміна? Аскетичним виконанням обрядів, якому так само далеко до благочестя, як скупості до ощадливості, чи сухістю, властивою душам святенниць, важко сказати; але краса, позбавлена життя — це, мабуть, чистий обман. Незворушна усмішка, що з'являлася на устах молодої жінки, коли вона бачила Гранвіля, здавалася єзуїтською формулою щастя, за допомогою якої вона сподівалася задовольнити всі вимоги шлюбу. Її милосердя ображало, її холодна краса здавалася всім страхітливою, а її лагідна мова дратувала: адже вона корилася не почуттю, а обов'язку. В жінок бувають хиби, які можуть згладитися під впливом жорстоких уроків, піднесених життям чи чоловіком, але ніщо не здолає тиранії фальшивих релігійних уявлень. Бажання досягти вічного блаженства, знехтувавши мирські насолоди, здатне взяти гору над усім і допомогти все витерпіти. Чи не є це обожнений егоїзм, моє я, що наміряється продовжити своє життя по той бік могили? Ось чому сам папа виявився винним перед судом непогрішимого каноніка та молодої святенниці. Мати завжди слушність — одне з почуттів, які замінюють усі інші в душах деспотичних святенниць. З деякого часу між подружжям почалася прихована боротьба за переконання, і Гранвіль скоро втомився у поєдинку, якому не було кінця-краю. Який чоловік, навіть із сильною вдачею, стане виявляти наполегливість, зіткнувшись з удавано закоханим виразом обличчя і з непохитною впертістю, протиставленими будь-якому його бажанню? Що робити з жінкою, яка користується вашою жагою, щоб оберігати свою холодність від усіх замахів, яка завжди смиренно-невблаганна, втішається роллю жертви і дивиться на чоловіка як на бич Господній, як на джерело мук, що позбавлять її випробувань чистилища? Де знайти слова, достатньо виразні, щоб описати цих жінок, які навіюють ненависть до чесноти, спотворюючи найзворушливішу заповідь релігії, яку апостол Іоанн виразив у словах: любіть одне одного? Якщо в крамниці з'являвся капелюшок, приречений залишитися на вітрині чи бути посланим у колонії, Гранвіль міг бути певним: дружина вирядиться в нього; якщо випускався крам негарної барви чи візерунка, пані де Гранвіль шила собі з нього сукню.