Удвох, засмучені, ввійшли у залу.
Аой!
202
Побачив цар Марсілій Баліганта,
Покликав двох своїх придворних дужих:
"Зведіть мене і посадіть у крісло!"
Взяв лівою рукою рукавицю,
Говорить: "Сіре мій, це вам вручаю
На знак, що вам передаю всі землі,
І Сарагосу, всі мої багатства.
Я ж сам загинув, як моє все військо!"
На те емір: "Біль крає наше серце,
Але не можу тут я залишатись,
Бо ще повинен поквитатись з Карлом.
Та вашу рукавицю я приймаю!"
Не втримавсь і заплакав безутішно.
Спускається він сходами палацу,
Сідає на коня і мчить до війська.
І прибува раніше всіх загонів,
І раз у раз заклично галасує:
"Тікають франки! Не жалійте коней!"
Аой!
ПЛАЧ КАРЛА
203
Коли зоря послала перший промінь,
Прокинувся король, володар франків.
Посланник Божий, Гавриїл-архангел
Перехрестив могутнього монарха.
Король підвівся, скинув хутко зброю,
Так само піддані його зробили.
На коней посідали і помчали
Великим шляхом і широким долом,
Вертаючись до згубної місцини,
До поля битви в клятім Ронсевалі.
Аой!
204
До Ронсеваля франки враз дістались,
Король побачив вбитих і заплакав,
Звернувсь до вояків: "Кроки сповільніть,
А я вперед поїду полем ратним,
Бо хочу розшукати сам Роланда.
Одного дня на святі в місті Ахен
Всі лицарі боями похвалялись,
Тоді почув присягу я Роланда:
Якщо колись на чужині загине,
То першим серед перів, вояків всіх,
Лежатиме лицем до ворогів він,
Своє життя скінчить як переможець".
Король пройшов не далі льоту списа
І першим серед всіх піднявсь на пагорб.
205
Коли король пішов шукать небожа,
Побачив на лужку червоні квіти —
То кров була на них загиблих франків.
Розчулившись, володар знов заплакав.
Ось пагорб, тінь дерев двох. Карл побачив
Сліди на брилах від меча ударів
И племінника на мураві прим'ятій.
Пройняла знов скорбота безутішна
Карлову душу. Зсів з коня, підходить,
Руками графа міцно обіймає
І, горем сповнений, сам зомліває.
206
Отямивсь Імператор. Герцог Найм,
Джефрейт д'Анжу і брат його Тьєррі,
Граф Ацелін взяли тихенько Карла
І до сосни дбайливо притулили.
Король над тілом небожа горює,
Ридає, повен тугою, сумує:
"Хай Бог тебе простить, Роланде-друже!
Не бачив світ таких, як ти, героїв,
Щоб бились так і битви вигравали!
З тобою вмерли честь моя і слава!"
Карл знов не витримав і знепритомнів.
Аой!
207
До тями повернувсь король помалу.
Він на руках у чотирьох баронів.
Знов на Роланда із любов'ю глянув:
Міцний на вигляд, та лице безкровне,
Померкли очі: їх пітьма укрила.
І знову в тугу вдався Імператор:
У Рай квітучий зі святими, друже!
В Іспанію прийшов собі на горе!
Тепер день в день страждатиму без тебе...
Що ж, вичерпані мої міць і слава!
На кого, як раніше, я зіпруся?
Не стало друга справжнього під небом.
Ніхто з рідні не зможе замінити!"
Могутній Карл волосся рве в розпуці...
Сто тисяч франків пройнялися жалем,
І жодний з них не втримався від плачу.
Аой!
208
"Роланде, друже! Повернусь додому
В Лаоні буду, у своїх покоях,
З усіх країв прибудуть іноземці,
Спитають: "Де Роланд?Де славний лицар?"
Скажу: "Він у Іспанії загинув!"
Як правити без тебе, побратиме?
Не буде й дня без смутку, без жалоби".
209
"Роланде, друже! Хлопче мій сердечний!
Коли знов буду в Ахені, в соборі,
Приходитимуть люди по новини.
Я розповім їм про сумні й жахливі.
Нема Роланда, що країв нам стільки
Мечем здобув. Тепер на нас угорці,
Болгари, сакси стануть зазіхати.
Повстануть Рим, і Пулья, і Палермо,
Та з Африки народи, з Каліферни.
І з кожним днем все більше буде скрути.
Хто поведе мої війська так вправно,
Як ти, Роланде, воїне звитяжний?
Красуне-Франціє! Пустелею ти стала!
Така страшна утрата — смерть не гірша!"
Рве сиву бороду король нещасний
І вириває кучері нестямно.
Сто тисяч франків разом з ним ридають.
210
"Хай Бог тебе простить, Роланде, друже!
Твою пошле хай душу в Рай блаженний!
Убивця твій зганьбив і честь вітчизни.
Яке нещастя! Сам волів би вмерти!
За мене помирають кращі з кращих.
Благаю, Боже, син Марії-діви:
Перш ніж дійду я до проходів Сізри,
Візьми мою ти грішну душу з тіла,
Для мене краще з друзями лежати,
Хай тіло поруч з ними поховають".
Ридаючи, знов бороду рве сиву...
А герцог Найм: "Як гірко Карл сумує!"
Аой!
211
"Королю мій! — сказав Джефрейт Анжуйський, —
Тепер не час так страшно побиватись.
Звеліть шукати франків на всім полі,
Убитих маврами в запеклій битві.
Хай всі тіла знесуть, могили риють".
Карл відповів: "То правда! Грайте в сурми!"
Аой!
212
Джефрейт д'Анжу в ріг засурмив свій гучно,
І за наказом Карла франки разом
Заходились шукати серед мертвих
Соратників і зносити докупи.
Було багато там єпископів, абатів,
Ченців, каноників, а ще й прелатів,
Які гріхи з загиблих познімали,
Дали відпущення в ім'я Господнє.
Над ними мірру й фіміам курили
І ладаном навколо тіл кадили,
А потім з почестями поховали.
Зробили, що могли. Там і лишили.
Аой!
213
Карл наказав Роланда не ховати,
Лишити й Олів'єра та Турпіна.
Ось перед ним простерті їхні трупи.
Зібрали їх серця в хустки шовкові
И поклали в саркофаги мармурові.
Тіла баронів бережно обмили
Настоєм з перцю і вином червоним,
Дбайливо в шкури з оленів зашили.
Король звелів Тедбальту з Джебоїном,
Мілону-графу і Одону: "Везти
На трьох візках шляхами обережно!"
Покрили їх тіла галацьким шовком.
Аой!
ГОТУВАННЯ ФРАНКІВ ДО БИТВИ
214
В зворотну путь зібрався Імператор,
Коли з'явився авангард ворожий.
Два вісника від нього відділились,
Ім'ям еміра битись викликають:
"Король пихатий, не втечеш од нас ти!
Емір наш Балігант тут зараз буде,
Арабські вояки не знають страху,
Твою сьогодні ж перевірим мужність!"
Аой!
За бороду Великий Карл схопився,
Згадавши біль утрати і нещастя...
На своє військо глянув гордовито,
Ясним могутнім голосом закликав:
"До зброї, франки! Хутко всі по конях!"
Аой!
215
Великий Карл готується до бою.
Важкий він панцир першим одягає,
Узяв шолом і пристібнув Джойоза,
Меча, який виблискує, мов сонце.
На шию він підвісив щит джиронський,
А в руку взяв надійний спис бландонський
І сів на відданого Тансендюра,
Коня, здобутого ще під Марсоном,
Коли убив з Нарбонни Мальпаліна.
Пускає поводи, коня острожить
І мчить перед рядами тисяч франків.
На поміч Бога зве й Петра із Рима.
Аой!
216
До Карла в полі лицарі зійшлися
Озброєні, їх понад сотні тисяч.
Військовий обладунок око тішить,
Баскі чудові коні, зброя сяє,
А на списах штандарти різнобарвні.
Вистрибують на коней легко й ловко,
А ворог з'явиться — прожогом в битву.
Побачив їх король й замилувався,
Покликав Джозерана із Провансу
І Найма-герцога, Ансельма із Майянса:
"Хто не повірить в силу цього війська?
Безумець той, хто зважиться з ним битись!
Якщо араби не втечуть самі у страсі,
То сплатять дорого за смерть Роланда!"
Промовив Найм: "На все є Божа воля!"
Аой!
217
Покликав Карл Рабеля, Гвінемана
І гучно наказав своїм васалам:
"Заступите Роланда й Олів'єра!
Тримайте Дюрандаля й Оліфанта.
Очолите ви військо в авангарді,
Даю вам вояків п'ятнадцять тисяч,
Бійців найбільш хоробрих і завзятих.
Слідом за вами піде стільки ж війська,
Його очолять Джебоїн з Лораном".
Враз герцог Найм із графом Джозераном
Шикують вояків у дві колони.
Зустрінуть ворогів — почнеться сеча.
Аой!
218
За першими двома полками франків
Сформований був третій, трохи більший.
У нього увійшли баварці мужні,
Всього набралось їх зо двадцять тисяч,
Вони із тих, хто не тікає з бою.
Але нема миліших Карлу в світі,
Ніж франки — царств могутні переможці.
Очолив їх сміливий Одж'єр-Данець,
В бій поведе він лицарів достойних.
Аой!
219
Вже три полки завмерли перед Карлом.
Збирає герцог Найм тепер четвертий,
У ньому всі барони знатні й мужні,
Із Алеманії прийшли до Карла.
їх двадцять тисяч, з обладунком гарним,
Чудові коні, зброя, одяг пишний,
Скоріш загинуть, ніж залишать битву.
їх командир — безстрашний герцог Герман
Із Трації, помре, але не зрадить.
Аой!
220
Граф Джозеран разом із літнім Наймом
Створили вже і п'ятий полк з нормандців.
їх двадцять тисяч, вояків безстрашних;
Баскі в них коні та зразкова зброя,
Нехтують смерть та не тікають з бою.
Не бачив світ таких завзятих в січі.
їх поведе у бій старий і сивий Ричард,
Блискуче б'ється списом він разючим!
Аой!
221
А шостий полк складався із бретонців,
їх вже набралось понад сорок тисяч,
І мчать вони, як лицарі надійні.
Прямі списи, стрічки їх майоріють.
Едон, барон їх, ватажок, покликав
Тедбальта з Реймса, графа Нівелона,
І третього — маркіза ще О дона:
"Я довіряю вам. Ведіть дружини!"
Аой!
222
Тож Імператор шість колон вже має.
Тим часом герцог Найм складає сьому,
В якій барони з Пуату й Оверні.
Підрахували — їх тут сорок тисяч.
В них справні коні та відмінна зброя,
Тримаються окремо у лощинах.
Правицею їх Карл благословляє.
А поведуть полк Джозеран з Годсельмом.
Аой!
223
Невтомний Найм вже восьмий полк формує
З фламандців і баронів знатних Фризи.
Всі вершники, їх також сорок тисяч,
Ніхто ще їм не завдавав поразки.
Король звелів: "Це буде полк резерву!"
їх справжні лицарі очолять, мужні
Барон Рембо й з Галісії Аймон.
Аой!
224
Знов Найму Джозеран допомагає,
Шикують вже загін дев'ятий з-поміж
Сміливців лотаринзьких і бургундських.
Набралось понад п'ятдесят їх тисяч,
На конях, у шоломах та кольчугах,
З товстими та короткими списами.
Нехай тремтять араби войовничі,
Напасти зважаться — собі на горе!
Полк поведе Тьєррі — аргонський герцог.
Аой!
225
Останній полк, десятий, весь із франків.
Тут сотня тисяч кращих ратоборців.
Могутні і статечні, гордовиті.
їх голови і бороди вже сиві,
У панцирах або в подвійних латах,
Мечі у всіх французькі чи іспанські,
Зі знаками щити їх пречудові,
На коней посідали, рвуться в битву,
І "Монжуа!" гримить, Карл спереду, як завжди
Джефрейт д'Анжу тримає орифламу,
Цей стяг Петра святого звавсь "Романа",
Тепер змінив він назву — "Монжуа!"
Аой!
226
З коня зійшов повільно Імператор
І простягнувся долілиць у трави.
Лице він обернув до сходу сонця,
В молитві просить Бога щиросердно:
"Небесний Отче, захисти нас в день цей,
Як врятував ти з черева Іону,
Коли кит-велетень його поглинув,
Так, як зберіг Ніневії царя ти,
Як врятував від муки Даниїла,
Якого кинули у рів з левами.
Трьох хлопчиків зберіг в огні пічному...
Не залишай нас у скрутну годину!
Благаю, дай мені помститись нині
За смерть небожа, любого Роланда!"
..............................................................
І, помолившись, Карл зітхнув, підвівся,
Тоді перехрестивсь благочестиво
Та сів неспішно на коня баского,
Тримали стремено Найм з Джозераном.
Схопив король свій меч і спис сталевий,
Могутній стан і вигляд войовничий,
Обличчя сяє, впевненості повен,
Учвал пустив коня король відразу,
Ріжки сурмлять попереду і ззаду,
Та Оліфант з-поміж усіх гучніший.
Згадавши про Роланда, франки плачуть.
ГОТУВАННЯ АРАБІВ ДО БИТВИ
227
Був на коні славетний Карл Великий,
А сиву бороду спустив на лати.
Слідом за ним так роблять всі барони,
Тепер не важко розпізнати франків.
Вони долають гори, скелі-мури,
Глибокі урвища, яри похмурі.
Прокляті ті місця пройшли негожі,
Заглибились в іспанський край ворожий,
Отаборились в зелені долини.
Розвідники прийшли до Баліганта,
Один сирієць так йому доносить:
"Ми бачили погордливого Карла,
Надійних лицарів! Б'ють без помилки!
Готуйте зброю, незабаром битва!"
А Балігант: "Бій не лякає смілих!
Сурміть, щоб знали наші всі завчасно!"
228
По всьому війську бубни враз забили,
їм відгукнулись мушлі та фанфари,
Щоб спорядитись, маври з коней зсіли,
Спішить і сам емір підготуватись:
Він одягає панцир з візерунком,
Шолом крицевий з золотим малюнком,
На лівий бік підвісив меч булатний.
З пихи він вигадав йому і назву,
Почув-бо про Джойоз, меч славний Карлів,
И собі назвав меча свого Прецьйоз,
Відтоді так звучав клич бранний маврів.
"Прецьйоз!" — в бою застрашливо кричали.
Емір повісив щит міцний на шию,
З шипом із злота, з кришталем по краю,
Стібки прошиті золотавим шовком.
Тримав в руці він спис, що звав Мальтетом,
З великим ратищем, мов дрюк чималий,
Одне лиш вістря міг би мул понести.
Сів Балігант на скакуна.