Як людський щонайперший рід,
На батьківськім лану лишився ратаєм,
Грошовий занедбавши зиск.
Його не будить таборових сурем звук,
Ні моря рев бурхливого...
Він уникає Форума, не знається
З порогами вельможними.
Зате лози виткої ніжні парості
Він край тополь висаджує;
Зате в долині затишній милується
На череду розсипану.
То всохлий сук обріже десь на дереві,
То щепі дасть бросток новий,
То жовтий мед із щільників викачує,
То вівці підстригає він. Коли ж садами
Осінь пройде радісна,
Достиглим красна овочем,-
Яка утіха рвати груші щеплені
Або винові китиці,
Тебе, Пріапе, жертвою шануючи,
Тебе, Сільване*, славлячи...
А там під дубом на траві розляжеться,
В густій потоне зелені;
Струмок йому рокоче поміж скелями,
Пташки в гаю наспівують,
Джерельце тихо шепчеться, блаженний сон
На вії навіваючи.
Коли ж Юпітер зиму нам пришле лиху
З снігами та негодами,
Уже на полі він хортами бистрими
Доймає вепра дикого,
Або тенета ставляє, полюючи,
На зайця полохливого,
На птицю важить: журавля із півночі,
На ситих та смачних дроздів.
По полю не розвіються?
А ще як господиня розпорядлива
З дітками найлюбішими —
Сабінянка яка або засмалена
На сонці апуліянка —
Тебе стріває огнищем розпаленим,
Докинувши сухих дровець, [408]
По загородах скрізь та по хлівах усіх,
Коло худоби впоравшись,
Винцем тобі домашнім підкріпить новим
Вечерю некуповану,-
Не хочу я ні устриць із Кампанії,
Ні камбали, ні інших риб,
Що бурі їх, із Сходу налітаючи,
Пригонять до Тірренських вод...
Не йдуть на душу куріпята Лівії;
Та й іонійські рябчики
Мені не кращі, як маслини з дерева
Рясного та розлогого,
Або щавель із лугу рідного, або
Легка мальвова закуска,
Чи святкове ягня, чи козеня мале,
Від вовка урятоване...
А як приємно із-за столу бачити,
Як, з поля повертаючись,
Воли ступають, а за ними тягнуться —
Зубцями вгору — борони;
А молоді раби веселим виводком
Довкола ларів товпляться..."
Так каже Альфій, хижий і меткий лихвар...
Він хоче стати дідичем...
А сам, проте, всі гроші в іди справивши,
В календи** знов дає на ріст.
[* Сільван — латинське божество рослинності, полів, ріллі і стад.]
[** В римському календарі іди — п'ятнадцяте число березня, травня, липня, жовтня і тринадцяте число інших місяців; календи — перший день кожного місяця (звідси походить слово "календар"). За римськими звичаями боржники мали оплачувати проценти першого числа кожного місяця.]