У чиїх руках був ніж

Ерік Амдруп

Ерік Амдруп

У чиїх руках був ніж

Переклад Ольги Сенюк

1

Локомотив засвистів, поїзд сповільнив хід і зупинився вдруге чи втретє. Шибки запітніли, доводилося витирати їх рукавом, щоб можна було виглянути надвір. Там і далі залягала темрява

Вони сиділи один проти одного біля вікна. У Тюге Свенсена очі були заплющені. Звичайно, спить. Брант опустив на коліна газету й сердито глянув на нього. Все тіло в нього заклякло, ноги теж закоцюбли. Міжміськими поїздами було досить добре їздити, але цей, приміський, повз нестерпно поволі, як слимак. Вони були в купе самі. Вагони смикнулися, і поїзд знову рушив. Тюге прокинувся, розгублено покрутив головою, витяг хусточку й витер носа. Брант напав на нього, мов шуліка.

— Ти вже не спиш?

Тюге кивнув головою і мляво всміхнувся. Брант почав читати йому газету. Його нудний голос не дуже в'язався з тим, що він читав:

— "Трагедія перед заходом сонця. Зима триває безнадійно довго. Алькюбін уже кілька тижнів чекає провесни, зітхаючи, шукає бодай найменшої ознаки того, що колись знов настане літо. Учора проглянув промінь сонця. Тільки на мить, але цього було досить, щоб усе змінити, щоб виманити нас надвір із темних жител і дати нам змогу відчути пробудження природи, переконатися, що світ живий. Ми знаємо, що кожної секунди гине хтось із пташиної чи людської громади. Такий уже закон природи. Але вчора перестало битися одне серце без причини, всупереч законові природи. Еллі Гансен не судилось дочекатися провесни, хоч учорашній проблиск сонця провістив її близькість.

Елла поралась у своєму помешканні, накриваючи стіл на двох, і, певне, мугикала пісеньку, радіючи, як усі ми, чудовому надвечір'ю. Але вечері вже не попоїла. Елла Гансен [128] більше не побачить сонця. її вбито вчора в той час, коли ми всі сідали вечеряти. Страхітливо, огидно, незбагненно.

Алькюбін клекотить від страху й різних чуток. "Ми не звикли до насильства й заколоту у своїй невеличкій громаді,— гомоніли люди.— Тут ми всі знаємо і шануємо одне одного".

Поліція затримала одного чоловіка. Але будьмо шляхетні в цьому випадку, не судімо його, поки суддя не ухвалить вироку, не базікаймо, поки справа не буде з'ясована до кінця. Натомість згадаймо Еллу Гансен, її невтомну працю, ласкаву усмішку, згадаймо всіх тих, хто за довгі роки пройшов через операційну нашої лікарні, чия пригасла надія наново оживала, зігріта теплом її душі, її невичерпним оптимізмом.

К. Я".

Брант пирхнув і опустив газету.

— Що ти скажеш на це? Виходить, у тій норі є навіть поет.

Він позіхнув і затягся недопалком сигари, яку завжди докурював до того, що обпікав губи.

Тюге взяв у нього газету, ще раз перебіг очима повідомлення, тоді сховав її до своєї течки.

— Ото понаписували,— зітхнув він.

Поїзд плазував далі. За вікном починало сіріти. Світло в поодиноких вікнах удалині свідчило, що не тільки вони не спали. Тюге дрижав. Було холодно. Двері прилягали нещільно, а опалення не працювало. Вони виїхали близько півночі й не змогли купити квитків у спальний вагон. Погляд його байдуже стежив за рухом самітної машини на дорозі. Мабуть, сільський лікар поспішає до хворого чи акушерка до поліжниці. Або в когось дуже рано починається робота.

Дивіться також

— Краще б вони не квапились ув'язнювати його. Легше все з'ясувати, коли злочинець на волі.

— А що їм, у біса, було робити? — сердито буркнув Брант.— Його бачили на місці злочину. Він спершу заперечував, що був там, а тоді вигадав неймовірну історію. Справа цілком ясна Не розумію, навіщо вони турбують ще й нас. Коли вони не можуть упоратись з такою дрібною, локальною справою, то, чесно казати, я не знаю, за що вони отримують платню.

Брант був сердитий. У його дружини був саме день народження. Не кругла дата, а все ж таки...

— Підозрюваний рішуче заперечує все. Начальник поліції Гальм добре його знає, тому почуває себе неправоздатним. У цьому випадку найрозважніше покликати когось стороннього.

Тюге відкинувся назад і знов заплющив очі. Йому дедалі важче було витримувати безсонні ночі. Не те, що в молодості... Він куняв, подвійне підборіддя ще дужче обвисло, коли він розпружився.

Нільс Брант вийшов у коридор і запалив нову сигару. За годину в нього вдома почнуть уже вставати, діти збудять матір, привітають її і віддадуть свої подарунки. Повз нього пройшов провідник. Брант притиснувся до вікна, щоб дати йому дорогу. Локомотив знов засвистів. Тюге стрепенувсь і оглянувся довкола Проти ясного чотирикутника вікна чітко вимальовувалась висока струнка постать його багаторічного помічника. Почався ранок. Комісар карного розшуку Свенсен ніколи ще не був у цих краях.

Алькюбін. У довіднику сказано, що в ньому п'ятнадцять тисяч мешканців. Нічого вартого особливої уваги немає. Свенсен провів рукою по голові.'повіки його знов опустилися й затулили карі очі. Важка голова опала на груди. А Брант витер рукою шибку і притулив до неї обличчя. Тепер він побачив будинки, вікна здебільшого були темні, але дехто вже встав. Він ловив поглядом миттєві картини чужого життя, до якого йому було байдуже. Хтось саме ставив кавник на плиту, в іншому вікні жінка намащувала маслом хліб. Якийсь чоловік голився перед дзеркалом. Мешканці цих будинків давно звикли до поїздів, не звертали на них уваги, робили своє діло, не турбуючись тим, що хтось чужий на мить загляне в їхні будні.

З'явилося ціле плетиво колій, будинки трохи віддалилися, поступившись місцем одноманітним рядам темних вагонів, які чекали, коли з них сформують поїзд. Залізнична стрілка. Світлофор. Довга сіра будівля, мабуть, товарний склад. Замигтіли фари, до закритого переїзду наближалося кілька машин. Можна було заглянути в одні з освітлених дверей складу. Якийсь чоловік у блакитній куртці й залізничному кашкеті котив перед собою вантажний візок. Картина змінилася, рейки підійшли до перону, швидкість зменшилась, і врешті поїзд зупинився. Рідкий туман над вокзалом майже поглинав ранкове світло. Таблиця посеред будівлі [130] свідчила, що вони нарешті приїхали куди треба. Великий круглий годинник показував тридцять хвилин на сьому.

Тюге, лаючись, намагався відчинити двері, поки практичніший Брант порадив йому лишити їх. У ресторані не світилося, а в залі для пасажирів блимало тільки дві тьмяні лампочки. Вони рушили пероном, де розклади поїздів чергувалися з яскравими плакатами, які закликали до подорожей в екзотичні країни. Кіоск також був замкнений, у ньому видніли купи неспроданого вчора газетного харчу. Вони поставили валізки на бруківку перед вокзалом. Сіяла холодна мжичка. Зима ніяк не хотіла кінчатися. Хоч був квітень, а й далі .лежав брудний сніг. Нічна температура усе ще не могла відірватися від мінусових поділок. Крім них, не з'явилося ніяких пасажирів, а на стоянці не було жодного таксі. Видно, місто ще спало. На невеличкій привокзальній площі стояла статуя, яка з суворою гідністю стежила за тими, хто порушив спокій у її місті. Один із давніх капіталістів, подумав Тюге. Тепер це був би хтось із нового панівного класу, хтось із обранців народу.

загрузка...

Брант уперто стукав по апарату, марно пробуючи подзвонити з телефону біля стоянки.

— Може б, по нас прислали машину,— без ніякої надії промурмотів він.

Тієї миті з боку перону надійшов якийсь чорнявий, стрункий чоловік, ледь нижчий за Бранта. Він уже хотів був пройти мимо, але зненацька зупинився, пильно оглянув їх, витяг з рота люльку й запитав низьким, хрипкуватим голосом:

— Вибачте, ви не з карного розшуку?

Чоловікові було років сорок. Він кашлянув, усміхнувся, знов кашлянув, устромив люльку в рот і пустив цілу хмару диму. У нього було довгобразе, виголене обличчя, гострий ніс, прикрашений з одного боку чималою бородавкою, і густі брови. А коли він зняв м'якого темно-рудого капелюха з вузенькими крисами, виявилося, що голова в нього притрушена сивиною.

— Карл Якобсен, редактор "Алькюбінських вістей". Тюге відрекомендував Бранта й себе. Якобсен знов усміхнувся.

— Я так безцеремонно звернувся до вас, бо не помітив [131] вашого колеги. О цій порі машини не знайдеш. Ми тут до цього звикли. Мені буде приємно підвезти вас до готелю. Брант, якому вже набрид вокзал, крадькома глянув на Тюге, чи той не думає відмовлятися, подякував і взяв у руки валізки. Вони пішли за редактором і вмостили свої речі в багажник. "Вольво", безперечно, бачило кращі часи, але рушило на диво плавко.

Тюге, який сів поряд із редактором, почав пояснювати, що вони навіть не знають, у якому готелі їм замовлені місця, але Якобсена це не збентежило.

— Звичайно, в "Принці", всі там зупиняються,— сказав він.— Вибір у нас невеликий.

Тюге замовк. Брант сидів ззаду і розглядав вулиці, що вже починали оживати.

— Номери там справді гарні,— знов озвався Якобсен. Його слова не дуже переконали їх, бо вони не знали, як

він оцінює машину, в якій вони їхали. А її давно вже треба було як слід почистити.

Вони проїхали через шляхопровід під залізничною колією. Тоді, коли його споруджували й будували вокзал, думали, що місто ростиме в цьому напрямку. Але сталося інакше. Станція опинилася тепер на околиці, куди незручно було добиратися. Далі вони поминули квартал, забудований віллами в стилі тридцятих років, підкреслено простими,— ті вілли були мовчазним протестом проти витонченої розкоші марнотратних забудівель шістдесятих років.

— Тут мешкає Ельмо Поульсен,— редактор кивнув головою на досить великий жовтий будинок, але тієї ж миті машина завернула за ріг, і будинок зник у них з-перед очей.— "Принц", звичайно, міститься на Ринковому майдані, поряд із ратушею та поліційною дільницею,— пояснив далі він.— Доведеться об'їздити, бо в цій справі ми зробили поступ: уже кілька років скрізь у центрі переважають вулиці з однобічним рухом або призначені тільки для пішоходів. Так ухвалив муніципалітет, і це його найбільше досягнення, відколи ми п'ятнадцять років тому збудували лікарню. Тобто нову лікарню, а в колишній тепер міститься пологовий будинок.

Довга рівна вулиця з три— і чотириповерховими будинками, на перших поверхах яких подекуди ще доживають віку скромні маленькі крамнички. Саме відчинили великий магазин самообслуговування. Він роззявив свої двері, як пащу, навіть не приховуючи страшних зубів, що рік у рік трощили одну по одній дрібні сусідні крамнички.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(

Дивіться також: