Вона серед нових обставин вигарніла, і це, без сумніву, були перші щасливі дні її життя. Вона дуже була вдячна тим, котрі вирвали її з темряви. Стара Меджі відносилася до Неллі з материнською любов’ю. Старий Симон рівно ж полюбив її. Втім, всі її любили. Джек Ріян жалів, чому це не він врятував її. Він часто приходив до хати гірняка і співав, а Неллі, яка досі не чула ніякого співу, вважала його пісні чудесними. Треба згадати, що віра Джека Ріяна в духи дуже зменшилася від того часу, як він побачив Неллі та почав з нею говорити. Крім цього, в два місяці опісля ще один удар захитав тією його досі непохитною вірою.
В тім часі Гаррі зробив відкриття дуже неждане, яке поясняло почасти появу "огненних жінок" в руїнах замку Дундональд в Ірвіні. Одного разу, під час його прогульок по підземеллю, що не раз тривали кілька днів, Гаррі з трудом йшов вузькою галереєю поміж скелями пісковика.
Нараз, на велике своє здивування, він опинився на поверхні землі. Галерея йшла скісно і виходила саме в розвалинах замку Дундональд на поверхню землі. Отже, був тайний хідник між Новим Аберфайлем і горою, на якій находилися руїни замку Дундональд. Вхід до отої галереї важко було знайти, так був він завалений камінням та хворостом. Тому-то під час розшуків слідчого судді його не відкрито.
Кілька днів опісля Джемс Стар сам пішов з Гаррі осягнути цей таємний коридор.
– Ось тут і переконуючий доказ для забобонних, – сказав він. – Тут маєте і духи, і "огненні жінки".
– Я думаю, що нам не треба дуже тішитися, пане Стар, – сказав Гаррі. – Може, ті, що заступають їх місце, не кращі, а гірші та більше небезпечні від них!
– Твоя правда, Гаррі – та що робити? Розуміється, люди, які скриваються в підземеллю копальні, виходять тою галерею на поверхню землі. Вони-то, мабуть, запаленим смолоскипом тоді, в оту бурливу ніч, змилили корабель з дороги, як колись давно грабіжники кораблів, і були б певно покористувались добичею з корабля, коли б не показався там був Джек Ріян і його товариші! Тепер усе вже нам ясно! Та чи знаходяться вони ще в глибині копальні? Мабуть, що так, – бо Неллі дрижить, коли їй про них нагадати! – сказав Гаррі.
Здається, що Гаррі говорив правду. Коли б вони покинули копальню або померли, то яка б була причина в Неллі зберігати так завзяту мовчанку?
Та Джемс Стар таки бажав розкрити цю тайну. Він прочував, що від цього, може, залежить доля цілої копальні, і почав бути дуже обережним. Повідомлено власті, і поліційні агенти потайки слідили руїни замку Дундональд. Гаррі сам сторожив кілька ночей, сховавшись в корчах. Та все надаремно. Нічого не знайшли. Ніхто не показався в отворі галереї.
Незабаром прийшли до висновку, що злочинці покинули остаточно Новий Аберфайль, а Неллі вважали за померлу в глибині тунелю, де її покинули. Мабуть, до цього часу, поки почалися нові роботи в копальні, оте підземелля служило їм доброю забезпекою. Але тепер обставини змінилися, і тут важко було їм скриватися. Тому можна було надіятись, що нема чого лякатися в найближчій будучині.
Та Джемс Стар не зовсім заспокоївся. Гаррі рівно ж часто говорив:
– Неллі знає тайну підземелля. Якщо б їй не треба було лякатись, то чому ж би вона мовчала? Нема сумніву, що їй добре в нас. Вона любить всіх нас, та якщо скриває вона минуле, не говорить нічого, що могло б нас заспокоїти щодо будучини, то певне, що над нею ваготить якась страшна тайна, яку вона лякається відкрити. Може, вона вважає, що краще є мовчати ради нас, ніж самої себе!
Внаслідок отих розмов усі рішилися – не натякати навіть в розмові на минувшину молодої дівчини.
Однак Гаррі довелося раз сказати Неллі те, що і він сам, його батько і мати, і Джемс Стар приписували її помочі.
Було свято. Робітники спочивали, як і в графстві Стірлінг, так і в підземеллі, розбрівшись громадками по цілій копальні. В декількох місцях гомоніли пісні під склепінням Нового Аберфайлю.
Неллі і Гаррі вийшли з хати і проходжувались поволі по лівім березі озера Малкольм. Тут світло електрики було менше ярке, заломлюючись на скелях, що піддержували склепіння копальні. Отой сутінок не вражав так очей Неллі, які поволі привикали до світла.
Йдучи отак, дійшли вони до каплички, збудованої на скелі, що виставала над водою.
– Твої очі, Неллі, не привикли ще до світла, – сказав Гаррі, – і, очевидно, не знесли би блиску сонця.
– Здається, що ні, Гаррі – якщо воно таке, як ти мені розказував, – відповіла дівчина.
– Я не міг змалювати тобі словами краси і величі світа, якого ти ніколи не бачила, – говорив дальше Гаррі. – Та невже ти, Неллі, ніколи не була на поверхні землі?
– Ніколи Гаррі! І я думаю, що навіть дуже маленькою ні батько, ні мати мене туди не виносили. Я мусила би дещо затямити собі як виглядає зовнішній світ.
– І я так думаю, – сказав Гаррі. – Втім, у тих часах багато людей не покидало копальні. Тоді було важко видобутися на поверхню землі, і я знав багатьох, що так, як і ти, нічого не знали про зовнішній світ. Однак тепер трамвай великої галереї за кілька хвилин підвозить нас на землю. І я не можу діждатися того дня, коли ти мені скажеш: "Ідемо Гаррі! Мої очі вже привикли до світла, і я можу бачити сонце!"
– Незабаром скажу тобі це, Гаррі! Поїду з тобою любуватися сонцем, хоч...
– Що ти хотіла сказати, Неллі? – з поспіхом спитав Гаррі. – Невже ти жалієш тої мрячної безодні, де проживала ти в перших роках свого життя і звідкіля ми тебе видобули напівживою?
– Ні, Гаррі! Я думала тільки, що і темрява має багато чару. Коли б ти знав все, що бачить у ній до темряви призвичаєне око! Часом промайне тінь, за якою хотілось би побігти, часом перед очима снуються круги, з яких не хотілось би вийти. В копальнях є темні пропасти, в яких мерехтять часом дивні світла! А відтак чуєш звуки, які немов говорять до тебе. Знаєш, Гаррі, хто не жив там, той не зрозуміє, що я почуваю, а я не вмію тобі цього сказати.
– І ти не боялася, Неллі, коли була сама?
– Ні, тоді, коли була я сама, то не лякалася!
Говорячи це, голос Неллі легко дрижав, та Гаррі питався дальше:
– Прецінь можна було заблудити в тих довгих галереях! Ти не лякалася того, Неллі?
– Ні, Гаррі! Я знала всі дороги, хідники нової копальні.
– І ти ніколи не виходила з неї?
– Часом, – нерішуче відповіла дівчина, – часом... я ходила до старих копалень Аберфайля.
– Значиться, ти знала хатину, яка там знаходилася?
– Хатину... так... та тільки здалека бачила я тих, що там мешкали.
– Це були мій батько, мати і я! – відповів Гаррі. – Ми нізащо в світі не хотіли покинути нашу стару хатину.
– А може, це було би і краще для вас!.. – прошептала дівчина.
– Чому, Неллі? Саме дякуючи цій обставині, ми відкрили нову копальню! А це відкриття мало гарні наслідки для цілої околиці, бо тисячі знайшли тут добрий заробіток, і для тебе, Неллі... Тебе врятовано, і ти знайшла тут люблячих тебе людей!
– Для мене? – скоро відповіла Неллі. – Так! Що б там і не було... та для других... хто його знає?
– Що ти хочеш тим сказати?
– Нічого, нічого!.. Та тоді небезпечно було запускатися в нову копальню! Так! Дуже небезпечно, Гаррі! Одного разу необережні люди зайшли в оте підземелля... Вони зайшли далеко... дуже далеко... Заблукалися!..
– Заблукалися? – повторив Гаррі, поглядаючи на Неллі.
– Так, заблукалися! – дрижачим голосом говорила Неллі. – Їх лампа погасла, і вони не могли знайти виходу...
– І там, замкнені десять днів, ледве що не згинули, Неллі! – крикнув Гаррі. – І якщо б Господь не був послав їм милосердне єство, може бути, ангела, котрий потайки приносив їм хліба, а відтак вказав дорогу тим, що йшли їх ратувати, вони не вийшли би з тої могили!
– Звідки ти це знаєш? – спитала дівчина.
– Тому, що ті люди були – Джемс Стар, мій батько і я, Неллі!
Неллі підняла голову, схопила за руку Гаррі і таким поглядом глянула на нього, що в ньому аж задрижало серце.
– Ти!?. – сказала вона.
– Так! – відповів Гаррі після глибокої мовчанки. – А цією, що їй винні ми своє життя, була ти, Неллі! Це тільки ти могла нею бути!
Неллі не відповіла нічого, схиляючи тільки голову на руки. Гаррі не бачив її ніколи такою зворушеною.
– Ті, що врятували тебе, Неллі, були вже обов’язані тобі життям! – додав він дрижачим голосом. – Невже ти думаєш, що вони можуть про це забути?
XVI.
На драбині.
Експлуатація Нового Аберфайля давала великі доходи. Само собою розуміється, що Джемс Стар і Симон Форд, як відкривці нової, багатої копальні, мали видну участь в отих доходах. Внаслідок того і Гаррі став багатим женихом, та він і не думав покидати підземельну хатину. Він зайняв місце свого батька і пильно сповняв обов’язки наставника шахти.
Джек Ріян був гордий з того і тішився, що його приятелеви так пощастилося. Йому також велося добре. Вони часто стрічалися то в хаті старого Форда, то на підземних роботах. Джек незабаром запримітив почування Гаррі до молодої дівчини, та цей не звірювався йому в нічому. Згадати треба, що Джекови дуже хотілося товаришити Неллі при її першому виході з підземелля на світ. Він хотів бачити її подив, одушевлення на вид усього, що досі було чуже для неї. Він надіявся, що Гаррі візьме його з собою, але цей досі й не згадував йому про те, і Джека це дещо бентежило.
Одного разу Джек спускався у копальню одною з шахт, при помочи яких лучаться долішні частини копальні з поверхнею землі. В такій шахті знаходиться рухома драбина, яка з’їздить вдолину, то підіймається вгору і в той спосіб дає можність без великого труду спускатися в копальню, чи видобутися з неї, – як кому треба. Він стояв на драбині і стрінувся на вузенькому помості з Гаррі, що піднімався вгору.
– Це ти? – кликнув Джек, остерігаючи товариша, освітленого лампами шахти.
– Так, Джеку! – відповів Гаррі. – І я дуже тішуся, що тебе бачу. Хочу тобі сказати...
– Я нічого й слухати не хочу, поки мені не скажеш, що там робить Неллі! – кликнув Джек Ріян.
– Неллі здорова, так що за місяць, а може й скорше, я надіюся...
– Женитися з нею?
– Ти сам не знаєш, що говориш Джеку!
– Можливо, Гаррі, та зате я дуже добре знаю, Гаррі, що зроблю!
– Що такого?
– Я сам оженюся з нею, якщо ти не оженишся! – сказав Джек і зареготався. – Неллі дійсно подобається мені! Молода, добра дівчина, ніколи не виходить з копальні, як вимріяна жінка для гірняка! Вона сирота як і я, і якщо ти не маєш намірів, а вона згодиться...
Гаррі поважно глянув на приятеля, не спиняючи його мови.
– А не розбуджує в тобі заздрости це, що я сказав, Гаррі? – спитав Джек.
– Ні на хвильку, Джеку! – спокійно відповів Гаррі.
– А якщо ти не оженишся з Неллі, так ти не можеш жадати, щоби вона полишилась незамужньою?
– Я нічого не жадаю.
– Як ти думаєш, чи говорив я це поважно про Неллі?
– Ні, Джеку!
– Ну, а як я тепер поважно зроблю те, що казав?
– Ти?
– Слухай, Гаррі, я дам тобі добру, приятельську раду!
– Говори, Джеку!
– Так ось: ти любиш Неллі, твої родичі люблять її, як свою дитину, а тобі так легко вчинити її їх дійсною дитиною!..