Ні, він прислав святу, янголицю. І вона прийшла до мене, до мене — короля, а не до вас, архієпископе, яким би набожним ви не були. Вона знає, хто тут королівської крові, на відміну від вас. (Він самовдоволено підходить до завіси та стає між СИНЬОЮ БОРОДОЮ й ЛЯ ГІРОМ).
АРХІЄПИСКОП. Ми не можемо вам дозволити зустрітися з цією божевільною.
КАРЛ (повертаючись). Але я король, і я зустрінуся з нею.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ (грубо). Тоді ми їй не дозволимо. Ось так!
КАРЛ. Я сказав, що зустрінуся з нею, і я це зроблю. Спробуйте мені…
СИНЯ БОРОДА (глузує з нього). Ох, розбишако! Що б на це сказав ваш мудрий дід?
КАРЛ. Це просто підтверджує вашу неосвіченість. Моєму дідові являлась свята, яка пливла у повітрі і повідувала йому все, що він хотів знати. Моєму бідному батьку являлось двоє святих — Марія з Майє та Гасконка з Авіньйона. Це родинне, і мені байдуже, що ви скажете. В мене теж будуть свої святі.
АРХІЄПИСКОП. Ця істота не свята. Вона навіть не добропорядна жінка. Вона не носить жіночого вбрання. Вона одягнена як солдат і їздить по країні разом з іншими солдатами. Ви вважаєте, що таку особу можна пустити до двору вашої світлості?
ЛЯ ГІР. Стривайте. (Підходить до АРХІЄПИСКОПА). Ви сказали, дівчина в латах, як солдат?
АРХІЄПИСКОП. Саме так її описує де Бодрикорт.
ЛЯ ГІР. Ох, чортівня пекельна… ой Боже, прости… ох, Діва Мати і всі святі, це ж той янгол, який наслав смерть на Брудноязикого Франка.
КАРЛ (тріумфуючи). Бачите! Диво!
ЛЯ ГІР. Вона може наслати смерть на нас усіх, якщо ми станемо їй на шляху. Заради Бога, архієпископе, будьте обережні з нею.
АРХІЄПИСКОП (суворо). Нісенітниця! Ні на кого вона не насилала смерті. П'яний сторож, якому завжди докоряли за лайку, впав у колодязь і втопився. Це чистісінький збіг.
ЛЯ ГІР. Я не знаю, що там за збіг, але чоловік мертвий, і вона сказала йому, що він помре.
АРХІЄПИСКОП. Капітане, ми всі помремо.
ЛЯ ГІР (хреститься). Сподіваюся, що ні. (Він залишає розмову).
СИНЯ БОРОДА. Ми запросто можемо з'ясувати, янгол вона чи ні. Давайте, коли вона увійде, будемо поводитись, ніби я дофін, і побачимо, чи розпізнає вона справжнього дофіна.
КАРЛ. Гаразд, я згоден. Якщо вона не зможе впізнати справжньої королівської крові, я не хочу мати ніякого діла з нею.
АРХІЄПИСКОП. Визнавати когось святим — справа церкви, і нехай Бодрикорт не пхає свого носа куди не треба і не перебирає на себе повноваження священика. Я кажу, дівчину не можна сюди пускати.
СИНЯ БОРОДА. Але ж, архієпископе…
АРХІЄПИСКОП (строго і беззаперечно). Я заявляю це від імені церкви. (До ДОФІНА). Чи ви посмієте пустити її?
КАРЛ (зі страхом, але сердито). Якщо за це мені грозить відлучення від церкви, то, звичайно, більш ані слова. Але ж ви не дочитали листа до кінця. Бодрикорт каже, вона зніме облогу з Орлеана і вижене англійців.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Безглуздя!
КАРЛ. То може, ви врятуєте Орлеан? Своїм грубіянством.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ (несамовито). Не смійте більше мені на це вказувати. Чули? Я воював більше, ніж ви коли-небудь зможете. Та я не можу бути всюди.
КАРЛ. Ох, яке досягнення.
СИНЯ БОРОДА (стаючи між АРХІЄПИСКОПОМ та ДОФІНОМ). У вас же є Жан Дюнуа на чолі війська в Орлеані, хоробрий Дюнуа, красунчик Дюнуа, чудовий непереможний Дюнуа, об'єкт зітхань усіх панянок, вродливий Бастард. Чи можливо, щоб сільській дівці було під силу те, що йому — ні?
КАРЛ. Чому ж тоді він не зніме облоги?
ЛЯ ГІР. Бо вітер проти нього.
СИНЯ БОРОДА. Як в Орлеані вітер може бути проти нього? Він же не на Ла-Манші!
ЛЯ ГІР. Він зараз на річці Луарі, англійці захопили укріплення перед мостом. Його люди мусять перетнути річку на човнах і піти проти води, щоб узяти їх із тилу. Але вони не можуть, бо диявол послав вітер у протилежному напрямку. Він утомився платити священикам за молитви, щоб вітер змінився на західний. Йому потрібне диво. Ви не вірите, що те, що дівчина зробила з Брудноязиким Франком, було дивом. Та нехай: із Франком усе одно покінчено. Якщо вона змінить напрямок вітру для Дюнуа, це також може і не бути дивом, та може покінчити з англійцями. То що ж нам утрачати, якщо спробуємо?
АРХІЄПИСКОП (прочитавши листа до кінця, став задуманим). Де Бодрикорт справді, здається, під великим враженням.
ЛЯ ГІР. Де Бодрикорт гарячкуватий телепень, але він солдат. Якщо він вірить, що вона зможе розбити англійців, то й уся армія повірить.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ (до АРХІЄПИСКОПА, який сумнівається). Та дозвольте ж їм учинити, як вони гадають за правильне. Люди Дюнуа здадуть місто, їм необхідно додати нової іскри.
АРХІЄПИСКОП. Перш ніж вживати заходів, церква мусить перевірити цю дівчину. Оскільки його світлість так бажає, то нехай уже її пустять до двору.
ЛЯ ГІР. Я знайду її і покличу. (Він виходить).
КАРЛ. Синя Бородо, ходімо зі мною, впорядкуємо все, щоб вона не знала, хто я. Ви будете видавати себе за мене. (Він виходить за завісу).
СИНЯ БОРОДА. Видавати себе за оце! Святий Михаїле! (Прямує за ДОФІНОМ).
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Цікаво, чи розпізнає вона його.
АРХІЄПИСКОП. Звичайно, впізнає.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Чому ви так гадаєте? Звідки їй знати?
АРХІЄПИСКОП. Вона знає те, що кожному відомо у Шиноні: дофін — найзліша та найгірше вбрана людина в усьому дворі, а чоловік із синьою бородою — це Жиль де Ре.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Я не подумав про це.
АРХІЄПИСКОП. Ви не звикли до див так, як я. Це частина моєї професії.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ (спалахнувши та ніби обурившись). Та це не було б ніяким дивом.
АРХІЄПИСКОП (спокійно). Чому ні?
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Та облиште! Що таке диво?
АРХІЄПИСКОП. Диво, мій друже, це подія, яка вселяє віру. Саме в цьому суть дива. Дивá здаються надзвичайними для тих, хто стає їх очевидцями, та досить простими для тих, хто їх створює. Але це не має значення, бо дива справжні тоді, коли вони вселяють чи зміцнюють віру.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Тобто навіть коли вони фальшиві?
АРХІЄПИСКОП. Та ні, фальшивки обманюють. Подія, яка вселяє віру, не обманює, отож-бо вона й не фальшивка.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ (задумано чухає шию). Ви архієпископ, тож гадаю, ви маєте рацію. Як на мене, це трохи підозріло. Та я ж не церковнослужитель, я в цих справах нічого не тямлю.
АРХІЄПИСКОП. Ви не церковнослужитель, та ви дипломат і солдат. Чи змогли б ви примусити ваших громадян платити податки, чи солдат ризикувати своїми життями, якби вони знали не те, що ніби відбувається, а те, що відбувається насправді?
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Святий Діонісій, ні. Я б і оком не встиг моргнути, як настав би кінець.
АРХІЄПИСКОП. Хіба не простіше було сказати їм усю правду?
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Та вони б зроду не повірили.
АРХІЄПИСКОП. От бачите. Церква мусить правити людьми заради їхнього духовного блага так само, як ви — заради їхнього матеріального блага. Для цього церква робить те, що й ви маєте робити — підживлює їхню віру романтикою.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Романтикою?! Я би сказав, шахрайством.
АРХІЄПИСКОП. Ви помиляєтесь, мій друже. Притча — це не брехня, бо вона описує події, яких ніколи не було. Дива — не шахрайство, бо вони часто, я не кажу завжди, — прості та невинні винаходи, за допомогою яких священики зміцнюють віру своєї пастви. Коли ця дівчина впізнає дофіна серед його придворних, для мене це не буде дивом, бо я знаю, як це робиться, і моя віра від цього не зміцниться. Однак, якщо всі інші відчують таке сильне хвилювання перед чимось надприродним, що аж забудуть про свою грішну плоть у раптовому осяянні слави Бога, то для них це буде дивом, благословенним дивом. Ви також побачити, що дівчина буде ще під більшим враженням, ніж вони. Вона сама забуде, як упізнала його. Та й ви, мабуть, також забудете.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Що ж, хотілось би мені мати достатньо прозорливості, щоб збагнути, наскільки ви архієпископ від Бога, а наскільки — найхитріший лис у Турені. Ходімо, бо проґавимо розвагу; диво чи не диво, а я хочу на це подивитись.
АРХІЄПИСКОП (затримуючись на мить). Тільки ж не подумайте, що я любитель всіляких викрутасів. У людях підіймається новий дух — ми на порозі кращої епохи. Якби я був простим ченцем та не мусив керувати людьми, я б радше шукав собі душевного спокою з Аристотелем та Піфагором, ніж вірив у святих та їхні дива.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. А хто в біса Піфагор?
АРХІЄПИСКОП. Мудрець, який доводив, що Земля кругла і обертається навколо сонця.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Ото йолоп сліпий. Хіба ж не видно, як воно є насправді?
Вони виходять через завісу, яка на даний момент розсунута, відкриваючи глибину кімнати, де стоїть трон і де зібралися придворні. Праворуч на помості стоїть два крісла державних глав. СИНЯ БОРОДА в театральній позі стоїть на помості та, як і решта придворних, не приховує задоволення від жарту. За помостом є арка, затулена завісою, а головні двері, біля яких стоїть сторожа, — у протилежному кінці кімнати; від них у ряд вистроїлись придворні. Карл заховався в цьому ряді. Праворуч від нього ЛЯ ГІР. АРХІЄПИСКОП, ліворуч його, зайняв місце біля помосту, з іншого боку — ЛЯ ТРЕМУЛЬ. ГЕРЦОГИНЯ ДЕ ЛЯ ТРЕМУЛЬ, котра видає себе за королеву, поза АРХІЄПИСКОПОМ сидить у кріслі консорта в оточенні придворних дам.
Розмови придворних створюють стільки галасу, що ніхто й не помічає, як у дверях з'являється ПАЖ.
ПАЖ. Герцог… (ніхто не чує). Герцог… (Гамір не вщухає. Обурений тим, що його не слухають, ПАЖ вихоплює алебарду в сторожі і стукає нею по підлозі. Галас припиняється, всі дивляться на нього в повній тиші). Увага! (Він повертає алебарду сторожі). Герцог Вандомський має честь представити його величності Діву Йоанну.
КАРЛ (прикладаючи палець до вуст). Ш-ш-ш! (Він ховається за спиною придворного, трішки визираючи, щоб побачити, що ж буде).
СИНЯ БОРОДА (поважно). Дозвольте їй пройти до трону.
Сором'язливий та тихий дворянин веде ЙОАННУ, вбрану по-солдатському, з коротко підстриженим волоссям, яке тріпається навколо обличчя; вона відривається від нього, з нетерпінням шукаючи ДОФІНА.
ГЕРЦОГИНЯ (до дами, яка сидить біля неї). О Боже! Її волосся!
Всі дами не стримуються і вибухають сміхом.
СИНЯ БОРОДА (Сам ледь стримуючи сміх, махає рукою, щоб вони заспокоїлись). Ш-ш-ш! Дами! Дами!
ЙОАННА (зовсім не засоромлена). Моє волосся коротке, бо я солдат. Де дофін?
У залі чути гигикання, як вона йде до помосту.
СИНЯ БОРОДА (поблажливо). Ви зараз стоїте перед ним.
ЙОАННА скептично дивиться на нього якусь мить, міряючи пильним поглядом з голови до ніг.