За простим міцним дубовим столом, в кріслі на такий же лад, сидить капітан, так, що видно його лівий профіль. Напроти нього, з іншого боку столу, стоїть УПРАВИТЕЛЬ, якщо таку благальну позу можна назвати стоянням. За його спиною — розчинене вікно 13-го століття, з розділеною рамою. В кутку біля вікна — башта з вузьким арочним проходом до сходів, що спіраллю збігають до двору. Під столом стоїть міцний стілець на чотирьох ніжках, під вікном — дерев'яна скриня.
РОБЕРТ. Нема яєць! Нема яєць! Щоб тебе грім побив, от дідько, як це так — нема яєць?
УПРАВИТЕЛЬ. Пане, це не моя провина. Така воля Божа.
РОБЕРТ. Богохульство! Ти заявляєш, що нема яєць, і спираєш вину на свого Творця.
УПРАВИТЕЛЬ. Пане, що я можу вдіяти? Я ж сам не знесу яйця.
РОБЕРТ (саркастично). Ха! Ще й глузуєш.
УПРАВИТЕЛЬ. Ні, пане, Бог свідок. Ми всі залишились без яєць, не тільки ви, пане. Кури не несуться.
РОБЕРТ. Авжеж! Тепер слухай мене, ти.
УПРАВИТЕЛЬ (покірно). Так, пане.
РОБЕРТ. Хто я?
УПРАВИТЕЛЬ. Хто ви, пане?
РОБЕРТ (наступаючи на нього). Так, хто я? Я — сержант Роберт де Бодрикорт і капітан цього замку Вокульор, чи може, я чередник?
УПРАВИТЕЛЬ. О пане, ви ж знаєте, ви чоловік величніший за короля.
РОБЕРТ. Саме так. Тепер скажи, а ти знаєш, хто ти?
УПРАВИТЕЛЬ. Я ніхто, пане, окрім того, що маю честь бути управителем вашого маєтку.
РОБЕРТ (штовхаючи його до стіни з кожним словом). Ти маєш честь не просто бути управителем, а й привілей бути найгіршим, найнекомпетентнішим, безголовим, сопливим, пустомелим, торохтливим недоумком з-поміж усіх управителів маєтків у Франції. (Великими кроками він повертається до столу).
УПРАВИТЕЛЬ (щулиться на скриню). Так, пане, для величного чоловіка, як ви, я напевно таким і є.
РОБЕРТ (повертається). Виходить, це я винуватий. Га?
УПРАВИТЕЛЬ (звертаючись благаюче). Ох, пане, ви завжди так перекручуєте мої найсумирніші слова.
РОБЕРТ. Я заліплю тобі потиличника, тільки ще раз бовкнеш, що не можеш нести яйця, коли я тебе запитаю, скільки в нас лишилось.
УПРАВИТЕЛЬ (протестуючи). О пане, о пане…
РОБЕРТ. І не "о пане, о пане", а "не буду, пане", "не буду, пане". Мої три барбарські курки і одна чорна — найкращі несучки в усій Шампані. А ти прийшов до мене й кажеш, що в нас нема яєць. Хто їх украв? Зізнавайся, доки я не викинув тебе за ворота замку, як останнього брехуна і продавця мого добра злодіям. Вчора і молока було мало — тож дивись мені!
УПРАВИТЕЛЬ (відчайдушно). Я знаю, пане. Я знаю тільки те, що знаю. Немає молока, немає яєць, завтра не буде нічого.
РОБЕРТ. Нічого! Ти й землю вкрадеш, га?
УПРАВИТЕЛЬ. Ні, пане, ніхто нічого не вкраде. Просто на нас наклали закляття, ми зачаровані.
РОБЕРТ. Я не вірю в твої байки. Роберт де Бодрикорт палить відьом і вішає злодіїв. Іди геть. Щоб до опівдня мені тут було чотири дюжини яєць і два галони молока, бо як ні, то змилуйся, Боже, над твоїми кістками.
УПРАВИТЕЛЬ. Пане, кажу вам, яєць нема. Їх не буде, хоч би ви й убили мене, поки та дівчина під нашими дверима.
РОБЕРТ. Дівчина! Яка дівчина? Що ти маєш на увазі?
УПРАВИТЕЛЬ. Та дівчина з Лотарингії, пане. Із Домремі.
РОБЕРТ (підводячись зі страхом та люттю). Щоб мене грім побив! Щоб мене чорт забрав! То ти хочеш сказати, що та дівчина, якій вистачило зухвалості два дні назад просити моєї аудієнції і якій я через тебе наказав повернутися до батька та передати йому від мене, щоб дав їй доброї прочуханки, все ще тут?
УПРАВИТЕЛЬ. Я просив її піти, пане. Та вона не слухає.
РОБЕРТ. Я казав тобі не просити її піти, а викинути геть звідси. В тебе є п'ятдесят озброєних людей і ціла дюжина здоровил, щоб виконувати мої накази. Вони що, бояться її?
УПРАВИТЕЛЬ. Вона така самопевна, пане.
РОБЕРТ (хапаючи його за барки). Самопевна! Дограєшся, скину тебе зараз вниз по сходах.
УПРАВИТЕЛЬ. Ні, пане. Будь ласка!
РОБЕРТ. Спробуй зупини мене своєю самопевністю. Це ж так легко — навіть замазуране дівчисько може це зробити.
УПРАВИТЕЛЬ (ледве тримаючись, щоб на впасти). Пане, вона ніде не дінеться від того, що ви мене викинете геть. (РОБЕРТ мусить пустити його. Він падає на коліна, покірно дивлячись на свого господаря). Бачите, пане, ви набагато самовпевненіші за мене. Але так само й вона!
РОБЕРТ. Я просто дужчий за тебе, ти, дурню.
УПРАВИТЕЛЬ. Ні, пане, справа не в цьому, у вас сильний характер. Вона слабша за нас, просто репане дівчисько, та ми не можемо змусити її піти.
РОБЕРТ. Ти, собако боягузливий, просто боїшся її.
УПРАВИТЕЛЬ (лякливо підводячись). Ні, пане, вас ми боїмося, але вона вселяє в нас відвагу. Здається, вона справді нічого не боїться. Можливо, могли б налякати її ви, пане.
РОБЕРТ (суворо). Можливо. Де вона зараз?
УПРАВИТЕЛЬ. Внизу, у дворі, пане, розмовляє з солдатами, як завжди. Вона весь час розмовляє з ними, окрім коли молиться.
РОБЕРТ. Молиться! Га! Ти віриш, що вона молиться, ідіоте нещасний. Я добре знаю цих дівок, які весь час розмовляють з солдатами. Зараз вона зі мною поговорить. (Він підходить до вікна і гукає на всю горлянку). Здоров, ти там!
ГОЛОС ДІВЧИНИ (дзвінкий, сильний і різкий). Ви до мене, мсьє?
РОБЕРТ. Так, до тебе.
ГОЛОС. Ви будете капітан?
РОБЕРТ. Так, чорт забирай твою зухвалість, я буду капітан. Підіймайся сюди. (До солдат у дворі). Покажіть їй, як пройти. І копніть її, щоб поквапити. (Він повертається від вікна на своє місце за столом. Сидить із поважним виглядом).
УПРАВИТЕЛЬ (пошепки). Вона хоче стати солдатом. Вона хоче, щоб ви їй видали солдатське вбрання, пане. Лати, пане! І меч! (Він шмигає за спину РОБЕРТА).
У дверях башти з'являється ЙОАННА. Вона міцна сільська дівчина 17 чи 18 років, пристойно вдягнена у червоне вбрання, з незвичайним обличчям. Її очі широко розставлені й вирячені, як це часто буває в людей з дуже живою уявою, довгий правильний ніс із широкими ніздрями, рішучий рот, повні вуста і гарне войовниче підборіддя. Вона енергійно підходить до столу, задоволена тим, що нарешті домоглася зустрічі з БОДРИКОРТОМ, та сповнена надій на успіх. Його сердитий вигляд зовсім не насторожує і не лякає її. Її щирий і благальний голос дуже впевнений, це переконливий голос, перед яким важко встояти.
ЙОАННА (робить реверанс). Доброго ранку, капітане. Капітане, ви дасте мені коня, лати і зброю, дасте солдат і відправите мене до дофіна. Такий наказ мого Повелителя.
РОБЕРТ (гнівно). Наказ твого повелителя! Хто ж він в біса такий, твій повелитель? Піди до нього і скажи, що я не герцог і не лорд, аби слухатись його наказів. Я шляхетний Бодрикорт і виконую лише накази короля.
ЙОАННА (запевняючи). Так, мсьє, із цим усе гаразд. Мій повелитель — Король. Небесний.
РОБЕРТ. Та вона ж божевільна! (До УПРАВИТЕЛЯ). Чого не попередив мене, телепню?
УПРАВИТЕЛЬ. Пане, не сердьте її, краще дайте, що вона хоче.
ЙОАННА (нетерпляче, але приязно). Всі думають, що я божевільна, доки я їм усього не роз'ясню. Та ви повинні зрозуміти, що така воля Божа і ви маєте зробити те, що Він оголосив мені.
РОБЕРТ. А як тобі воля Божа на те, щоб я відправив тебе назад і наказав батькові вибити з тебе всю цю дурість та посадити під замок?
ЙОАННА. Ви тільки гадаєте, що зробили б так, мсьє, та насправді цього не станеться. Ви казали, що не зустрінетесь зі мною, та ось я тут, перед вами.
УПРАВИТЕЛЬ (благально). Так, пане. Бачите, пане.
РОБЕРТ. Тримай свого язика за зубами.
УПРАВИТЕЛЬ (принижено). Так, пане.
РОБЕРТ (До ЙОАННИ, похмуро, втрачаючи впевненість). То ти знала напевно, що зустрінешся зі мною?
ЙОАННА (мило). Так, мсьє.
РОБЕРТ (відчуваючи, що втрачає свої позиції, кладе обидві руки на стіл, одна навпроти іншої, вдихаючи на повні груди у спробі приглушити небажане, та надто знайоме відчуття). Слухай мене. Я доведу тобі свою позицію.
ЙОАННА (заклопотано). Так, будь ласка, мсьє. Кінь коштуватиме шістнадцять франків. Це значна сума грошей, та я зможу заощадити на озброєнні. Я підберу солдатські лати, які пасуватимуть на мене — в мене досить груба статура і мені не треба лат, щоб так гарно на мені сиділи, як на вас. Багато солдат мені також не потрібно — дофін дасть мені скільки треба для визволення Орлеана.
РОБЕРТ (приголомшено). Для визволення Орлеана?!
ЙОАННА (просто). Так, мсьє, саме для цього Бог посилає мене туди. Якщо ви відправите зі мною трьох благородних чоловіків, які добре ставитимуться до мене, цього буде достатньо. Вони вже погодилися піти зі мною. Поллі, Жанні і…
РОБЕРТ. Поллі!! Ти, зухвале дівчисько, смієш мені у вічі називати сержанта Бертрана де Пуланжі Поллі?
ЙОАННА. Так до нього звертаються його приятелі, мсьє. Я не знала, що в нього є інше ім'я. Жанні…
РОБЕРТ. Це монсеньйор Жан де Мец, гадаю?
ЙОАННА. Так, мсьє. Жанні охоче піде зі мною, він такий добросердий джентльмен, роздає гроші бідним. Я думаю, Жан Годсейв також приєднається, і Дик Аркер, і їхні слуги Жан Онекорта та Джуліан. Жодного клопоту для вас, мсьє, я про все подбала, вам лишилось тільки дати наказ.
РОБЕРТ (дивлячись на неї, заціпенілий від здивування). Боже прокляття на мою голову!
ЙОАННА (тихо і люб'язно). Ні, мсьє, Бог безмежний у своєму милосерді, і благословенні святі Катерина й Маргарита, які спілкуються зі мною день у день (РОБЕРТ витріщається), заступляться за вас. Перед вами розчиняться ворота раю, а ваше ім'я пам'ятатимуть вічно як ім'я мого першого помічника.
РОБЕРТ (до УПРАВИТЕЛЯ, все ще занепокоєно, та вже іншим тоном, ніби змінивши думку). Це правда про монсеньйора де Пуланжі?
УПРАВИТЕЛЬ (радісно). Так, пане, і про монсеньйора де Меца також. Вони обидва згодилися піти з нею.
РОБЕРТ (задумливо). Гм! (Він підходить до вікна та вигукує до людей у дворі). Вітаю! Гей, ви там, приведіть сюди монсеньйора де Пуланжі, ворушіться. (Він повертається до Йоанни). Геть звідси, чекай у дворі.
ЙОАННА (сяюче посміхається). Так, мсьє. (Вона виходить).
РОБЕРТ (до УПРАВИТЕЛЯ). Іди за нею, ти, недоумку переляканий. Щоб був мені в полі зору і не зводив очей з неї. Я пізніше знову викличу її сюди.
УПРАВИТЕЛЬ. Так, викличте, пане, заради Бога. Подумайте про ваших курей, найкращих несучок в Шампані і…
РОБЕРТ. Подумай ти про мої копняки і бережи свій зад від них.
УПРАВИТЕЛЬ квапиться до виходу, але у дверях стикається з БЕРТРАНОМ ДЕ ПУЛАНЖІ, флегматичним французьким лейб-гвардійцем, на вигляд близько тридцятьох шести років.