Диво-феєрверк

Оскар Уайльд

Диво-феєрверк

Син Короля збирався одружитися, тож усі навкруги безмежно раділи. Він цілий рік чекав на свою наречену, й нарешті вона прибула. Це була Російська Царівна, й вона подолала увесь шлях із Фінляндії на санчатах, у які був запряжений шестерик північних оленів. Санчата мали форму великого золотого лебедя, і між двома золотими крилами напівлежала сама юна Царівна. Її довга горностаєва мантія спускалася до самих ніжок, голову прикрашала мініатюрна шапочка зі срібної парчі, й була Царівна вся біла, як Сніговий Палац, в якому вона прожила все попереднє життя. Такою вона була білошкірою, що коли їхала вулицями, всі люди дивувалися.

— Вона — немов біла троянда! — вигукували люди і кидали їй з балконів квіти.

Принц вийшов назустріч їй до Замкових Воріт. Він мав мрійливі фіалкові очі, а волосся його було, мов чисте золото. Побачивши Царівну, він опустився на одне коліно й поцілував їй руку.

— Ваш портрет прекрасний, — прошепотів він, — але ви чарівніша за свій портрет…

Юна Царівна спалахнула рум'янцем.

— Раніше вона була, як біла троянда, — сказав молодий Паж своєму сусіді. — А зараз вона, як червона троянда.

І весь Королівський Двір прийшов у захват.

Протягом трьох наступних днів усі ходили й повторювали: "Біла Троянда, Червона Троянда, Червона Троянда, Біла Троянда", — а Король віддав наказ, щоб Пажеві подвоїли платню. Оскільки він не отримував жодної платні, то це подвоєння мало йому дало, але то була велика честь, про яку своєчасно написали у Придворній Газеті.

Минуло три дні, і відсвяткували весілля. То була вражаюча церемонія: молодята йшли, побравшись за руки, під великим балдахіном із кармазинового оксамиту, розшитого перлами. Потім відбувся королівський бенкет, який тривав п'ять годин. Принц і Принцеса сиділи на чолі столу у Великій залі й пили вино із чаші з чистого кришталю. Тільки справжні закохані могли пити з цієї чаші, бо коли її торкалися облудні вуста, чаша чорніла, затьмарювалась і тьмяніла.

— Ясніше ясного, що вони кохають одне одного, — проголосив юний Паж. — Ясно, мов кришталь!

І Король удруге подвоїв йому платню.

— Яка велика честь! — вигукнули усі придворні.

Після бенкету очікувався бал. Наречений і наречена мали танцювати в парі Танок Троянд, а Король пообіцяв заграти на флейті.

Грав він зовсім кепсько, проте ніхто й ніколи не насмілювався йому це сказати, адже він був Король. Власне, знав він лише дві мелодії та ніколи не міг добрати, яку саме грає, але це не мало значення, бо коли б він не грав, усі кричали: "Чарівно! Чарівно!"

Останнім номером у програмі були грандіозні феєрверки, які мали розпочатися рівно опівночі. Юна Принцеса ніколи в житті не бачила феєрверків, тому Король наказав, щоб їх у день весілля запустив сам Королівський Піротехнік.

— Як виглядають феєрверки? — запитала вона у Принца якось уранці, вийшовши на терасу.

— Вони схожі на Північне Сяйво, — сказав Король, який завжди відповідав на питання, поставлені іншим людям, — тільки природніші. Сам я люблю їх більше за зорі, тому що завжди знаю, коли вони з'являться, та ще вони такі ж принадні, як гра на флейті. Ти просто мусиш їх побачити.

Тож у кінці Королівського Саду встановили великий поміст, і коли Королівський Піротехнік розклав усе по своїх місцях, феєрверки почали балакати між собою.

— Який гарний цей світ! — вигукнула маленька Петарда. — Гляньте лишень на оті жовті тюльпани. Навіть якби вони були справжніми хлопавками, то не стали б прекраснішими. Я така щаслива, що подорожувала. Подорожі просто дивовижно розвивають розум і кладуть край упередженням.

— Королівський сад — ще далеко не весь світ, дурненька Петардо, — відрізала велика Римська Свічка. — Весь світ — величезний, треба цілих три дні, щоб його оглянути.

— Будь-яке місце, що любиш, стає цілим світом, — пояснила задумлива Вогняна Карусель, яка колись у молоді роки була прив'язана до старого соснового короба й дуже пишалася своїм розбитим серцем. — Але кохання нині не в моді, його вбили поети. Вони так багато пишуть про кохання, що ніхто їм не вірить, що й не дивно. Справжнє кохання страждає і мовчить. Пам'ятаю, як я колись… та менше з тим. Романтичне кохання — річ минула.

— Дурниці! — спалахнула Римська Свічка. — Романтика ніколи не вмирає. Вона — як місяць небесний, і живе вічно. Ось, наприклад, наші молодята кохають одне одного дуже міцно. Я все почула про них сьогодні вранці від Картонної Гільзи, яка опинилася в одній коробці зі мною, отже я знаю всі придворні новини.

Але Вогняна Карусель похитала головою:

— Романтика померла, романтика померла, романтика померла… — бубоніла вона, бо була з тих, хто вважає, що коли одне й те саме повторювати без упину, то воно врешті-решт справдиться.

Раптом пролунав різкий, сухий кашель, і всі озирнулися.

Кашель ішов від довготелесого зухвалого Фонтана-ракети, який був прив'язаний до верхівки іще довшої палі. Він завжди відкашлювався, перш ніж щось зауважити, аби привернути до себе увагу.

— Гм-гм, — мугикнув він, і всі прислухались, окрім Вогняної Каруселі, яка й досі хитала головою й бурмотіла: "Романтика померла".

— Увага, увага! — прокричав Хлопавко. Він був охочий до політики, бо завжди відігравав помітну роль на місцевих виборах, отже навчився правильно вживати парламентські вирази.

— Зовсім померла, — прошепотіла Вогняна Карусель і заснула.

Щойно запала ідеальна тиша, Фонтан-ракета відкашлявся втретє і розпочав. Говорив він не кваплячись, дуже чітко, немов диктував свої мемуари, і завжди дивився повз того, до кого звертався. Власне кажучи, манери він мав вишукані.

— Як пощастило королівському синові, — проголосив він, — що він одружується того самого дня, коли й мене випустять у повітря. Якби не попередні домовленості, воно б не склалося йому аж так добре, але везіння завжди на боці принців.

— Господи, — сказала маленька Петарда, — а я гадала, що все якраз навпаки, що це нас пускатимуть на честь Принца.

— Може, у твоєму випадку так і є, — відрізав Фонтан-ракета, — проте я не маю найменших сумнівів, що зі мною все інакше. Я — найдивовижніший Фонтан і походжу від славетних батьків. Моя мати була свого часу найвидатнішою Вогняною Каруселлю, і її оспівували за граційність у танці. Коли вона з'явилася на публіці, то була велика подія: вона зробила дев'ятнадцять обертів, перш ніж згасла, і за кожним обертом розсипáла в небі по сім рожевих зірок. Вона мала цілий метр у діаметрі, і на її виготовлення пішов порох найвищого ґатунку. А батько мій був, як і я, Фонтан французького походження. Він злетів так високо, що люди злякалися — він ніколи не повернеться назад. Але він повернувся і, оскільки мав добру натуру, під час свого блискучого падіння розсипався цілою зливою золотих струменів. Газети писали про його виступ зі щирим захватом. А Придворна Газета назвала його тріумфом пілотехнічного мистецтва.

загрузка...

— Піротехнічного, треба говорити — піротехнічного, — втрутився Бенгальський Вогонь. — Я знаю, як правильно, бо бачив цю назву на своїй власній упаковці.

— Ну, а я кажу пілотехнічний, — суворо відтяв Фонтан, і Бенгальський Вогонь почувся таким приниженим, що відразу вилаяв малі петарди, щоб продемонструвати, що він залишається доволі важливою особою.

— Я казав, — вів далі Фонтан, — я казав… А що ж я казав?

— Ви розповідали про себе, — підказала Римська Свічка.

— А, звісно, я знав, що обговорював якусь захопливу тему, коли мене перервали в такий хамський спосіб. Ненавиджу хамство й погані манери у будь-якому прояві, бо я вельми чутливий. Немає у світі нікого, чутливішого за мене, я цього цілковито певен.

— А що таке чутлива особа? — запитав Хлопавко у Римської Свічки.

— Це той, хто має мозолі сам і через це наступає на ноги іншим, — пошепки відповіла Римська Свічка, а Хлопавко мало не луснув зо сміху.

— З чого це ви так розвеселилися? — поцікавився Фонтан. — Адже я не сміюся.

— Мені весело, от я й сміюся, — відповів Хлопавко.

— Вельми егоїстична причина, — розлютився Фонтан. — Яке право ти маєш веселитися? Треба думати про інших. Власне, треба думати про мене. Я сам завжди думаю про себе, отже усі інші повинні робити те саме. Я називаю це співчуттям. Співчуття — прекрасна чеснота, і я володію нею у повній мірі. Уявіть лише, наприклад, якби зі мною сьогодні щось трапилося, якою бідою це обернулося б для всіх і для кожного! Принц і Принцеса вже ніколи не були б щасливими, їхнє подружнє життя було би зруйноване, ну а Король — той би просто цього не пережив. Відверто кажучи, коли я починаю роздумувати над своїм великим значенням, то зворушуюся аж до сліз.

— Якщо хочете зробити задоволення іншим, — вигукнула Римська Свічка, — то не мокрійте.

— Справді, — підтакнув Бенгальський Вогонь, у якого трохи покращав настрій, — це був би прояв звичайного здорового глузду.

— Який там звичайний здоровий глузд, — обурився Фонтан, — коли я сам незвичайний та ще й, прошу затямити, дивовижний. Будь-хто має здоровий глузд, але мало хто має уяву. А в мене багата уява, бо я ніколи не думаю про речі, якими вони є, а завжди вигадую, що вони якісь інші. А стосовно сухості, то ніхто з вас отут не в змозі оцінити емоційну натуру. Моє щастя, що то мені байдуже. Єдине, що допомагає триматися в житті, — це усвідомлення безмежної меншовартості оточуючих, і саме це почуття я в собі завжди плекаю. Ви всі зовсім безсердечні. Смієтесь не знати з чого і радієте, немов Принц із Принцесою щойно не одружилися.

— А що такого? — вигукнула Вогняна Кулька. — Чому б і ні? Це дуже радісна подія, і коли я здіймуся високо в небо, то розповім усе зіркам. Ви побачите, як вони замиготять, коли я говоритиму їм про красуню-наречену.

— Що за банальний погляд на життя! — сказав Фонтан. — Проте я нічого іншого й не очікував. Ви нічого собою не являєте, ви всі пустопорожні. А може, Принц із Принцесою виїдуть жити за місто, кудись до великої річки, може, у них народиться син, ясноволосий хлопчина з фіалковими, як у самого Принца, очима; може, він якось із доглядальницею піде на прогулянку, може, доглядальниця засне під великим бузиновим кущем, і може, хлопчик упаде у велику яму й потоне. Яке жахливе нещастя! Бідолашні люди, втратять єдиного сина! Горе, горе! Я ніколи цього не переживу.

— Але ж вони ще не втратили єдиного сина, — зауважила Римська Свічка, — і взагалі з ними не трапилося жодного лиха.

— Я й не сказав, що трапилося лихо, — відповів Фонтан. — Я сказав, що це можливо.

1 2 3
загрузка...