Вірш у жовтні
Перекладач: М. Москаленко
Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).— К.: "Навчальна книга", 2002.
Вже мій тридцятий рік під небесами
Від шуму гавані й зелених пущ збудився,
І мушлі тислись, і ступала чапля
На берег;
Це ранковий клич —
Серед хоралу хвиль, і чайок, і граків
І серед стукоту човнів об трухлу пристань
Тієї ж миті
Увійти
В досвітнє місто й далі шлях верстати.
Мій день народження почався з птахів
Надморських, і з дерев крилатих, що несли
Ім'я моє над селами й над кіньми;
І встав я
В осінь дощову,
І вирушив у путь крізь зливу власних днів —
І чапля, і приплив зникали, як ступав я
Понад границі
Брам міських,
Ще замкнутих — а місто прокидалось.
І жайворонки весняні у хмарах,
Кущі біля доріг, пташиним свистом повні,
І сонця блиск жовтневої пори,
Проміння
На краях узвиш —
Одразу і співці крилаті, й вітерці
Влились у ранню рань, де я блукав і слухав
Навалу зливи:
Зимний шквал
Далеко в лісі віяв піді мною.
І понад церквою із равлика завбільшки,
Що ріжками розтяв і млу, й палац,
Подібний
Видом до сови;
Але ж сади усі — і весняні, і літні,
Легендами були повиті. З-поза хмар я
Своєму дневі
Дивувавсь,
Але погода інша наставала.
Вона покинула краї блаженні —
Новий повіяв дух. Нове синіло небо,
І знов чудесне літо долинало
З плодами
Яблунь, груш пахких,
І раптом я уздрів у цій новій одміні
Забутий досвіток, і матір, і дитя,
Що йшли крізь казку
Сонцебризну
І крізь перекази зелених храмів.
І двічі явлені поля дитинства,
І серце, й сльози ті, що стали знов моїми...
Так, це були ліси, ріка і море,
Де хлопчик
Літньої пори
Умерлим вишептав своє правдиве щастя —
І древу, й каменям, і рибі, і припливу:
І потаємне
Ожило,
Озвавшись у воді й птахах співочих.
Там дивувався я своєму дневі,
Уже далекому, але погода одмінилась.
І зблис дитини радісної спів
У сонці.
Мій тридцятий рік
Під небесами плив — застиг у літнім півдні,
Хоч місто линуло за кров'ю падолисту.
Хай мого серця істина
Співає
На цій горі в круговороті літ!