Коваль із Великого Вутона

Джон Роналд Руел Толкін

Коваль із Великого Вутона

Переклад та примітки 2005 Остап Дзондза (bokambek@tlen.pl)

Було якось певне село, не дуже давно для того хто має довгу пам'ять, і не дуже далеко для того хто має довгі ноги. Вутон Великий звалося воно бо було більшим від Вутона Малого, яке знаходилося кілька миль углиб лісу; але не було воно дуже великим, хоча на той час процвітало, і добряча кількість людей мешкала в ньому, добрих, поганих, і змішаного типу як то завжди буває.

То було по-своєму знамените село, знане по всьому краєві через обдарованість своїх майстрів до розмаїтих ремесел, але понад усе через своє готування. Мало воно велику Кухню яка належала Раді Села, а Майстер Кухар був поважною особою. Кухаревий Будинок і Кухня примикали до Великої Залі, найбільшої та найстарішої споруди в тій місцині і теж найладнішої. Була вона збудована з доброго каменю і доброго дуба і була добре доглянутою, хоч і не була вже пофарбованою ані позолоченою як колись. У Залі селяни дотримували свої зустрічі і суперечки, і свої громадські святкування, і свої сімейні зібрання. Тож Кухареві була робота, прецінь до усіх тих нагод мав він зрихтувати належне їдження. Для фестивалів, що їх було багато в тракті року, ідження яке вважали належним, мало бути пишним і мало його бути багато.

Був у них один фестиваль, на який усі довго чекали, бо то був єдиний фестиваль, який дотримували в зимі. Він тривав протягом одного тижня, а в останній його день при заході сонця відбувалася забава звана Празником Добрих Дітей, куди небагатьох було запрошувано. Безсумнівно, декого вартого запрошення оминули, а декого не вартого запросили через помилку; бо так буває, хоч ті хто влаштовує такі справи й намагаються бути ретельними. В кожнім випадку дитина мала нагоду потрапити на Празник-24 головно лиш при нагоді святкування своїх уродин, бо дотримували забаву тільки одного разу на 24 роки, і на неї запрошували тільки 24 дитини. На ту оказію Майстер Кухар мав дуже постаратися, і на додаток до багатьох інших файних страв звичаєм для нього було зготувати Великий Торт. Ім'я Кухара пам'ятали перш за все за досконалістю (чи навпаки) у зготуванні того торту, бо Майстер Кухар рідко чи ніколи не доживав на посаді достатньо довго аби зготувати ще один Великий Торт.

Щоправда, одного разу, діючий Майстер Кухар, на подив усіх, бо не траплялося того досі ніколи, раптово оголосив що потребував вакації; і пішов собі, ніхто не знав куди; а коли повернувся через кілька місяців то видавався досить зміненим. Він був до того добрим чоловіком, любив бачити як інші люди тішаться, але сам був серйозним, і маломовним. Тепер він був веселішим, і часто казав та робив несамовито сміховинні речі; а на забавах бувало сам співав радісні пісні, чого не очікували від Майстра Кухара. Також він привів із собою учня; і тим село було вражене.

Для Майстра Кухара не було вражаючим мати собі учня. Було то звичним. Майстер обирав когось як наставав час, і навчав його усьому що міг; і в міру того як обидвоє росли у віці, учень переймав більшу частку важливої роботи, щоб як Майстер вмре чи піде на пенсію, бути на місці, отримати посаду і стати наступним Майстром Кухарем. Але Майстер про якого йде мова, ніколи ще не обирав учня. Він завжди мовив: "ще є досить часу", або "Я маю очі відкриті і виберу когось щойно знайду хто мені підходить." Але тепер він привів із собою простого хлопаку, і не з їхнього села. Він був компромісніший за парубків з Вутона, і бистріший за них, делікатний і дуже ґречний, але абсурдно молодий на ту роботу, ледве мав тринадцять років як на свій вигляд. Тимнеменш, обирати собі учня було справою Майстра Кухара, і ніхто не мав права втручатися в то; а отже той хлопака залишився і замешкав у Кухаревім Будинку аж доки не виріс і не знайшов собі власне помешкання. Люди згодом звикли бачити його поблизу, і він знайшов собі кількох друзів. Вони і Кухар звали його Альфом, але для всіх інших він був просто Учень.

Наступна несподіванка прийшла тільки три роки потому. Одного весняного ранку Майстер Кухар зняв свій високий білий капелюх, згорнув свої чистенькі фартухи, повісив свій білий плащ, взяв здоровий патик із ясеню, і торбинку, і вирушив в дорогу. Він попрощався з учнем. Нікого більше поблизу не було.

"Бувай, наразі, Альфе," він сказав. "Я полишаю тебе керувати тут усім, наскільки ти справишся, а ти завше справовувався дуже добре. Я очікую що все буде добре. Якщо ми ще колись зустрінемося, сподіваюся ти мені тоді розкажеш як у тебе вийшло. Скажи їм що я відбув на ще одну вакацію, але на той раз я вже не повернуся."

У селі був добрячий переполох коли Учень переказав ту звістку людям які прийшли до Кухні. "Таке зробити!" казали вони. "І без попередження чи там "Бувайте!" Як нам тепер собі дати раду без Майстра Кухара? Він нікого не лишив на своє місце." У всіх їхніх обговореннях ніхто ніколи не думав зробити молодого Учня Кухарем. Він виріс і став трохи вищим але далі виглядав як хлопець, і прослужив тільки три роки.

Врешті через брак ліпшої кандидатури вони призначили Майстром Кухарем одного чоловіка з села, який вмів готувати досить добре, до певної міри. Коли він був молодшим, він допомагав Майстрові коли було багато роботи, але Майстер ніколи не виробив симпатії до нього, і не взяв би його за учня. Тепер вуйко той був солідним чоловіком з жінкою й дітьми, і акуратно поводився з грошима. "У всякому випадку він не поїде собі геть, не повідомивши нас," вони казали, "і най ліпше будем мати поганого кухара ніж ніякого. Сім років лишається до наступного Великого Торту, і на той час він певно вже буде вміти його зготувати."

Ноукс, бо так його звали, був вельми втішений тим поворотом подій. Він завжди бажав бути Майстром Кухарем, і ніколи не сумнівався що зможе собі дати раду. Часами, коли він залишався сам у кухні, він бувало одягав високий білий капелюх, і споглядав себе у виполіруваній сковорідці, і говорив: "Як життя, Майстре. Той капелюх вам пасує люкс, як на вас роблений. Маю надію справи ваші йтимуть файно."

Справи йшли досить файно; бо спершу Ноукс старався як міг, і мав Учня до помочі. Направду він навчився багато від нього, підглядуючи за ним, хоч того Ноукс ніколи не визнавав. Але ось надходив час на Празник-24, і Ноукс мав собі думати про готування Великого Торту. В душі він хвилювався з того, бо хоча після семирічних вправлянь йому вдавалося зготувати терпимі пляцки і тістечка для звичних нагод, він знав що його Великий Торт напружено очікують, і що має він задовільнити строгих критиків. Не тільки дітей. Менший за розміром торт із тих самих складників і тієї самої випічки треба було теж спекти для тих хто помагав готувати забаву. Також, очікували що Великий Торт має мати щось новотвірне та несподіване в собі, що він не може бути простим повторенням попереднього.

Його головний намір полягав у тому що торт має бути солодким та пишним; і він вирішив що слід його цілковито покрити цукровою глазурою (яку Учень вмів добре приготувати). "То зробить торт слічним і феїсто-чарівним," думав він. Феї та цукорки то були дві речі з його бідних знань про смаки дітей. Феї він вважав не вписувалися в певні рамки; але до цукорок він далі мав пасію. "Ах! Феїсто-чарівно," мовив він, "то дає мені одну ідею."; і так йому прийшло до голови що він може увіткнути маленьку лялю на верхівку посередині Торту, зодягнену у все біле, в руці вона буде тримати чарівну паличку з блискітковою зірочкою на кінчику, і ще буде напис КОРОЛЕВА ФЕЄКРАЮ рожевою глазурою довкола її ніг.

Але коли він почав готувати складники для тортоготування, він виявив що має тільки слабенькі спомини про те, що має міститися в_с_е_р_е_д_и_н_і Великого Торту; тож він заглянув до деяких старих рецептових книг що їх залишили по собі попередні кухарі. Вони були затяжкі для нього, навіть якщо йому вдавалося розібрати писанину, бо згадувалося там про багато речей про які він ніколи не чув, а деякі він вважав що забув і тепер не було часу їх дістати; але він подумав що може скористатися кількома прянощами, про які писала книжка. Він пошкрабав голову і згадав старе чорне пуделко з кількома різними секціями в яких останній Кухар якось тримав прянощі та інші штучки для особливих тортів. Він не заглядав туди відколи перейняв посаду але пошукавши, знайшов пуделко на високій поличці у схроні.

Він зняв пуделко з полички і здмухав порохи з накривки; але коли відкрив то виявив що всередині залишилося дуже мало прянощів, а ті що були ті були висохлі та запліснявілі. Але в одній із секцій, в кутику лежала маленька зіронька, заледве така як наші шестипенси (^1) за розміром, чорної барви, ніби зроблена зі срібла, але потьмяніла. "Але кумедна!" сказав він, розглядаючи її до світла.

"Н, вона не кумедна!" сказав голос позаду, так раптово що Ноукс аж підстрибнув. То був голос Учня, і він ще ніколи не говорив до Майстра таким тоном. Направду він рідко коли говорив до Ноукса взагалі якщо тільки той не звертався до нього першим. Юнак як має бути, досить пристойний на свій вік; най він буде вправний з глазурою але йому ще багато слід вчитися: то була думка Ноукса.

"Що ти хочеш сказати, юначе?" мовив він, не вельми задоволений. "Якщо вона не кумедна то яка вона?"

"Вона є _ф_а_й_н_а_," мовив Учень. "Походить з Феєкраю."

Тоді Кухар засміявся. "Добре; най буде," сказав він. "Означає майже то саме; але називай то так коли маєш бажання. Колись ти виростеш. Тепер можеш далі братися ща виколупування кісточок із родзинок. Якщо попадуться якісь феїсто-витончені, скажеш мені."

"Що ви збираєтеся робити з зіркою, Майстре?" сказав Учень.

"Покладу її в Торт, зрозуміло," сказав Кухар. "Власне те, що треба, тим більше вона феїсто-чарівна," загигикав він. "Думаю ти сам був на дитячих забавах, і не так давно; там до суміші встромляють маленькі забавунці, і монетки, і всяке інше. Менше з тим, ми спробуємо то в цьому селі: воно розважає дітей."

"Але то не є забавунця, Майстре, то є промениста зірка," сказав Учень.

"Ти вже то казав," перервав його Кухар. "Дуже добре, я скажу дітям. То їх розсмішить."

"Я не думаю що їх розсмішить, Майстре," сказав Учень. "Але то правильна ідея, цілком правильна."

"Ти мені кажеш?" мовив Ноукс.

У свій час Торт був зготований і спечений і покритий глазурою, здебільшого руками Учня.