Під осяйним вікном пекарні
П'ять малюків
Сидять навколішках,— о лихо! —
Слідкуючи, як пекар тихо
За хліб засів.
Очей не зводять із правиці,
Яка садовить паляниці
В ясну діру.
Їм чути, як і тісто сходить,
Як пекар пісеньку виводить
Нудну й стару.
Гарячим душником зігріті,
Немов грудьми, не зрушать діти
Ані на крок,
Коли до свята ще зарання
Розпочинається виймання
Пухких булок,
Коли з бантини в сажі чорній
Співають цвіркуни моторні,
Пахтять книші.
Повіяло життям із поду —
Так гарно не було ще зроду
В них на душі.
Ісусам, памороззю вкритим,
Тепер не треба нудить світом:
Їм добре тут.
Носи приплюснувши рожеві,
Вони крізь грати металеві
Про щось гудуть.
Дурні, до світла б'ють поклони:
Їм, як на небі, із заслони
Вогні горять.
Так моляться, аж тріснуть штані,
I сорочки на вітрі рвані
Аж тріпотять.