Три Товстуни

Юрій Олеша

Сторінка 18 з 20

Їм треба було відпочити. Вони сказали так:

— Ми поспимо трохи. А ранком влаштуємо суд.

З цими словами вони розійшлися по своїх спальнях.

Державний канцлер, який не мав сумніву в тому, що ляльку, яка виявилася дівчинкою, суд присудить до смерті, дав наказ приспати наслідника Тутті, щоб він своїми слізьми не пом'якшив страшного вироку.

Троє людей з ліхтарями, як ви вже знаєте, зробили це.

Наслідник Тутті спав.

Суок сиділа в караульному приміщенні. Караульне приміщення зветься кордегардією. Отже, Суок цього ранку сиділа в кордегардії, її оточували гвардійці. Стороння людина, зайшовши в кордегардію, довго б дивувалася: чому ця гарненька сумна дівчинка, в незвичайно нарядній рожевій сукні, опинилася серед гвардійців? її вигляд зовсім не пасував до грубої обстановки кордегардії, де валялися сідла, збруя, пивні кухлі.

Гвардійці грали в карти, диміли синім смердючим димом із своїх люльок, лаялися, щохвилини заводили бійку. Ці гвардійці ще служили Трьом Товстунам. Вони погрожували Суок величезними кулаками, корчили їй страшні пики і тупали на неї ногами.

Суок ставилася до цього спокійно. Щоб уникнути їхньої уваги і дошкулити їм, вона висунула язика і, обернувшись до всіх зразу, сиділа так цілу годину.

Сидіти на бочці їй було досить зручно. Щоправда, сукня від такого сидіння забруднилася, але вже й без того вона втратила свій колишній вигляд; її порвали гілки, обсмалили смолоскипи, пом'яли гвардійці, обляпали сиропи.

Суок не думала про свою долю. Дівчатка її віку не бояться небезпеки. Вони не злякаються наведеного на них пістоля, але зате їм страшно лишатися в темній кімнаті.

Вона думала так: "Зброяр Просперо на волі. Зараз він разом з Тібулом поведе бідняків у палац. Вони мене визволять".

У той час, коли Соук так міркувала, до палацу примчали три гвардійці, про яких ми говорили в попередньому розділі. Один з них, голубоокий, як ви вже знаєте, віз якийсь таємничий пакунок, з якого звисали ноги в рожевих черевиках з золотими трояндами замість пряжок.

Під'їжджаючи до мосту, де стояла варта, вірна Трьом Товстунам, ці гвардійці зірвали з своїх капелюхів червоні кокарди.

Це було потрібно для того, щоб варта їх пропустила.

Інакше, якби варта побачила червоні кокарди, вона почала б стріляти в цих гвардійців, бо вони перейшли на бік народу.

Вони пролетіли повз сторожу, мало не збивши начальника.

— Мабуть, якесь дуже важливе повідомлення, — сказав начальник, піднімаючи свій капелюх і змахуючи пилюку з мундира.

І от настала для Суок остання година. Державний канцлер увійшов до кордегардії.

Гвардійці схопились і стали струнко, витягуючи свої величезні рукавиці по швах.

— Де дівчисько? — спитав канцлер, піднімаючи окуляри.

— Іди сюди! — крикнув найголовніший гвардієць.

Суок сповзла з бочки.

Гвардієць грубо схопив її поперек пояса і підняв.

— Три Товстуни чекають в Залі Суду, — сказав канцлер, опускаючи окуляри. — Несіть її за мною.

З цими словами канцлер вийшов з кордегардії. Гвардієць пішов за ним, тримаючи Суок однією рукою на вису.

О золоті троянди! О рожевий шовк! Все це загинуло під безжалісною рукою.

Суок, якій було незручно і боляче висіти впоперек страшної руки гвардійця, ущипнула його вище ліктя. Вона зібрала сили, і щипок вийшов добрий, незважаючи на цупкий рукав мундира.

— Чорт! — вилаявся гвардієць і впустив дівчинку.

— Що? — озирнувся канцлер.

І тут канцлер відчув зовсім несподіваний удар у вухо. Канцлер упав. І за ним одразу гвардієць, який щойно розправлявся з Суок.

Його теж вдарили у вухо. Але як! Можете собі уявити, якої сили мав бути удар, щоб оглушити до непритомності такого величезного і злого гвардійця!

Перш ніж Суок встигла оглянутися, чиїсь руки знову підхопили її і понесли.

Це теж були грубі і сильні руки, але вони були ласкавіші, і в них Суок почувала себе зручніше, ніж у руках гвардійця, який валявся тепер на блискучій підлозі.

— Не бійся! — шепнув їй чийсь голос.

Товстуни нетерпляче ждали в Залі Суду. Вони самі хотіли судити ляльку. Довкола сиділи чиновники, радники, судді й секретарі. Строкаті перуки палали в сонячному промінні. Але навіть веселе сонячне світло не могло прикрасити надуті фізіономії під цими перуками.

Три Товстуни, як і раніше, страждали від спеки. Піт котився з них, як горох, і псував аркуші паперу, що лежали перед ними. Секретарі щохвилини міняли папір.

— Наш канцлер примушує дуже довго чекати на себе, — сказав Перший Товстун, ворушачи пальцями, мов вішальник.

Нарешті довгождані з'явилися.

Три гвардійці ввійшли в зал. Один тримав на руках дівчинку. О, яка вона була сумна!

Рожева сукня, що вражала ще вчора своїм сяйвом і дорогими прикрасами, перетворилася тепер на жалюгідне лахміття. Зів'яли золоті троянди, обсипались блискітки, зім'явся, подерся шовк. Голова дівчинки засмучено схилилася на плече гвардійця. Дівчинка була смертельно бліда, і її лукаві сірі очі згасли.

Строкате зборище підняло голови.

Три Товстуни терли руки.

Секретарі вийняли довгі пера з-за своїх не менш довгих вух.

— Так, — сказав Перший Товстун. — А де ж державний канцлер?

Гвардієць, що тримав дівчинку, став перед зборищем і доповів. Голубі очі його весело блищали:

— У пана державного канцлера дорогою стався розлад шлунка.

Пояснення це всіх задовольнило. Суд почався.

Гвардієць посадовив бідну дівчинку на грубу лаву перед столом суддів. Вона сиділа, схиливши голову.

Перший Товстун почав допит.

Але тут виникла дуже важлива перешкода: Суок не хотіла відповідати на жодне запитання.

— Чудово! — розсердився Товстун. — Чудово! Тим гірше для неї. Вона не хоче нам відповідати — гаразд… Тим страшнішу ми придумаємо для неї кару!

Суок не ворухнулася.

Три гвардійці, немов камінні, стояли по боках.

— Покликати свідків! — розпорядився Товстун.

Свідок був тільки один. Його привели. Це був шановний зоолог, наглядач звіринця. Цілу ніч він провисів на суку. Його тільки тепер зняли. Він так і ввійшов у кольоровому халаті, у смугастій білизни і в нічному ковпаку. Китичка ковпака тяглася за ним по землі, як кишка.

Побачивши Суок, яка сиділа на лаві, зоолог захитався від страху. Його підтримали.

— Розкажіть, як було діло.

Зоолог почав докладно розповідати. Він повідомив про те, як, вибравшись на дерево, він побачив між гілками ляльку наслідника Тутті. Але тому, що він не бачив живих ляльок і не сподівався, що ляльки по ночах вилазять на дерева, то він дуже злякався і знепритомнів.

— Яким чином вона визволила зброяра

Просперо?

— Не знаю. Я не бачив і не чув. Я довго був непритомний.

— Чи скажеш ти нам, погане дівчисько, як зброяр Просперо опинився на волі?

Суок мовчала.

— Струсніть її.

— Та добре! — наказали Товстуни.

Голубоокий гвардієць трусонув дівчинку за плечі. Крім того, він заліпив їй у лоба болючого щигля. Суок мовчала.

Товстуни зашипіли від злості. Строкаті голови докірливо захиталися.

— Очевидно, — сказав Перший Товстун, — ніяких подробиць нам не пощастить почути.

При цих словах зоолог ляснув себе долонею по лобі:

— Я знаю, що треба зробити!

Зборище насторожилося.

— У звіринці є клітка з папугами. Там зібрано папуг рідкісних порід. Вам, звичайно, відомо, що папуга вміє запам'ятовувати і повторювати людську мову. У багатьох папуг чудовий слух і прекрасна пам'ять… Я гадаю, що вони запам'ятали все, про що вночі говорили оце дівчисько і зброяр Просперо… Тому я пропоную викликати в Зал Суду свідками деяких моїх чудових папуг.

Схвальний гомін прокотився по залу.

Зоолог пішов у звіринець і незабаром повернувся. На його вказівному пальці сидів великий старий папуга з довгою червоною бородою.

Пригадайте: коли Суок блукала вночі по звіринцю, — пригадайте! — їй видався підозрілим один папуга. Пам'ятаєте, вона бачила, як він дивився на неї і як, прикинувшись сонним, посміхнувся у свою довгу червону бороду.

І тепер на пальці зоолога, так само зручно, як і на своїй срібній жердині, сидів цей самий червонобородий папуга.

Тепер він посміхався вельми недвозначно, втішаючись, що викриє бідненьку Суок.

Зоолог заговорив з ним по-німецькому. Папузі показали дівчинку.

Тоді він ляснув крилами і закричав:

— Суок! Суок!

Голос його нагадував тріск старої хвіртки, яку вітер рве з іржавих завіс. Зборище мовчало. Зоолог торжествував.

А папуга робив свій донос. Він передав справді те, що чув уночі. Отже, коли вас цікавить історія визволення зброяра Просперо, то слухайте все, що кричатиме папуга.

О! Це була на диво рідкісна порода папуги. Не кажучи вже про красиву червону бороду, яка могла зробити честь будь-якому генералові, папуга чудово передавав людську мову.

— Хто ти? — тріщав він чоловічим голосом.

І тут же відповідав дуже тоненько, підробляючись під голос дівчинки:

— Я Суок.

— Суок!

— Мене послав Тібул. Я не лялька. Я жива дівчинка. Я прийшла тебе визволити. Ти не бачив мене, як я ввійшла у звіринець?

— Ні. Я, здається, спав. Сьогодні я заснув уперше.

— Я тебе розшукую в звіринці. Я побачила тут чудовисько, яке говорило людським голосом. Я думала, що це ти. Чудовисько померло.

— Це Туб. Значить, він помер?

— Помер. Я злякалась і закричала. Прибігли гвардійці, і я сховалася на дереві. Я така щаслива, що ти живий! Я прийшла тебе визволити.

— Моя клітка міцно замкнена.

— У мене є ключ від твоєї клітки.

Коли папуга пропищав останню фразу, обурення охопило всіх.

— Ах, підле дівчисько! — закричали Товстуни. — Тепер зрозуміло все. Вона вкрала ключ в наслідника Тутті і випустила зброяра. Зброяр розбив ланцюг, розламав клітку пантери і схопив звіра, щоб пройти вільно двором.

— Так!

— Так!

— Так!

А Суок мовчала.

Папуга ствердно кивнув головою і тричі пролопотів крилами. Суд скінчився. Присуд був такий:

"Удавана лялька обдурила наслідника Тутті. Вона випустила найголовнішого заколотника і ворога Трьох Товстунів — зброяра Просперо. Через неї загинув кращий екземпляр пантери. Тому обманщиця засуджується до смерті. Її роздеруть звірі".

І уявіть собі: навіть коли був зачитаний присуд, Суок не поворухнулася!

Все зборище посунуло у звіринець. Виття, писк і свист звірів вітали процесію. Найбільше хвилювався зоолог: адже він був наглядачем звіринця!

Три Товстуни, радники, чиновники й інша палацова знать повсідалися на трибуні. Вона була захищена ґратами.

Ой, як ніжно світило сонце! Ой, як синіло небо! Як виблискували плащі папуг, як крутилися мавпи, як пританцьовував зеленкуватий слон!

Бідна Суок! Вона не милувалася цим.

14 15 16 17 18 19 20

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(