Безхребетна Іспанія

Хосе Ортега-і-Гассет

Хосе Ортега-і-Гасет

Безхребетна Іспанія

(Деякі історичні зауваги)

Переклад В'ячеслава Сахна

ПОЄДНАННЯ ТА РОЗПАД

Гадаю, не зайве було б задля внеску у вирішення політичних проблем дещо дистанціюватися від них, розташувавши їх в історичній перспективі. З цього уявного віддалення факти немов увиразнюються і несамохіть прибирають постави, в якій краще проявляється їх глибинна суть.

Це, скоріше, історична, а не політична розвідка. Викладені тут міркування про суспільні групи і тенденції іспанської сьогочасності не повинні сприйматись як войовничі позиції. Вони більше позначені доброзичливим спогляданням національного чину й направлені чисто теоретичним, а відтак не наступальним, прагненням.

У "Римській історії" Моммзена є, серед багатьох інших, один дуже важливий момент, коли автор після певних підготовчих розділів починає оповідь про долю Риму. Ряснотою історичних відомостей римський народ являє собою унікальний випадок; це єдиний народ, який розгортає перед нашим зором повний цикл свого життя. Ми можемо навіч спостерігати його народини і його згасання. Щодо інших народів дійство є фрагментарним: ми або не бачили їхнього поставання, або ще не бачили їхнього занепаду. Отже, Рим є єдиною знаною нам завершеною траєкторією національного організму. Наші очі можуть супроводити жорстоку римську квадригу в її славетній експансії на обширах ойкумени, а потім спинитись на руїнах, які, попри свою велич, не перестають ними бути. З цього випливає, що на разі можна реконструювати тільки одну історію в чітко науковому розумінні слова — історію Риму. Видатним архітектором цієї будівлі був Мом-мзен. [140]

Тож повернімось до того важливого моменту, коли Моммзен розпочинає оповідь про мінливість долі цього взірцевого народу. Перед аркушем чистого паперу з пером у руці Моммзен зосереджується, добираючи першу фразу, початковий такт своєї геркулесової симфонії. Стрімкою й строкатою процесією проходять перед його поглядом римські події. Немов в агонії постає перед ним усе життя вмирущого. Моммзен, перейнявшись життям латинської імперії більше за будь-якого римлянина, ще раз переглядає запаморочливу драматичну кінострічку. Все те багатство його відчуттів утілюється в узагальнення. Соковите перо бігає по аркушу паперу, виводячи ці слова: "Історія будь-якої нації, а надто нації латинської,— це розлога система поєднання" (1).

Ця фраза являє собою принцип такої ж ваги для історії, як для фізики ось цей: фізична реальність полягає, врешті-решт, у рівняннях рухів. Хоча тепло, світло та опір у природі позірно непорушні, насправді вони рухомі. Ми розуміємо чи пояснюємо якийсь феномен, коли виявляємо його прихований вираз, формулу його руху.

Якщо роль, котру у фізиці відіграє рух, в історії належить процесам поєднання, то все залежатиме від чіткості самого поняття поєднання.

Аж тут ми стикаємося з помилковим і вельми поширеним уявленням про формування народу як про зростання через розширення початкового ядра. Ця помилка походить з іншої, ще давнішої, яка вбачає походження політичного суспільства, держави в розширенні родини. Ідея, що родина є соціальним осередком, а держава — немов зросла родина, стає на заваді розвиткові історичної науки, соціології, політики та багатьох інших дисциплін (2).

Ні, історичне поєднання — це не розширення початкового ядра. Згадайте, до речі, основні етапи еволюції Риму. Спершу Рим був общиною, що осіла на горі Палатін та сімох прилеглих пагорбах. Це Палатінський Рим, Septimontium, або Нагірний Рим. Згодом цей Рим з'єднується з поблизькою общиною на пагорбі Квірі-нал. Звідтоді маємо два Рима — нагірний і пагорбковий. Вже цей перший епізод римського поєднання спростовує образ розширення. Цілісний Рим є не розширенням Палатінського Риму, а поєднанням двох різних спільностей у вищу єдність. [141]

Цей Палатіно-квірінальний Рим існує серед багатьох інших аналогічних поселень тієї ж латинської раси, не маючи з ними жодного політичного зв'язку. Ідентичність раси не доконче веде до поєднання в один національний організм, хоча подеколи сприяє цьому процесові й полегшує його. Рим мусив підкорити общини латинян — своїх расових побратимів — тими ж методами, яких століття по тому вживає для інтеграції в Імперію таких відмінних від себе людностей, як кельто-ібери і галли, германці і греки, скити і сірійці. Невірно, що національна єдність засновується на єдності крові, і навпаки. Расова відмінність, що не виключає історичного поєднання, підкреслює специфіку генези кожної великої держави.

Річ у тім, що Рим вимушує своїх побратимів з Лацію до утворення соціального тіла, унітарного об'єднання, яке було foedus latinum, латинською федерацією, другим етапом поступального об'єднання.

Наступним кроком було упокорення етрусків і самні-тів — двох людностей відмінної раси, що заселяли по-граниччя латинської території. Доконавши цього, італійський світ стає історично органічною єдністю. Трохи згодом решта знаного нами людства у швидкому прекрасному крещендо прилучається до італійського тулуба, утворюючи велетенську структуру Імперії. Цей останній етап можна назвати колонізацією.

Отже, стадії єднального процесу утворюють досконалу висхідну лінію — первісний Рим, двійчастий Рим, латинська федерація, італійська єдність, колоніальна Імперія. Цієї схеми доволі, щоб продемонструвати нам, що історичне .поєднання не є розширенням початкового ядра, а скоріше організацією багатьох уже існуючих соціальних об'єднань в нову структуру. Початкове ядро ані поглинає підкорювані народи, ані нищить характер їх життьових єдностей, що вони мали до того. Рим підкорює Галлію, але це аж ніяк не означає, що галли перестають почувати себе відмінною від Риму соціальною сутністю і що вони розчиняються в гігантській однорідній масі, названій Римською імперією. Ні, галльська єдність існує й надалі, але вже як складова частина більшого. Сам Рим, початкове ядро поєднання, є в цьому колосальному організмі частиною, котра користається привілейованим становищем як головний чинник цілісності. [142]

Надзвичайно затемнює історію припущення, що після формування вищої національної єдності з нижчих ядер, вони перестають існувати як активно відмінні елементи. З цієї помилкової думки випливає, приміром, що Арагон, Каталонія та Країна Басків, приєднані Кастілією, втрачають свої відмінності. Нічого подібного! Підкорення, уніфікація, поєднання не означає загибелі спільнот як таких; властива їм, хоча й притлумлена, сила незалежності триває; відцентрова сила стримується центральною енергією, яка змушує їх жити як частини загального, а не окремішньо. Досить того, що центральна, будівнича сила нації — Рим в Імперії, Ка-стілія в Іспанії, Іль-де-Франс у Франції — зменшується, тим самим автоматично підживлюючи сепаратистську енергію прилучених спільнот.

Але фраза Моммзена не вповні завершена. Історія нації — це не тільки історія її творчого і висхідного періоду; це також історія її занепаду. І якщо перша полягає в поєднанні, то друга — в зворотному процесі. Історія занепаду нації — це історія обширної дезінтеграції.

Тож треба взяти за звичку розуміти будь-яку національну єдність не тільки як інертне спільне життя, а як динамічну систему. Для її підтримання центральна влада є такою ж суттєвою силою, як і сила розпорошення. Вага стелі, що давить на пілястри, не менш суттєва для будівлі, ніж протидія пілястрів, що тримають стелю.

Втома якогось органу на перший погляд видається звичайнісіньким нездужанням. Либонь, ми думаємо, що при ідеальному здоров'ї втомі немає місця. Втім, фізіологія твердить, що без мінімуму втоми орган атрофується. Для нормального функціонування він має одержувати подразнення, стомлюватись, а відтак — підживлюватись. Орган мусить раз у раз одержувати незначні поранення, які б підтримували його в стані бадьорості. Ці незначні поранення названо "функціональними стимулами". Без них організм не годен функціонувати і жити.

Точнісінько так уніфікаторська, центральна, тоталітарна енергія — хоч як її назвати,— щоб не ослабнути, потребує протидіючої сили — сили розпорошення, відцентрового, незнищенного імпульсу спільнот. Без цього стимулятора зв'язок атрофується, національна [143] єдність зазнає розкладу, частини розпадаються, існуючи нарізно і повертаючись до окремішнього життя як незалежні величини.

СИЛА НАЦІОНАЛІЗАЦІЇ

Творча сила націй — це quid divinum, геній або хист, такий же своєрідний, як Поезія, Музика та релігійність. Народи великого інтелекту позбавлені цієї риси, натомість її доволі мають народи, невдатні до наукової праці та творчості. Афіни, попри свій гострий розум, не зуміли націоналізувати Середземноморський схід; тим часом Рим і Кастілія, небагаті на інтелект, створили дві величезні національні структури.

Не зайве було б детальніше розглянути риси цього націоналізаторського хисту. Та на часі досить зазначити імперативність цього хисту. Він не вимагає теоретичного знання і багатої уяви, глибокої й заразливої емоційності на зразок релігійності. Це вміння хотіти і вміння повелівати.

Отже, повелівати — це не просто переконування чи, навпаки, принука, а дивовижне поєднання одного й другого. Моральне вщеплювання і матеріальна принука глибоко закорінені в кожному акті панування. На превеликий жаль, я не поділяю антипатії сучасного пацифізму до насильства; без нього не було б нічого з того, що ми найбільше цінуємо в минулому, а якщо його вилучити з майбутнього, то годі уявити, який безлад запанує в світі. Втім, ясна річ, шляхом самого насильства ніколи не було зроблено нічого, що не заслуговувало б жалю.

Силоміць утворені псевдооб'єднання — недовгочасні, і зникають, не залишивши в історії помітного сліду. Хіба не впадає у вічі різниця між цими ефемерними конгломератами народів та справжніми, змістовними поєднаннями? Порівняйте страхітливі монгольські імперії Чінгісхана або Тимура із Стародавнім Римом і сучасними націями Заходу. В ієрархії насильства постать Чінгісхана є неперевершеною. Хто такі Александр, Цезар чи Наполеон у порівнянні з пекельним генієм, надлюдиною-кочівником, упокорювачем півсвіту, котрий промандрував із своєю степовою юртою [144] з Далекого Сходу до твердинь Кавказу? Порівняно з Іваном Грозним, який не вмів читати й писати, не визнавав ніяких релігій і цурався всяких ідей, Александр, Цезар, Наполеон є носіями ідеї Salvation Army.

1 2 3 4 5 6 7
загрузка...