Ні стрімкощоглі на морях човни,
Ні рицарі затяжної війни,
Ні олені стрункі серед поляни,
Ні строф любовних плетиво кожане,
Ні вісті радісні із чужини,
Ні спів жіночий ранньої весни
В садах, де чисті гомонять фонтани, —
Ніщо поваби серцю не несе,
Бо згасло сонце і померкло все,
Разом із ним засипане землею.
В життя моє лиш смуток увійшов,
Я кличу смерть, щоб ту зустріти знов,
Що краще був би не стрічався з нею.