Ще й більше. Ми хочемо купити певні листи й документи.
Нокс (ледь помітно здригається). Які листи й документи?
Габард. Оце ні і ви переходите на манівці. Чесній люпині нема чого брехати, навіть…
Нокс(перебиваючи). Вам.
Габард (посміхаючись). Навіть мені. Я помітив, як ви здригнулися, коли я згадав за листи. Ви себе виказали. Ви знаєте, які саме листи я мав на увазі. Ті, що їх викрав Герст з архіву Старкветера — ті, що ви їх маєте намір використати завтра.
Нокс. Маю намір використати завтра.
Габард. Точнісінько так. Саме про них ідеться. Складіть їм ціну. Скільки?
Нокс. Нічого я не продаю. Я не гендляр.
Габард. Одну хвилинку. Не кваптеся на відповідь. Ви не знаєте, з ким маєте справу. З тих листів ви не скористаєтесь у своїй промові. То вже повірте мені. Далеко розумніше продати їх за грубі гроші, аніж їм пропасти задурно.
Стукають у двері з холу. Габард здригається.
Нокс. Ввій…
Габард(перебиваючи). Ц-сс! Мовчіть! Мене не повинні тут бачити.
Нокс(сміючися). Ви боїтеся заплямувати себе моїм товариством?
Стукають знову.
Габард (збентежено схоплюючись, не дає Ноксові відповісти). Нікого не впускайте. Я не хочу, щоб мене побачили тут із вами. Та й вам це може пошкодити.
Нокс(теж схоплюється і йде до дверей). Мені нема чого критись. Я ні з ким не зустрічаюся потай. (Відчиняє двері).
Габард, стривожено озираючись, зникає в спальні, причиняючи за собою двері. Протягом цілої наступної сцени Габард раз у раз визирає звідти, стежачи за тим, що відбувається на кону.
Відчинивши двері, Нокс аж відхитнувся.
Маргеріт! Місіс Чалмерс!
Маргеріт заходить до покою разом з Томмі та Ліндою.
Маргеріт у вечоровім строї, на плечах — бальова накидка.
Маргеріт(вітаючись із Ноксом). Даруйте мені, але я конче мусила побачити вас. Я не могла додзвонитися телефоном. Я телефонувала кілька разів, і ніяк не могла натрапити на ваш номер.
Нокс(отямившись). Справді? Я такий радий. (Побачивши Томмі). Здоров, Томмі.
Нокс простягає хлопцеві руку, і той повагом стискає її. Лінда залишається побіля дверей. Обличчя їй стурбоване.
Томмі. Як ся маєте?
Маргеріт. Не було іншої ради, а мені ж так треба вас попередити. Я взяла з собою Томмі й Лінду, щоб пильнували мене. (Вона допитливо роздивляється навколо, звертаючи особливу увагу на бюрка з паперами та стоси урядових звітів на письмовому столі). Ваша лабораторія.
Нокс. Коли б же то з мене був такий самий чудодійник у соціальних науках, як чудодійник Едісон у науках технічних!
Маргеріт. Але ж ви саме такий і є. Ваша праця важить багато більше, ніж ви гадаєте. О, я знаю вас краще, ніж ви знаєте себе самі.
Томмі. Ви читаєте всі оці книжки?
Нокс. Так, і я ще ходжу до школи й учуся. А на кого ти вчитимешся, коли підростеш? (Томмі замислюється, але не відповідає). На президента Сполучених Штатів?
Томмі(хитаючи головою). Тато каже, що президенти не бозна-чого варті.
Нокс. Навіть і Лінкольн?
Томмі бере сумнів.
Маргеріт. Хіба ж ти не пам'ятаєш, яка надзвичайно гарна людина був Лінкольн? Пригадуєш, — я ж тобі розповідала?
Томмі (хитаючи повільно головою). Але я не хочу, щоб мене вбили. Знаєте, що?
Нокс. Що?
Томмі. Я хочу стати сенатором, як батько. Всі вони під його дудку танцюють.
Маргеріт зніяковіла, а Ноксові очі сміються.
Нокс. Хто це вони?
Томмі (розгублено). Не знаю. (Довірливо). Але всі вони таки танцюють.
Маргеріт подає знак Лінді, щоб та відвела Томмі набік.
Лінда (хоче перевести Томмі на лівий бік кону). Ходімо, Томмі. Подивимось у вікно.
Томмі. Я волів би побалакати з містером Ноксом.
Маргеріт. Послухайся Лінди, Томмі. Мамі самій треба побалакати з містером Ноксом.
Томмі скоряється і разом з Ліндою підходить до вікна.
Маргеріт. Може, ви запропонували б мені сісти.
Нокс. О! Даруйте… (Він присував до неї найзручніше крісло, а сам сідає за письмовим столом).
Маргеріт. Я маю лише кілька хвилин. Том у батька, і я мушу заїхати по нього, щоб потім податися з ним разом на той обід, але спершу треба ще відвезти Томмі додому.
Нокс. А ваша служниця?
Маргеріт. Лінда? З неї й тортурами не витягти нічого такого, що могло б мені зашкодити. її відданість не має меж, — мені аж соромно. Я того не варта. Але річ не в тім. (Хапливо). Коли ви сьогодні від нас пішли, щось таке сталося. Батько одержав телеграму. Видно, вельми важливу, бо секретар примчав до нього відразу ж. Батько покликав Тома й містера Габарда, і вони про щось радилися. Вони, здається, виявили, що зникли якісь документи, і вони гадають, що ті документи у вас. При мені вони не називали вас на ім'я, а проте я цілком певна, що розмова велася саме про вас. Сталося щось дуже прикре, коли судити з батькового обличчя. О, стережіться! Стережіться!
Нокс. Мені нічого не загрожує, запевняю вас.
Маргеріт. Але ж ви їх не знаєте. Кажу вам, — ви їх не знаєте. Вони не зупиняться ні перед чим — ні перед чим! Батько переконаний, що він має право чинити все, що схоче.
Нокс. Я знаю. Тим-то він такий небезпечний — через цю свою моральну самовпевненість.
Маргеріт (киваючи головою). То його релігія.
Нокс. І, як і в кожного фанатика, його релігія перетворюється на манію.
Маргеріт. Він переконаний, що доля цивілізації залежить саме від нього і що його священний обов'язок дбати за неї.
Нокс. Я знаю. Я знаю.
Маргеріт. Але я! ви! Ви! Ви наражаєтесь на небезпеку.
Нокс. Ні; сьогодні ввечері я залишуся вдома. А завтра, при світлі білого дня, піду до Конгресу й виголошу свою промову.
Маргеріт(запально). О, коли що станеться з вами!
Нокс (дивлячись на неї допитливо). Ви тривожитесь? (Маргеріт киває головою, спустивши очі). За Говарда Нокса, громадського діяча? Чи за мене як людину?
Маргеріт (імпульсивно). О, чому жінка мусить завше мовчати? Чому я не можу сказати вам те, що ви й так уже знаєте? що ви повинні б уже знати?.. Я тривожуся за вас… за людину й громадського діяча, за обох… за… (Піддалася впливові свого почуття, але раптом змовкає і кидає погляд на Томмі, що стоїть край вікна, — інстинктивно вона розуміє, що повинна стримуватися в присутності сина). Ліндо! Відведіть Томмі вниз до машини…
Нокс (стурбовано перебиває їй мову, стиха). Що ви робите?
Маргеріт(жестом стримує Нокса). Я скоро до вас зійду.
Лінда й Томмі йдуть до дверей у хол.
Томмі(по дорозі спиняється перед Ноксом і повагом простягав руку). На все добре, містере Ноксе.
Нокс(ніяково). На все добре, Томмі. Але ти обміркуй як слід питання, — щодо Лінкольна й себе, як президента.
Томмі. Гаразд, я спитаю про тс в татка.
Маргеріт(значливо). Ви подбаєте за все, Ліндо. Ніхто не повинен знати… про це. (Лінда киває).
Лінда й Томмі виходять.
Маргеріт, сидячи, скидає з себе накидку і лишається у вечоровім строї. Дивиться на Нокса — така чарівна, приваблива й жадана…
Нокс(спалахує, дивлячись на неї). Не треба! Не треба! Я не можу більше!.. Я божеволію, дивлячись на вас! (Маргеріт тихо сміється, тріумфуючи). Я не хочу думати про вас, як про жінку. Я не повинен. Зрозумійте.
Він підіймає накидку і хоче накинути їй на плечі, але Маргеріт силкується не датись.
Маргеріт. А я хочу, щоб ви дивилися на мене, як на жінку. Я хочу, щоб ви думали про мене, як про жінку. Я хочу, щоб ви божеволіли через мене. (Простягає, до нього руки, накидка починав сповзати їй з плечей). Я хочу… та невже ж ви не бачите, чого я хочу? (Нокс безсило падає в крісло й закриває очі рукою. Накидка знову спадає цілком). Гляньте на мене.
Нокс(підходить до Маргеріт з протягненими руками, проникливо шепочучи). Маргеріт… Маргеріт…
Маргеріт схоплюється йому назустріч, і вони кидаються одне одному в обійми.
Габард, прочинивши двері, назирає за ними з виразом цинічного вдоволення. Його очі блукають по кімнаті і враз завважують паку документів на книжковій шафі. Він простягає руку, обережно бере їх, роздивляється і з переможним виглядом знову зникає у спальні, зачиняючи за собою двері.
Нокс (злегка відсунувши від себе Маргеріт та пильно дивлячись на неї). Я кохаю вас. Я так давно кохаю вас!.. Але я вирішив ніколи не казати вам про це, ніколи не признаватись…
Маргеріт. Наївний чоловік. Я давно вже знаю, що ви мене кохаєте. Ви казали мені про це так часто. У кожному вашому погляді це світилося.
Нокс. Ви знали?
Маргеріт. Як же я могла не знати? Адже я жінка. Тільки голосом своїм ви не промовляли до мене й слова. Сядьте так, щоб я могла дивитися на вас, і дозвольте сказати вам… Я мушу все сказати. (Садовить його в обертове крісло і сідає сама. Робить рух так, наче пробує загорнутися в накидку). Накритися?
Нокс(палко). Ні, ні! Лишіться так, як ви є. Дозвольте помилуватися вами… Адже ж ви моя… Чи, може, це сон?
Маргеріт(тихо і вдоволено сміється, тріумфуючи). О ви, чоловіки! З правіку й довіку так ведеться, що здобувати вас треба, тільки впливаючи на ваші почуття. Щоб я була мудра, як Іпатія, вчена, як мадам Кюрі однаково мені вас не розворушити, ви будь-що глушитимете голос свого серця. Але ж дайте мені на мить обернутися в Ліліт[64], на мить скинути з себе вбрання, створене, щоб захиститися від нічної прохолоди, і ви відразу ж запалюєтесь коханням і розсипаєте любовні слова…
Нокс (протестуючи). Маргеріт! Це несправедливо!
Маргеріт. Я кохаю вас… а… ви?
Нокс (пристрасно й побожно). Я кохаю вас!
Маргеріт. Тоді слухайте. Я вже розповідала вам про свою юність, про свої мрії. Я прагнула чинити людям добро, так само, як і ви. Але я не вчинила нічого. Я не змогла нічого вчинити. Мені не дали. Завше мусила я жити під наглядом. Я сподівалася, що зможу діяти за власним розсудом, коли вийду заміж. Але й де не справдилося. Мій чоловік прилучився до табору магнатів, — став їхній поплічник, перетворився на знаряддя в батькових руках, щоб чинити все те зло, проти якого я прагнула боротись. (Примовкає). То була довга боротьба, і я дуже втомилася від безлічі поразок. Чоловіка свого я ніколи не кохала. Я продала себе в ім'я своєї Мрії, але Мрія та ошукала мене. (Пауза). Часто я втрачала віру — віру в усе, в бога й людину, втратила надію, що справедливість колись переможе. Але ваша діяльність помалу збудила мене. Я прийшла до вас зараз, не думаючи про себе. Я прийшла застерегти вас, допомогти, щоб добро взяло гору. І я лишилась — дяка богові! — я лишилась, щоб кохати вас… і щоб ви кохали мене. І раптом я зрозуміла, дивлячись на вас, як я страшенно втомилась… Мені потрібні тільки ви — саме ви над усе на світі! (Простягає до нього руки).