43] Хто вас провів? Хто пломенем зірниці
44] Ту нескінченну чорну ніч роздер,
45] Що тьмарить дно пекельної в'язниці?
46] Невже закон поламано тепер?
47] Чи небо передумало й пустило
48] Вас, непрощенні, до моїх печер?"
49] Вожай на мене глянув, зрозуміло
50] Словами, рухом, поглядом вказав
51] Спустити зір, схилитися несміло
52] І вимовив: "Не я того бажав, —
53] Зійшла жона небесна доручити,
54] Щоб я його в дорозі проводжав.
55] Коли ж ти хочеш в пам'яті лишити
56] Подробиці, то вимов слово лиш, —
57] І радий я в цьому тобі служити.
58] Свій вечір ще побачить він пізніш,
59] Та був ладен від безуму страшного
60] Побачити його якнайскоріш.
61] Я, присланий, як вже сказав, до нього,
62] Щоб вивести із нетрів злих облуд,
63] Обрав єдину, хоч тяжку, дорогу.
64] Я показав йому весь грішний люд,
65] А зараз покажу покутних духів,
66] Де нагляд за очищенням — твій труд.
67] Та більше не згадаєм наших рухів;
68] Небесна сила помагала нам,
69] Щоб він тебе побачив і послухав.
70] Тож привітай його із прибуттям —
71] Йому свободи дано теж бажати
72] Й заради неї жертвувать життям.
73] Ти смерть за зло також не міг вважати,
74] Бо в Утіці сам вік свій вкоротив,
75] А в судний день одягнеш пишні шати.
76] Законів нам ніхто ж бо не змінив:
78] Бо звідти я, де чисті очі стрів
79] Твоєї Марції, яку єднає
80] З тобою мрія, душе пресвятий.
81] її любов за нас хай промовляє!
82] Твоїх сім царств дозволь же нам пройти,
83] І я подяку їй складу охоче,
84] Якщо згадать себе дозволиш ти".
85] "Так Марція мої втішала очі, —
86] Він відказав, — що, бувши на землі,
87] Робив я все, чого вона захоче.
88] Тепер течуть між нами хвилі злі,
89] Вона пішла навік з душі моєї,
90] Коли закон знайшов мене в імлі.
91] Та вас веде із милості своєї
92] Жона небесна — й слова не кажи,
93] Бо досить лиш послатися на неї.
94] Тож до призначеної йдіть межі,
95] Та перше змий йому з обличчя плями
96] І комишем його підпережи.
97] Недобре-бо із млистими очами
98] Являтись в рай, у місце пресвяте,
99] До першого поміж воротарями.
100] Он острівець; в болото вбоге те
101] Невтомні води б'ють у піні білій;
102] У мулі тільки сам комиш росте.
103] Ніякий стовбур прорости не в силі
104] На тих низьких багнистих берегах,
105] Бо неспроможний підкорятись хвилі.
106] Вертайтеся не по своїх слідах, —
107] Он перший промінь сонця появився.
108] Він вкаже вам на гору вірний шлях".
109] І з тим він зник. Я зараз же підвівся,
110] Не кажучи ні слова, підійшов
112] А він почав: "Ходімо без розмов
113] Назад, мій сину. Бачиш на світанні,
114] Як далі вниз пішла рівнина знов".
115] Зірниця гнала сутінки туманні,
116] І в далині, куди вони пливли,
117] Замерехтіло море в трепетанні.
118] Ми навпростець долиною пішли,
119] Мов ті, що манівцями десь блукали,
120] Аж поки врешті стежки не знайшли.
121] Коли ж ми по рівнині мандрували,
122] Де промінь йа росу уже сяйнув,
123] А в затінку ще краплі не зникали, —
124] Учитель мудрий мій траву торкнув,
125] Зволожив руки у небесні соки,
126] А я, коли його думки збагнув,
127] Заплакані йому підставив щоки,
128] Й живу він барву поновив на них,
129] Яку зігнав у пеклі страх жорстокий.
130] Ми вийшли до пустельних вод смутних,
131] Що не носили на собі ні разу
132] Нікого, хто б вернувся до живих.
133] Підперезав мене він там з наказу.
134] О чудо! Він смикнув одну з рослин, —
135] І виросла нова така ж одразу
136] Там само, звідки першу вирвав він.
ПІСНЯ ДРУГА
1] Торкнуло сонце обрій знизу в місці,
2] Меридіан якого перетне
3] Сіонську гору у найвищій рисці.
4] І ніч, яка свій віз весь час жене,
5] Спливла із Гангу, терези тримавши,
6] Що кине їх, як меншать день почне.
7] І бачив я: мінилось все, як завше,
8] Аврора стала старіти за мить,
9] На жовтизну рум'янець помінявши.
10] А ми не знали, на яку ступить,
11] Мов той, залюблений у мандруванні,
12] Хто в думці йде, а тілом ще стоїть.
13] Та раптом, як у досвітки туманні
14] Червоний Марс на схід верстає шлях,
15] Так в мене перед зором на світанні —
16] Хай би ще раз це блиснуло в очах! —
17] Таке з'явилось бистре сяйво біле,
18] Що наздогнать його не годен птах.
19] І поки я звертав лице похиле
20] До вчителя, небачене зросло,
21] Пояскравішало незрозуміле.
22] А там з боків щось біле піднесло,
23] Не знати що, а з того потім знову
24] Униз потроху біле щось зійшло.
25] Учитель додивлявсь, урвавши мову.
26] Та повело воно крилом ясним,
27] І він, вгадавши яву загадкову,
28] Гукнув: "Стань на коліна перед ним!
29] Твори молитву! Це ж бо ангел Божий, —
30] Тут місце тільки слугам неземним.
31] Поглянь, вітрилам і веслу ворожий,
32] Човна веде на крилах він своїх,
33] По цій гладіні, на земну несхожій.
34] Поглянь, у небо простягає їх
35] І віковічне пір'я в них іскриться,
36] Не тлінні волоски істот людських".
37] Чим ближче підпливала сяйна птиця,
38] Тим яскравіше вид її блищав,
39] Аж очі не здолали вже дивиться,
40] Й я опустив їх. Ангел наближав
41] До берега такий легенький човен,
42] Котрий по хвилях сліду не лишав.
43] Було там душ із сотню; сяйва повен,
44] В човні стояв божественний вожай,
45] І спів навкруг летів, блажен, стомовен:
46] "В ісходе Ізраїлеве..." — весь край
47] Псалма святого співами сповнявся;
48] І закінчили, як велить звичай.
49] Благословенням хресним попрощався
50] Стерничий з ними, бо зійшли з човна,
51] І легко, як приплив, назад помчався.
52] Уздрівши, що навколо глушина,
53] Скрізь обдивлялись душі якомога,
54] Мов той, кому відкрилась новина.
55] Далеко вгору повела дорога
56] Ще юний день, і сонячна стріла
57] З півнеба вже прогнала Козерога,
58] Коли чоло юрма їх піднесла
59] Й спиталася: "Чи ви б нам не вказали
60] Стежини, щоб на гору привела?"
61] Віргілій мовив: "Якщо ви вважали,
62] Що ми тут знаєм стежку, — то дарма.
63] Ми, як і ви, сюди примандрували
64] Тому й години, мабуть, ще нема.
65] Та ми дістались стежкою такою,
66] Що зійдемо на шпиль цей жартома".
67] Помітивши уважною юрбою
68] Із подиху мого, що я не мрець,
69] Поблідли душі з дива й неспокою.
70] Як тисне люд, коли прудкий гонець,
71] З оливкою в руці, гука важливі
72] Новини і для вух, і для сердець, —
73] Круг мене душі юрмились щасливі,
74] Забувши, що не вмили ще облич
75] І ще не стали чисті і вродливі.
76] Душа якась побачила увіч
77] І так мені зраділа, без облуди,
78] Що я їй мимохіть ступнув навстріч.
79] О тіні, можуть вас лиш бачить люди!
80] Я тричі прагнув обійнять її —
81] Й щоразу бив себе самого в груди.
82] Чи з дива риси витягайсь мої,
83] Але вона всміхнулась, одійшовши,
84] Коли ж прискорив кроки я свої,
85] Звеліла стати, поглядом вколовши, —
86] І я впізнав її та попросив
87] Порозмовлять зі мною трохи довше.
88] Відповіла: "Як я тебе любив
89] Живий, то й тут з тобою радо стрівся, —
90] Постіймо. Як досяг ти цих країв?"
91] "Та, мій Каселла, тут я появився
92] На час лише, поки дійду мети, —
93] Я мовив, — ти ж, померши, де барився?"
94] І він: "Не скривдив лик мене святий
95] Що нас вивозять звідтіля, де болі,
96] Хоч відмовлявсь не раз мене везти.
97] Він справедливій підлягає волі, —
98] Три місяці бере лиш тих у путь,
99] Хто хоче в мирі одійти з юдолі.
100] Нарешті біля моря, де течуть
101] Тібрійські води, в гирла каламутні,
102] Його прихильність зміг і я відчуть.
103] До берега, де ждуть його попутні,
104] Що шлях їм не лежить на Ахерон,
105] Керує нині крила він могутні".
106] А я: "Коли не відібрав закон
107] У тебе пам'ять з виконанням вмілим
108] Любовних заспокійливих канцон, —
109] Прошу, мені мотивом, серцю милим,
110] Ясного спокою у душу влий,
111] Вона тремтить, що тут укупі з тілом".
112] "Любов, що думці промовля моїй", —
113] Він заспівав так ніжно, що я слухав,
114] І ніжність слух навік скоряла мій.
115] У вчителя мого, у мене й духів —
116] В усіх захоплені були серця,
117] Закриті для душевних інших рухів.
118] Ми тихо йшли і слухали співця,
119] Але старий урвав ходу нескору,
120] Гукнувши: "Чи таке вам до лиця?
121] Не гайтесь лаштуватися на гору!
122] Щоб швидше Бог, безпам'ятні раби,
123] Проник до вас, зніміть із себе кору!"
124] Немов на зерно й кукіль голуби
125] Мовчущим табунцем собі злітають
126] Без звичної пихатої хвальби,
127] Та розлітаються, все покидають,
128] Коли б їх настрахать хто-небудь зміг,
129] Бо важчі їх турботи обсідають, —
130] Отак і душі враз, не зчувши ніг,
131] На берег кинулись, забувши й співи,
132] Мов той, хто заблудився без доріг.
133] І наш був крок також не менш квапливий.
ПІСНЯ ТРЕТЯ
1] Коли переполох, для душ нежданий,
2] По всій рівнині розпорошив тих,
3] Що йшли на шпиль, для розуму жаданий,
4] Я притуливсь до друга днів моїх —
5] Без нього що робив би я з судьбою?
6] І як би вийшов з мандрувань тяжких? —
7] І вчув, що він обурений собою,
8] Святе сумління — як найтонший слух!
9] Вина й мала стає йому тяжкою.
10] Коли ж нарешті він притишив рух,
11] Поважність звичну повернувши крокам,
12] То мій розгублений спочатку дух
13] Згадав мету, що втратив ненароком,
14] І от я очі звів на дивогляд —
15] Він в небо муром зводився широким.
16] Проміння, червоніючи позад,
17] Переді мною зникло на стежинці,
18] Як перед найгустішою з завад.
19] І, боячись лишитись наодинці,
20] Я озирнувсь, — аж по землі крутій
21] Лежала лиш переді мною тінь ця.
22] Мій захисник сказав: "Кинь, сину мій!
23] Чого це обдивлятись закортіло?
24] Чи я не тут? Чи не вожай я твій?
25] Де нині вечір, мир знайшло там тіло,
26] Що відкидало тінь мою хоч де
27] Й не в Бріндізі — в Неаполі спочило,
28] І от від мене тінь вже не впаде.
29] Хай вигляд хмар тебе сильніш вражає:
30] На промінь промінь тіні не кладе.
31] І хоч небесна сила полишає
32] У тілі біль і студінь навісну,
33] Та саме як — розкрити не бажає.
34] Закрито й іншу людям таїну —
35] Збагнуть її лиш дурня вабить мрія! —
36] Як три особи містять суть одну.
37] Тому й лишайся, людський роде, з quia!
38] Якби ти міг здійснить свої ждання,
39] То понести не мусила б Марія.
40] Ти бачив тих, що ждали навмання,
41] Але натомість, волею Закона,
42] Засуджені на вічне незнання.
43] Кажу про Арістотеля, Платона
44] І багатьох ще".