Маня ходитиме в квіткову майстерню, а Владек — у гасову крамницю. Тільки він мусив бути дуже обережним, щоб не влаштувати пожежі.
— Тепер не здохнемо взимку з голоду,— весело сказала мама, проте батько був похмурий і все зітхав.
— Не про те я мріяв,— сказав батько.
— Послухай, Антонію,— переконувала його мама,— не будь дитиною. Знаєш, скільки в нас лишилося від Вітоль-дових грошей? Всього дванадцять злотих. А зима на носі. Може, навесні знову якісь грошенята з'являться, тоді придумаємо щось краще.
— Знаю! Проте гнати дітей на роботу... Вони й так не вчаться. Ким вони виростуть?
Уперше мама говорила з батьком про справи при Вла-декові й Мані; раніше їх завжди висилали з кімнати.
Мама взяла олівець і папір і стала підраховувати, скільки коштує квартира, вугілля, їжа. Потім прикинула, що треба купити з одягу. Де вже тут думати про школу й книжки! Навіть якби школа була безплатною, і то нічого б не вийшло. Владек з Манею заробляють вісім злотих, без цих грошей не обійтися.
— Я тобі не дорікаю,— сказала мама батькові,— проте є тут і твоя провина.
Тоді батько зірвався із стільця, не кажучи ні слова, надів шапку і вийшов.
Владек багато думав цього вечора.
Уже давно Владек підозрював, що він "безнаглядний": не ходить до школи, вибігає без шапки надвір, няньчить маленьку Абу... Та все-таки він не зовсім "безнаглядний"; не курить цигарок, не лихословить, не чіпляється до саней, возів, трамваїв; і якщо бачить учня з ранцем, то, хоч і дуже заздрить, все ж таки не кричить йому навздогін:
Першокласник-ковбаса,
Купив коня без хвоста! 1
1
Олек не "безнаглядний". Олек хоче бути великим полководцем, але не може, тому що мусить сам заробляти собі на життя.
Ось у дворі багато дітей "безнаглядних", і не тому, що в них немає ранців, пеналів і ремінців з блискучими пряжками, а тому, що ні в кого з дорослих немає часу ними зайнятись і пояснити їм, що добре, що погано.
І Владекові прийшла в голову чудова думка, тільки треба ще спершу порадитися з Олеком.
Розділ дванадцятий
Три тижні тривала нарада: адже Владек тепер цілий день був зайнятий у крамниці й діти могли збиратися на даху погреба тільки вечорами. Спочатку Олек з Владеком радилися вдома, потім покликали Маню й Наталку. Приходила і глухоніма Михалинка; сяде й дивиться на них, нехай сидить, адже вона не заважає.
Нарешті статут товариства був готовий. Товариству дали назву "Еселче" і так називали його, поки Владек не помітив, що "рицар" у книжці пишеться через "р", а не через "л". Після цього "Союз Рицарів Честі" довелося перейменувати в "Есерче", а то було б незрозуміло, чому "рицар" скорочено називається "ел".
"Есерче" — "Союз Рицарів Честі".
Девіз "Есерче": "Слава".
У "Есерче" є свій головнокомандувач. Головнокомандувачем може бути й дівчинка, якщо погодяться члени Союзу.
Тому, хто входить до "Есерче", не дозволяється брехати, мучити тварин, курити і глузувати над маленькими, він зобов'язаний захищати малюків і допомагати їм.
Якщо в дворі є хвора дитина, каліка або глухонімий, а у "Ерче", тобто у "рицаря честі", в кишені лежить карамелька, він повинен віддати карамельку хворому, малюку або каліці. Іграшки теж треба віддавати маленьким, якщо дозволять батьки.
"Ерче" зобов'язаний брати з бібліотеки книги й не рвати їх. Він повинен щотижня прочитувати по одній серйозній книжці.
"Ерче" не дозволяється красти, навіть жартома виманювати у наївних дітей подарунки, лихословити та блазнювати.
Якщо в "Ерче" брудна голова, він повинен сам її вимити. Він повинен щодня чистити свій одяг. Якщо він не вміє шити, то пришивати йому гудзик будуть дівчатка.
Взимку "Ерче" будуть щодня збиратися, щоразу в іншій квартирі, і читати вголос тим, хто не вміє читати.
Головнокомандувач призначає щодня начальника двору і начальника по сходах, щоб вони стежили за порядком.
Обов'язки начальника двору:
1. Щоб не бились.
2. Щоб нікого не дражнили.
3. Щоб не брехали.
4. Щоб не смітили.
5. Щоб не сварились.
Начальником може бути як хлопчик, так і дівчинка.
Якщо начальник двору не може впоратись один,; він кує зозулею, і за цим сигналом усі "Ерче" повинні прцйти йіому на поміч.
У начальника двору є булава, яку йому вручає головнокомандувач.
Начальник по сходах виконує ті самі обов'язки, що й начальник двору. Крім того, він повинен збирати кісточки, скалки скла і взагалі все, на чому можна посковзнутись і впасти.
Усі "Ерче" допомагають двірникові і стежать за чистотою.
Грошей вирішено поки що не брати — спершу треба подивитись, як піде діло.
Якщо батьки б'ють свою дитину, два посли від "Есерче" йдуть до них і просять, щоб вони більше цього не робили.
Кожний новий рицар складає таку присягу;
"Я... (ім'я і прізвище) вступаю до "Есерче", тобто до "Союзу Рицарів Честі". Приймаю девіз: "Слава", яка є іменником безсмертним. Я знаю, чого мені не можна робити, і якщо я що-небудь таке зроблю, то признаюсь, скажу правду, і нехай мене засудять до покарання, яке я заслужив".
Статут "Союзу Рицарів Честі" довелося переписати п'ять разів: один примірник узяв Владек, один Олек, по одному — Наталка і Маня, а п'ятий поклали в пляшку і закопали пізно ввечері біля телеграфного стовпа — це був наріжний камінь товариства.
Розділ тринадцятий
Настала зима, занесла снігом двір та погріб і прогнала дітей у кімнати. Затихли гомінкі ігри, безлюдними стали під'їзди і сходи.
Віцусь не ходить в охронку, тому що в нього немає пальта. Владек відморозив вуха, вони розпухли й горять. Вранці в кімнаті так холодно, що, коли дихаєш, іде пара. Батько й маленька Абу сильно кашляють. А вугілля чимраз дорожчає. Про Бліщині іменини згадали тільки під вечір; про різдво і ялинку ніхто в домі не говорить, в гасову крамницю вже надійшло два ящики свічок,— червоних і синіх.
З села одержали листа: бабуся хвора, чи не може батько приїхати?
Цього дня батько пішов до дядька.
Вернувся він пізно ввечері й дуже багато й гол<)сно говорив.
Він казав, що раніше люди й зовсім не знали вугілля, а жили, що йому нема діла до дітей, що кожен повинен про себе думати, що краще вже піти в ліс і з вовками жити, тому що вовків приручають, і що люди гірші за вовків,— ситий вовк завжди дає наїстися голодному. Потім батько говорив, що коли він був хлопчиком, то їв тільки черствий чорний хліб з водою, а от же ж виріс і дослужився в армії до чину, що горілка зовсім не така погана штука, що в голові від неї світлішає, як від електричної лампочки.
Владек заховав голову під ковдру, він зрозумів, що батько говорить, як старший брат Бронека, коли той п'яний.
Мама пробувала заспокоїти батька: ,;
— Тихіше, Антонію, дітей розбудиш.
Проте батько відповідав, що бажає говорити голосно, бо він у себе вдома, а кому не подобається, нехай котиться під три чорти.
Мама хотіла дати батькові склянку чаю, але батько кинув склянку на підлогу.
Діти прокинулись і заплакали, а батько став лаятись; він кричав, що він їм більше не батько, що мама йому не потрібна і що він виїде в Америку.
— Владека я заберу з собою. Там з нього людина вийде, а тут пропаде, зіп'ється, з торбою піде.
Потім він поклав голову на стіл і нічого більше не говорив, а тільки весь тремтів, ніби йому холодно. А мама гладила його по голові й шепотіла:
— Заспокойся, Антосю, пожалій своє здоров'я, воно ще тобі знадобиться. Не так уже все погано, тільки б зиму якось перебитись... Не ми ж одні мучимось,— казала мама,— скрізь те ж саме. У тих, що поруч живуть, за квартиру ще не плачено,— хазяїн грозиться їх на вулицю викинути; швачка внизу вже другий тиждень без роботи, а у візника такі злидні, що вчора довелося дати йому в борг два злотих.
— І дала? — спитав батько.
— А що було робити?
Батько дуже зрадів:
— Бачиш, мене сварила, а сама те саме робиш. Хіба можна відмовити людині в біді?
І батько став говорити, що в мами добре серце, вій цілував їй руки й дякував за те, що вона дала візникові два злотих.
А Владек подумав, як добре було б, якби батько захотів вступити до "Союзу Рицарів Честі". Тоді він став би головнокомандувачем, як найстарший, і в Союзі припинилися б вічні чвари — адже дорослого всі мусять слухатись.
А ще треба було змінити статут і додати, що "Ерче" не можна пити горілку і розпускати плітки.
Тому що через плітки Наталка взяла й вийшла із Союзу: хтось набрехав, що ЇЇ батько сидить у тюрмі зовсім не за політику.
А Наталка була дуже корисним "Ерче", її навіть хлопці слухались.
Розділ чотирнадцятий
Шість разів на тиждень збиралися "Рицарі Честі" на колективне читання, щовечора в когось іншого: в понеділок — у пана Юзефа, слюсаря фабрики бляшаних виробів; у вівторок — у Олека, в середу — у Владека, в четвер — у лавці, де Владек вів рахунки, в п'ятницю — у кондуктора, в суботу — у матері Михалинки. В крамниці їх навіть чаєм поїли й давали кожному рицареві по булочці з сиром. Після читання іноді грали в шашки. А більше нічого не могли придумати.
Тільки один раз, у лютому, влаштували театральну виставу з речовою лотереєю. Квитки на спектакль коштували десять грошів для дорослих і чотири гроші для дітей. А квитки речової лотереї — два гроші.
Головні виграші були: ланцюжок з глобусом від годинника, ляльковий сервіз, складаний ножик з двома лезами, пахуче мило, плетені паперові рамочки для фотографій, тістечко з кремом і золота рибка в банці. Частину речей зібрали серед дітей, частину дали дорослі; золоту рибку купили за двадцять грошів тому що один виграш обов'язково повинен бути живий. У справжніх речових лотереях завжди один виграш поні, або корова, чи ще якась тварина.
Спершу хотіли поставити спектакль. Олек з Манею написали драму з життя Наполеона і ще одну, теж історичну, за "Потопом". Владек уже знає тепер, що "Потоп" — це повість Сенкевича, і ще він знає, що Маня так дивно все розповідає, тому що в неї літературний хист. Так каже Олек.
Проте в спектаклі одне погано: досить комусь посваритися, і все зупиняється. Вже нібито всі погодилися, ІЦО
Олек буде Наполеоном, і знову невдоволені: Наполеон говорить найбільше, а інші тільки стоять і мовчать. 11 '
— Я підкорю весь світ! — вигукує Наполеон.— Я під: корю Європу, Азію, Африку, Америку і Австралію! Дивіться, мої вірні друзі, маленька кулька на моєму ланцюжку — це цілий світ, тобто глобус.