Я прозрів. Призначенням отця Людвіга було показати мені мою істинну долю. Мир! Мир — це те, чого прагне Світ! Ми повинні скерувати молодь жити у злагоді. Молодь світу повинна зібратися разом і спланувати величезну кампанію, кампанію миру. І я мушу очолити її! Я — обраний Господом дати світові мир!
Натхненний голос стих. Еркюль Пуаро кивнув самому собі і, з неабиякою цікавістю відчувши хвилю власних емоцій, сухо продовжив:
— На жаль, ваша світлосте, цей ваш грандіозний проект не потішив певних людей із виконавчої влади Центральної імперії. Навпаки, вони перелякалися.
— Бо вони розуміли, що хай куди б я повів людей, вони слухняно підуть за мною.
— Саме так. Тож без зайвої метушні вони вас викрали. Але тоді перед ними постала дилема. Якби вони оголосили, що ви — померли, могли б виникнути незручні запитання. Таємницю знало б надто багато людей. На додачу, войовничі настрої, що ви їх збурили, померли б разом з вами. Натомість вони влаштували ефектне видовище вашої кончини. Якогось чоловіка переконали зображати вас на величезному зібранні.
— Можливо, Шворца. Він часом заміняв мене у публічних процесіях.
— Імовірно. Сам він не мав жодного уявлення про спланований для нього кінець. Він гадав, що має виступити з промовою, бо ви захворіли. Його повідомили про тс, що у певну мить він вийде із куленепробивної кабіни аби продемонструвати свою безмежну довіру до людей. Він ніколи не підозрював небезпеки. Та двоє штурмовиків отримали наказ. Один із них вистрелив, а двоє інших напали на молодика, який стояв між ними, із криками, що, мовляв, вистрелив пістолет, який той тримав у руці. Вони знали психологію свого натовпу. Результат виявився очікуваний — божевілля національного патріотизму та непохитна незламна вірність гаслові "сила належить зброї!".
— Але ви й досі не розповіли, як вам пощастило знайти мене? — сказав Герцлайн.
Еркюль Пуаро посміхнувся:
— З моєю розумовою потугою це було нескладно! Зважаючи ще й на те, що вони не вбили вас (і я не думаю, що вони могли вас убити.
Одного дня ви згодилися б їм живим, особливо якби тим людям вдалося переконати вас повернутися до старих поглядів). Куди вони могли вас подіти? За межі Центральної імперії, але не надто далеко. Існувало лише одне місце, де вас можна було б безпечно сховати — божевільня — місце, де людина може невтомно день і ніч називатися гером Герц-лайном і де така поведінка сприймалася б як цілком природна. Параноїки завжди переконані в тому, що вони — великі люди. У кожній божевільні є свої наполеони, герцлайни, цезарі — часом трапляється і сам le bon Dieu!7
Я вирішив, що найімовірніше ви сховані в невеличкому закладі Ельзаса або ж Лотарінгії, де природно перебували б німецькомовні пацієнти. І, вочевидь, утаємниченою була б лише одна особа — медичний директор закладу. Для того, аби дізнатися де ви, я спорядив п'ятьох чи шістьох сумлінних медичних працівників. Ці чоловіки отримали рекомендаційні листи від видатного психіатра в Берліні. За дивним збігом обставин, у кожному закладі, в якому вони побували, директори за годину до їх прибуття отримали термінові телеграми. Один із моїх довірених осіб, інтелігентний молодий американський лікар потрапив на віллу "Юджіні", де, відвідуючи пацієнтів-параноїків, побачив вас і без особливих зусиль встановив справжню особу. Про все інше ви знаєте".
З хвилину Герцлайн мовчав, а потім почав говорити, і в його голосі знову почулися ті нотки, які приваблювали до нього тисячі й тисячі слухачів:
— Ви навіть не уявляєте, яку велику річ ви зробили. Це — початок миру — миру в усій Європі — миру в усьому світі! Моя доля — скерувати людство до Миру та Братерства.
— Амінь, — м'яко промовив Еркюль Пуаро.
XI
Пуаро сидів на терасі женевського готелю. Біля нього лежала купа газет із великими чорними заголовками. Дивовижні новини з неймовірною швидкістю поширювалися на весь світ. ГЕРЦЛАЙН — НЕ ПОМЕР. Там були чутки, заяви, контр-заяви — категоричні заперечення можновладців Центральної імперії.
А по тому на величезній столичній площі Герцлайн виступив із промовою до багатотисячного натовпу — і всі сумніви розвіялися.
Голос, магнетизм, сила... Він промовляв до них, аж доки вони почали шалено вторувати його заклики. Народ пішов додому, вигукуючи нові гасла. Мир, Любов, Братерство... Молодь врятує Світ.
Пуаро почув — щось зашаруділо позаду, і запахло екзотичними парфумами. Це була графиня Вєра Росакова. Вона сіла за його столик і запитала:
— Це все сталося насправді? Воно може спрацювати?
— А чому ні? Невже така річ, як братерство, не може сповнювати людські серця?
— У це можна вірити, — глибокодумно кивнула вона. — Так, вірити можна — після чого, махнувши рукою, додала: але вони його не відпустять. Вони його вб'ють. Справді, цього разу вони його вб'ють.
— Але його легенда — нова легенда — житиме після нього. Смерть ніколи не є кінцем.
— Бідний Ганс Лацман, — промовила Росакова.
— Його смерть так само не була марна.
— Ви, я бачу, не боїтеся смерті. От я її боюся! Не хочу про це. Давайте радіти, сидіти під сонцем і пити горілку.
— Залюбки, мадам. Тим паче, що тепер у наших серцях є місце для надії, — і він додав: — Я маю для вас подарунок, якщо ви будете такі ласкаві його прийняти.
— Подарунок для мене? Як люб'язно.
— Перепрошую, я на хвилину, — Еркюль Пуаро пішов у готель і скоро повернувся, ведучи з собою величезного пса виняткової потворності.
Графиня зааплодувала:
— Який монстр! Який чарівний! Я люблю все велике — неймовірно люблю! Ніколи не бачила такого великого пса! І він для мене?
— Якщо забажаєте його прийняти.
— Я його обожнюватиму, — вона клацнула пальцями. Великий пес довірливо поклав свою морду в її руку.
— Бачите, він лагідний зі мною, наче ягнятко! Він схожий на великих лютих собак, що ми їх завели були в Росії у маєтку мого батька.
Пуаро трохи відступив і схилив голову. Він отримав неабияке художнє задоволення. Дикий пес, пишнобарвна жінка — так, картина була бездоганна.
— Як його звати? — поцікавилася графиня.
Пуаро відповів із зітханням Геркулеса, який здійснив свій останній подвиг:
— Називайте його Цербером.