Він збагнув, що втрачає її, адже Рубі переходила у зовсім інший суспільний прошарок. Оскаженілий, засліплений люттю, він виманив учора ввечері дівчину з готелю, посварився з нею, і остаточно витративши глузд убив її.
— А як вона опинилася в бібліотеці Бентрі? — А це дуже просто. Скажімо, той молодик задушив її в машині. Коли він отямився, то першою його думкою було, як позбутися трупа. А машина стояла біля воріт великого будинку. І в нього зринула ідея:
якщо дівчину знайдуть у будинку, то вбивцю шукатимуть серед його мешканців і по сусідству, а він почуватиме себе спокійнісінько. Рубі легенька, і він легко може її донести. В машині він знаходить стамеску, виламує вікно і кидає дівчину на килимок перед каміном. Оскільки він її задушив, то ніяких слідів крові й боротьби в машині немає. Розумієте, до чого я веду, сер? — Так, Гарпер, це цілком можливо. Тоді залишається зробити одну річ: Cherchez I'homme*.
— Що? О, дуже добре, сер. — Старший поліційний офіцер Гарпер тактовно всміхнувся у відповідь на цей жарт, хоча через "блискучу" французьку вимову Мелчетта майже нічого не зрозумів.
— О... е-е-е... послухайте... е-е... можна вам щось сказати? — промимрив Джордж Бартлетт, зупинивши двох поліцейських.
Полковникові Бартлетт не подобався. Крім того, Мелчетту кортіло довідатися, що виявив Слек у кімнаті Рубі й що дало опитування покоївок.
— Ну що, що там у вас іще? — гаркнув начальник поліції.
Молодий Бартлетт ступив кілька кроків назад, хапаючи ротом повітря, як риба на суходолі.
— Та... е-е-е... може, це й не важливо, розумієте. Але я вирішив, що треба вам сказати. Я, бачте, не можу знайти свою машину.
— Тобто як це не можете знайти машину? Раз у раз заїкаючись, Бартлетт пояснив, що сталося.
— Ви хочете сказати, що її вкрали? — уточнив Гарпер.
Вдячний Бартлетт заговорив зрозуміліше:
— Атож, саме так. Тобто хто його знає... Я хочу сказати, що, може, хтось просто чкурнув покататися на ній — просто так, без лихого наміру. Ви мене розумієте? — Коли ви бачили машину востаннє, містере Бартлетт? — Я вже пробував згадати... Смішно, але часом так важко щось згадати, правда? — Нормальній людині, я гадаю, не важко, — холодно зауважив полковник Мелчетт.
— Як я зрозумів, ви сказали, що вчора ввечері вона стояла у готельному дворі...
Бартлетт зухвало урвав полковника:
— Саме так, а хіба ні? — Що ви хочете сказати оцим "А хіба ні?" Ви заявили, що машина там стояла.
— Ну я мав на увазі... Я гадав, що вона там стояла, тобто... Я не виходив дивитися, розумієте? Полковник Мелчетт зітхнув. Він зібрав усе своє терпіння й промовив:
— Давайте з'ясуємо все до ладу. Коли ви востаннє бачили — по-справжньому бачили — свою машину? Якої вона марки, до речі? — "Міноан-чотирнадцять".
— І коли ви бачили її востаннє? Борлак у Бартлетта конвульсивне підскочив угору й упав.
— Я вже думав про це. Користувався я нею вчора перед обідом. Пополудні збирався покататись. Але знаєте, як воно буває, — ліг спати... Потім, після чаю, пограв у сквош, тоді ще щось, згодом купався.
— А машина в цей час стояла в готельному дворі? — Гадаю, що так. Тобто я її там залишив. Думав, знаєте, когось покатаю...
Тобто після вечері. А що ж тут робити? І більше до неї не підходив.
— Але машина, на вашу думку, весь час стояла в дворі? — спитав Гарпер.
— Так, звичайно. Я ж її там поставив. А що? — Ви помітили б, якби— її там не було? Містер Бартлетт похитав головою.
— Навряд, знаєте. Так багато машин виїздить й в'їздить. І чимало з них "міновий".
Гарпер кивнув головою і глянув у вікно. У дворі стояло штук вісім "міноанів-чотирнадцять" — це була дешева й популярна модель року.
— У вас немає звички на ніч ховати машину? — спитав полковник Мелчетт.
— Як правило, ні, — відповів Бартлетг. — Чудова погода, та й узагалі... Нудно, знаєте, ставити машину в гараж.
— Я зв'яжуся з сержантом Гіггінсом, а тоді піднімусь до вас нагору, сер, — глянувши на полковника Мелчетта, сказав Гарпер. — Хай запише все, що тут розповів містер Бартлетг.
— Гаразд, Гарпер.
— Отож я й подумав, що треба вам розказати, — задумливо пробурмотів Бартлетг.
— Може, знадобиться...
Містер Прескотт узяв на роботу ще одну танцівницю — зі столом і житлом. Хай там яке було харчування, а помешкання їй дісталось найгірше в готелі.
Джозефіна Териер і Рубі Кіиі займали кімнати в самому кінці голого й напівтемного коридора. Кімнати були маленькі, вікна виходили на північ — на стрімчак, що підпирав готель, — за меблі правило те, що лишилося від минулої епохи. Тепер, коли готель осучаснився, у спальнях були стінні шафи, а великі вікторіанські гардероби з дуба й червоного дерева стояли в кімнатах для обслуги та в тих, що здавалися тільки у розпалі курортного сезону.
Кімната Рубі Кіні, як завважили Мелчетт і Гарпер, була розташована дуже вдало для того, щоб непомітно вийти з готелю, і дуже невдало для того, щоб з'ясувати причину цього її кроку. Вузенькі сходи в кінці коридора вели до такого самого голого коридора на першому поверсі. Звідси скляні двері виходили на бічну терасу. Краєвид тут був нецікавий, і люди сюди навідувалися рідко. З цієї тераси можна потрапити на головну терасу перед готелем або зійти на звивистий путівець, що врешті виводить на дорогу в стрімчаку. Путівець крутий, ним ходять теж рідко.
Інспектор Слек діймав розпитами покоївок і обшукував кімнату Рубі, намагаючись знайти речові докази. На щастя, в кімнаті все було так, як напередодні ввечері. Рубі Кіні не мала звички вставати рано. Вона прокидалась о десятій — ігів на одинадцяту і дзвонила, щоб їй принесли сніданок. Оскільки Конвей Джефферсон завітав зі своєю заявою до власника готелю майже на світанку, то поліція встигла в кімнату раніше за покоївок. Тих навіть у коридорі не було. У решті кімнат о цій порі року прибирали раз на тиждень.
— Так воно й краще, — пояснив Слек. — І якби тут було що шукати, то ми б його вже знайшли. Але тут нічого немає.
Гленшірська поліція вже побувала в кімнаті й зняла відбитки пальців. Але жодного чужого не виявлено. Тільки ті, що належали Рубі, Джозі й двом покоївкам — одна з уранішньої, друга з вечірньої зміни. Знайшли кілька відбитків пальців Раймонда Старра, але їх було легко пояснити: коли Рубі не з'явилась на танець, він заходив із Джозі до кімнати подивитись, чи немає там дівчини.
У шухлядах стола з червового дерева, що стояв у кутку, лежало безліч листів та інших паперів. Слек щойно ретельно їх перебрав і не виявив такого, за що можна було б зачепитися. Рахунки, запрошення, театральні програми, використані квитки в кіно, вирізки з газет, вирвані з журналів поради, як стати привабливою. Серед листів був один від якось Ліл із Палацу танців, в якому вона розповідала про всілякі події та плітки, про те, що за Рубі "скучають".
Містер Фіндсон весь час питає про тебе! Він просто у відчаї! Як тільки ти пішла від нас, молодий Per одразу ж закрутив із Мей. Часом про тебе питає Варт. Загалом усе, як завжди. Старий Грузер так само дуже жорстокий з дівчатами. Він вилаяв Аду за те, що вона зустрічається з хлопцем.
Слек ретельно записав усі згадувані в листі імена. Треба буде провести розслідування, може, випливе якась цікава інформація. А загалом кімната мало що давала слідству.
Посеред неї на стільці лежала впоперек пишна рожева сукня для танців, яка була на Рубі звечора, поруч валялися атласні туфлі на високих підборах та панчохи "павутинки", загорнені в клубочок. На одній виднілася стрілка. Мелчетт пригадав, що на мертвій дівчині панчіх не було. Як з'ясував Слек, вона мала звичку одягати їх лише на танці. Щоб заощадити гроші, Рубі замість панчіх користувалася косметикою. Крізь відчинені дверцята шафи було видно цілий набір дешевеньких, негарних вечірніх суконь, внизу стояло кілька пар туфель. У господарській сумці була брудна білизна: у кошику на сміття теж нічого особливого — обрізані нігті, паперові серветки, шматочки вати, перемазаної рум'янами та лаком для нігтів. Все було легко пояснити: Рубі піднялася нагору, перевдяглась і поспішила з кімнати. Але куди? Джозефіна Тернер, що мала б найбільше знати про життя Рубі та про її друзів, допомогти також нічим не могла.
— Воно й не дивно, — заявив інспектор Слек. — Сер, коли все, що ви розповіли мені про удочеріння, правда, то Джозі обома руками була за те, щоб Рубі порвала з усіма своїми колишніми знайомими. Адже вони могли зашкодити справі.
Мені здається, цей безногий джентльмен дуже вболівав за те, щоб Рубі Кіні залишалася такою собі невинною дівчинкою-лялькою. А в Рубі, припустімо, досить упертий хлопець. Старому це не сподобалося б. Отже, Рубі мусить про хлопця мовчати. Хоч би там як, а Джозі дуже мало знає про дівчину, про її друзів тощо. Та одного вона не стерпіла б нізащо — щоб Рубі все зіпсувала, злигавшись з якимсь хлопцем. Отож лишається вважати, що Рубі — а вона, як на мене, була дуже хитра — потай зустрічалася зі своїм знайомим і не признавалася про це Джозі, бо та відразу б заявила: "Ти що, дівчинко, не смій!" Але ж ви знаєте дівчат, особливо молоденьких, вони завжди дають себе обдурити отим упертим хлопцям. Одне слово, Рубі хоче з ним зустрітися. Він приїздить сюди, сатаніє від усього, що чує, і затягує їй на шиї зашморг.
— Мабуть, ваша правда, Слек, — погодився полковник Мелчетт, приховуючи, як завжди, відразу до всього, що сказав Слек. — Коли так, то ми легко з'ясуємо, хто цей упертий хлопець.
— Доручіть це мені, сер, — заявив Слек із притаманною йому впевненістю. — Я пощу до Палацу танців і душу витрясу з тої Ліл. Ми скоро знатимемо правду! Полковник Мелчетт мав, однак, щодо цього сумніви. Його завжди стомлював цей заповзятий беручкий інспектор.
— Сер, є ще одна людина, від якої можна дещо почути, — провадив Слек. — Це отой професійний танцівник і тенісист. Він частенько бачився з Рубі, певне, знає більше за Джозі. Цілком можливо, що вона йому пробалакалась.
— Ми з старшим поліційним офіцером Гарпером це обговорили.
— Гаразд, сер. А я як слід опитав покоївок. Вони нічогісінько не знають і, як я зрозумів, спогорда дивляться на цих двох танцюристочок. Прибирали в них абияк. Востаннє покоївка була тут учора о сьомій вечора — застелила ліжко, зашторила вікна і трохи прибрала.