В душі якась уразка,
Сьогодні бідкання моє
Послухайте, будь ласка!
Мене вкусив проклятий гедзь!
Чому ж мене? Чи мало
Ще є дубин у нас, не десь,
Яким потрібне жало?
Коли на трьох ногах ходить
Захоче шкапа, дайте
Їй тільки гедзя — і в ту ж мить
Вона четверту знайде.
Хто, може, скаргу в суд заніс,
I їй немає строку,
Юристу гедзя дайте в ніс —
I збудете мороку.
Коли в палаті депутат,
Говорячи, затнеться,
Нехай йому сусід чи брат
В штани засуне гедзя.
О Лавтере, було б тобі
Не так, напевно, кисло,
Коли вклонився ти юрбі
I рот мовчання стисло!
Хоч раз пекучому жалу
Себе вколоти дав би,—
Та прикрість виніс би малу,
А більшої не знав би!
Ти б Сауті ззаду залишив,
Ти б навіть Д. бучного
I Вордсворта перевершив,
Побив би й В. самого!
Даруйте, люди, що звернув
Я трохи вбік — це в душу
Сам Бог таке мені відхнув,
Тепер я далі рушу.
Батьки! У кого є дочка
Закохана в романи,
Що бравого молодика
Жадає, наче манни,
Ви дайте гедзеві вкусить
Їй палець безтурботний,
Той самий, на який надіть
Хотіла перстень злотний.
Завикне жіночка у вас
Сім раз на день сваритись,
Як цар Давид у давній час
Завик сім раз молитись,
Хай гедзь їй сяде на язик
I богомільній мовить,
Що тільки біса тішить крик
I що пора на сповідь.
А скільки це є summum bo-
num*, то мені здається,
Що вже пора кінчати, бо
Я все сказав про гедзя.
------------------------
* Найвище благо (латин.).