Думок і згадок дорогий трофей!
Прости, що з тайнами твоїми лине
Вона до різьблених твоїх ушей!
Чи снилося мені, чи справді бачив
Тебе я з крилами? Поміж кущів
Бездумно в лісі я блукав-маячив —
I, з дива мліючи, в траві уздрів,
У заростях, два осяйні створіння,
Що спали поряд під зеленим дахом
Тремтячих віт, де пелюстки рясні,
Струмка в траві бриніння,
Де з прохолодного ростуть коріння
Квітки червоні, сині, вогняні.
Вони дрімали у траві прим'ятій,
Руками сплівшись, і крило з крилом,
Уста не вкупі, та й не різно: сном
Легким роз'єднані, щоб зірка рання
Розвидненого в поглядах кохання
Помножила цілунки без кінця.
Хлоп'я, пізнав тебе я!
А хто ж вона, щаслива юнка ця?
Твоя Псіхея!
О, наймолодша в олімпійській вірі
I наймиліша, хоч давно побляк
Твій рід! Щó Фебина зоря в сапфірі?
Щó Весперів закоханий світляк?
Ти — краща, хоч тобі незнані храми
Й гірлянди олтарів;
Дівочий хор тобі не ніс ночами
Тужливо-ніжний спів.
Кадильниць золотих?
Де гай, оракул, де уста пекучі
Провісників блідих?
О найсвітліша! Не застала в світі
Ти лір античних, димних олтарів,
Коли таїлись божества у вітті
Освячених офірами гаїв;
Але й в ці дні, такі далекі тіням
Жерців щасливих, трепет крил твоїх
Між олімпійців бачу я блідих
I спів підношу, натхнутий видінням.
Я буду хор твій і почну ночами
Тужливо-ніжний спів;
Я буду й струни, і димки пахучі
Кадильниць золотих,
Твій гай, оракул і уста пекучі
Провісників блідих!
Твій жрець, я храм тобі зведу на рясті
В незайманім кутку душі, де плід
Солодких мук — нові думки гіллясті
Шумітимуть замість соснових віт;
А ген, кругом, гаїв тінисті шати
Укриють схили гір, за спадом спад,
Де птиці й бджоли будуть присипляти
Понишклих у траві легких дріад.
I тут у височінь безмежно-синю
Рожеву я зведу тобі святиню
З рясним трельяжем мозку, що весь вік
Працює, де зірки, дзвіночки, рожі,
Всі квіти, що Уява-садівник
Невтомно творить, все нові й несхожі;
Там жде тебе відрадно-тиха річ,
Тінистих дум надбання,
I світоч, і вікно відкрите в ніч
Для теплого кохання!