Мауглі почув, як ревуть у відповідь буйволиці в іншого кінця яру, і побачив, як Шер-Хан повернув назад. Тигр добре знав, що коли немає іншого виходу, то краще зустріти биків, ніж корів в телятами. Потім Рама спіткнувся, наступив на щось м'яке і разом з іншими биками врізався у саму середину другої половини череди; силою зіткнення слабкіші буйволи були підняті в повітря, потім обидві череди вискочили на рівнину, колючи одне одного рогами і пирхаючи. Мауглі вибрав момент, зіскочив з шиї Рами і почав розмахувати палицею праворуч і ліворуч.
— Скоріше, Акело! Порозганяй їх, а то вони почнуть тепер битись між собою! Віджени їх геть, Акело! Гай, Рамо! Гай, гай, гай, діти мої! Заспокойтесь, заспокойтесь уже! Все скінчено!
Акела та Сірий Брат кидалися в усі боки, хапали буйволів за ноги, і хоч череда знову ринула до яру, Мауглі все ж таки пощастило завернути Раму, — а за ним і вся череда попрямувала до боліт.
Шер-Хана не треба було більше топтати. Він був мертвий, і до нього вже почали злітатися шуліки.
— Собаці собача й смерть, брати, — сказав Мауглі, виймаючи ніж, який він завжди, відтоді як прийшов до людей, носив із собою у піхвах, що висіли на шиї. — Він нізащо не зважився б на бій. Ех, яка ж гарна буде його шкура на Скелі Ради! Тепер швидше до роботи!
Звичайний хлопчик, який виріс серед людей, не насмілився б і думати про те, щоб самому здерти шкуру з величезного десятифутового тигра; але Мауглі знав краще всякого іншого, як сидить на звірові шкура і як її здерти. Все ж таки ця робота була важка, і Мауглі робив надрізи, рвав шкуру й кректав не менше години; вовки в цей час лежали, висолопивши язики, або підходили, щоб допомогти йому тягти шкуру, коли він їх просив.
Раптом чиясь рука лягла на плече. Підвівши очі, Мауглі побачив Бульдео з рушницею.
Діти розповіли в селі про те, що буйволи подуріли, і розлючений Бульдео прийшов вилаяти Мауглі за недогляд. Вовки поховалися, як тільки побачили, що наближається Людина.
— Ти з глузду з'їхав! — грізно закричав Бульдео. — Ти гадаєш, що можеш здерти шкуру з тигра? Це буйволи його вбили? Диви, та це ж кульгавий тигр, за голову якого призначено сто рупій! Ну що ж, ми пробачимо тобі те, що ти не доглядів череду, а може, я ще дам тобі одну рупію з тих, що одержу в нагороду, коли одвезу шкуру до Канхівари!
Бульдео дістав з-за пояса трут і кресало, щоб обсмалити тигрові вуса. Більшість місцевих мисливців завжди роблять це для того, щоб захистити себе від духу вбитого звіра, який нібито може полювати за ними після смерті.
— Гм, — ніби сам до себе промовив Мауглі, здираючи шкуру з передньої лапи. — То ти хочеш відвезти шкуру до Канхівари, взяти там винагороду, а мені, може, дати одну рупію? Ну, а я тобі скажу, що шкура потрібна мені самому! Гей, діду, забери вогонь!
— Як ти смієш так говорити з першим мисливцем на селі? Твоє щастя та дурість буйволів допомогли тобі убити тигра! Тигр тільки що наївся, а то б він устиг утекти за двадцять миль звідси. Ти навіть не вмієш оббілувати його як слід, злидото, а ще насмілюєшся сказати мені, Бульдео, щоб я не обсмалював йому вуса! Отже, Мауглі, я не дам тобі навіть однієї анни з нагороди, а дам добрячого прочухана. Облиш тигра!
— Присягаюсь биком, що викупив мене! — закричав Мауглі, поспішаючи дійти до тигрового плеча, — Що ж я весь ранок базікатиму тут з старою мавпою? Сюди, Акело! Цей чоловік надокучив мені!
Бульдео, який все ще стояв, нагнувшись над головою тигра, раптом опинився на траві під великим сірим вовком, а Мауглі спокійно білував тигра далі, ніби був один-однісінький на всю Індію.
— Та-ак! — промовив Мауглі крізь зуби. — А ти все-таки робиш не по правді, Бульдео! Ти не хочеш виділити мені жодної анни із ста рупій! А ми з цим кульгавим тигром ворогували давко, дуже давно — і ось я переміг!
Треба віддати Бульдео належне: коли б він був молодший років на десять, то спробував би поборотись з Акелою, зустрівшись із ним у лісі. Але вовк, що так слухається наказів хлопчика, який має якісь рахунки з тиграми-перевертнями, був не зовсім звичайний звір!
"Звісно, це чари", — думав Бульдео і навіть не був певен, чи допоможе йому той амулет, що він його носив на шиї. Мисливець лежав тихо-тихо, не насмілюючись навіть поворухнутися і чекаючи щохвилини, що Мауглі теж перекинеться на тигра.
— Магараджо, великий царю! — промовив він нарешті тремтячим голосом.
— Ну? — озвався Мауглі, не повертаючи голови і посміхаючись.
— Я старий. Я гадав, що ти звичайний пастушок. Дозволиш ти мені встати і піти геть, чи твій слуга розірве мене на шматки?
— Іди, і нехай в тобою буде мир! Тільки надалі не хапайся до моєї здобичі. Пусти його, Акело!
Бульдео якомога швидше зашкутильгав до села, щохвилини озираючись через плече: чи не перекинеться Мауглі в якусь страшну потвору? Прийшовши у село, він розповів цілу історію про чаклунство, а жрець вислухав її й насупився.
Мауглі тим часом робив свою роботу далі" але тільки надвечір він і вовки відокремили чудову смугасту шкуру від м'яса.
— Тепер треба заховати її і відігнати буйволів додому. Допоможи мені, Акело, їх зібрати!
Череда зібралась і пішла, оповита вечірнім туманом: коли вони наблизились до села, Мауглі побачив вогні й почув звуки рогіз і передзвін храмових дзвонів. Біля царини його чекало майже півсела. "Це тому, що я вбив Шер-Хана", — подумав Мауглі, але раптом на нього полетіла злива каміння, і селяни закричали:
— Чаклун! Вовчий виродок! Чортяка з Джунглів! Геть від нас! Іди геть, бо жрець знову оберне тебе на вовка! Стріляй, Бульдео, стріляй!
Стара рушниця голосно бабахнула, і один молодий буйвол заревів з болю.
— Знову чаклунство! — закричали селяни. — Він може відвертати од себе кулі!.. Бульдео, та то ж твій буйвол!
— Що ж це означає? — здивовано спитав Мауглі, коли каміння полетіло на нього частіше й частіше.
— Однак вони не кращі за нашу Зграю, оці твої брати! — промовив Акела, спокійно сідаючи на землю. — Якщо кулі щось означають, то мені здається, що вони хочуть тебе прогнати.
— Вовк! Вовчий виродок! Забирайся звідси! — кричав жрець, вимахуючи перед собою гілкою священної рослини — тульси.
— Знову? Минулого разу мене прогнали за те, що я Людина, а тепер за те, що я вовк! Ходімо, Акело!
Тільки одна жінка — то була Мессуа — підбігла до череди і закричала:
— О сину мій, сину мій! Вони кажуть, що ти — чаклун, що ти можеш перекинутись на будь-якого звіра! Я не вірю цьому, але ти все ж таки йди звідси, бо вони тебе уб'ють. Бульдео каже, що ти — чаклун, але я знаю, що ти помстився тигрові за мого Нату!
— Назад, Мессуа — заревів натовп.— Іди назад, а то ми й тебе поб'ємо камінням!
Мауглі засміявся коротким, похмурим сміхом: камінь влучив йому в рот.
— Повертайся, Мессуа! Це одна з тих безглуздих вигадок, які вони розповідають ввечері під великим деревом. Принаймні знай, що за твого сина віддячено! Прощавай, Мессуа! Мерщій тікай, бо я пущу зараз череду швидше, ніж летить їхнє каміння… Я не чаклун, Мессуа. Прощавай!
— Ану, Акело, — крикнув Мауглі,— пожени череду ще раз!
Буйволи вже давно чекали, щоб їх пустили у ворота. Навряд чи потрібно було їх підганяти: як вихор, понеслися вони на юрбу людей і вмить розігнали її на всі боки.
— Полічіть їх! — зневажливо закричав Мауглі. — Може, я вкрав ваше добро! Полічіть, бо вашим чередником я більше не буду! Прощавайте, о діти людські, і дякуйте Мессуа за те, що я не прийду до вас з моїми вовками, щоб поганятись за вами вулицею!
Він круто повернувся і пішов геть із Самотнім Вовком: коли він глянув на зорі, то відчув себе щасливим.
— Тепер уже не доведеться мені спати в пастках, Акело! Візьмемо шкуру Шер-Хана й підемо… Ні, не будемо робити селянам ніякого лиха, бо Мессуа була добра до мене!
Коли місяць зійшов над долиною і залив її молочно-білим світлом, налякані селяни побачили, як Мауглі біг з великим пакунком на голові, а слідом за ним бігли два вовки. Він біг розміреним вовчим тюпцем, що ним звірі швидко долають милю за милею. Тоді вони кинулись до храму і почали ще дужче дзвонити у дзвони та сурмити в сурми. Мессуа плакала, а Бульдео все прикрашав розповідь про свої пригоди в Джунглях і кінчив тим, що Акела нібито стояв перед ним на задніх лапах і розмовляв по-людському.
Місяць уже заходив, коли Мауглі з двома вовками підійшов до Скелі Ради і зупинився перед лігвом Матері Вовчиці.
— Вони прогнали мене з Людської Зграї, Мати! — закричав Мауглі. — Але я додержав свого слова і прийшов із шкурою Шер-Хана!
Мати Вовчиця поважно вийшла з своїми вовченятами, і очі в неї спалахнули, коли вона побачила Шер-Ханову шкуру.
— Я сказала йому ще того дня, коли він просунув свою голову й лапи в оцю печеру, полюючи на тебе, Жабеня, — я сказала йому, що із ловця він стане дичиною. Ти молодець!
— Ти молодець, Братику! — повторив басовитий голос у хащах. — Ми так скучали без тебе в Джунглях! — і Багіра стрибнула до голих ніг Мауглі.
Потім усі вони вилізли на Скелю Ради, і Мауглі розіслав тигрову шкуру на пласкому камені, де звичайно сидів Акела. Він прибив її чотирма бамбуковими паличками.
Акела ліг на шкуру і виголосив давній заклик Ради: "Дивіться, дивіться уважніше, о вовки!" — точнісінько так, як тоді, коли Мауглі вперше привели на Раду.
З того часу, як Акелу скинули. Зграя лишалася без Вожака: кожний полював і бився на власний розсуд. Але за давньою звичкою вовки відповіли на заклик і почали збиратися. Деякі з них шкутильгали, побувавши у вовчих пастках: деякі кульгали від вогнепальних ран; інші опаршивіли, бо їли всяку гидоту, а багатьох уже не було на світі… Але всі, скільки їх ще залишилося, прийшли до Скелі Ради і побачили смугасту шкуру Шер-Хана, по боках якої звисали порожні лапи з величезними гострими пазурами.
І тоді Мауглі проспівав свою пісню без рим, пісню, що сама народилася в його душі. І він співав її так голосно, як тільки міг, і так довго, наскільки дозволяв подих. А в перервах йому підвивали Сірий Брат і Акела.
— Дивіться уважніше, о вовки! Чи дотримав я свого слова? — промовив Мауглі.
І вовки прогавкали:
— Так!..
А один худющий вовк завив:
— Води нас знову, Акело! Керуй нами знову, Людське дитинча, бо нам остогидло це беззаконня і ми хочемо знову бути Вільним Племенем!
— Ні,— промурчала Багіра, — цього не буде! Коли ви будете ситі, ви знову показитесь.