Аякже, Каю, аякже!
КАЛІГУЛА. Отже, ти бачиш, що в мене є підстави не вірити тобі. Ти ж не боягуз, ні?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Ні...
КАЛІГУЛА. І не зрадник?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Та вже ж, ні, Каю.
КАЛІГУЛА. Тобто змови нема, скажи мені, це ж був жарт?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ (знічено). Жарт, простий собі жарт...
КАЛІГУЛА. І виходить, ніхто не хоче мене вбити?
СТАРИЙ ПАТРИЦІЙ. Ніхто, правда, ніхто.
КАЛІГУЛА (дихаючи з силою, потім повільніше). Тоді, ясочко, щезни. Людина честі — така рідкісна тварина в нашому світі, що мені несила довго на неї дивитись. Треба лишитися на самоті й порозкошувати цією чудовою миттю.
Сцена 5
Калігула якусь хвилину дивиться на табличку. Бере до рук і читає. Важко дихає і кличе охоронця.
КАЛІГУЛА. Приведи Хереа. Охоронець пішов.
Стривай.
Охоронець зупиняється. Та добре пильнуй його.
Охоронець виходить.
Калігула ходить туди-сюди. Потім підходить до дзеркала.). Йолопе, ти вирішив бути логічним. Хочеться знати лиш одне: як далеко це зайде. (Іронічно.) Якщо тобі принесуть місяць, усе зміниться, так? Неможливе стане можливим, і водночас усе стане іншим. Навіщо, Калігуло? Хто може знати? (Роздивляється навколо.) Цікаво, що навколо мене все менше людей. (До дзеркала, глухим голосом.) Багато смертей, багато мерців, тому так порожньо. Навіть якщо мені й принесуть місяць, я не зможу вернутись назад. Навіть якби мертві знов оживали під променем сонця, то вбивства не припинилися б. (Люго.) За логікою, Калігуло, треба йти за логікою. Влада аж до кінця, розкутість до кінця. Ні, назад не вертаються, треба йти до завершення!
Заходить Хереа.
Сцена 6
Калігула, відкинувшись на стільці, закутується в плащ. Вигляд у нього знеможений.
ХЕРЕА. Ти мене кликав, Каю? КАЛІГУЛА (кволим голосом). Так, Хереа. Варто! Смолоскипи!
Мовчанка.
ХЕРЕА. Маєш мені щось сказати? КАЛІГУЛА. Ні, Хереа.
Мовчанка.
ХЕРЕА (трохи роздратований). Ти певен, що хочеш мене бачити?
КАЛІГУЛА. Цілком певен, Хереа. (Знову на деякий час замовкає. Раптом поквапно.) Але вибач мені. Я не можу зосередитись і погано приймаю тебе. Сідай, і поговорімо як друзі. Хочеться трохи поговорити з кимось розумним.
Хереа сідає. Уперше від початку п'єси Калігула здається природним.
Хереа, ти віриш, що двоє чоловіків, які мають однакову душу й гідність, можуть, принаймні раз у житті, говорити від щирого серця — ніби вони голі один перед одним, очищені від упереджень, дрібних інтересів та брехні, якою вони живуть?
ХЕРЕА. Гадаю. Каю, що таке можливе. Але вважаю, що тй нездатний до цього.
КАЛІГУЛА. Маєш рацію. Я хотів тільки знати, чи твоя думка така, як у мене. Тоді надягаймо маски. Вдаваймося до брехні. Говорімо так, ніби б'ємося, вкриті нещирістю з голови до п'ят. Хереа, чому ти мене не любиш?
ХЕРЕА. Бо в тобі, Каю, нема чого любити. Бо любити не накажеш. А ще тому, що я занадто добре розумію тебе, і не можна любити те своє обличчя, яке намагаєшся приховати від усіх.
КАЛІГУЛА. Чому ти ненавидиш мене?
ХЕРЕА. А тут, Каю, ти помиляєшся. Я не ненавиджу тебе. Просто вважаю шкідливим і жорстоким, егоїстичним і марнославним. Але я не можу ненавидіти тебе, бо не вірю, що ти щасливий. Не можу й зневажати тебе, бо знаю, що ницості в тебе нема.
КАЛІГУЛА. Тоді чому ти хочеш убити мене?
ХЕРЕА. Я вже сказав: бо вважаю шкідливим. Хочу тішитися безпекою, мені вона потрібна. Більшість людей такі, як я. Вони нездатні жити у світі, де найхимерніша ідея може за мить увійти в реальне життя, і здебільшого вона і входить у нього, як ніж у серце. Я вже більше не хочу жити в такому світі. Волію почувати себе впевнено.
КАЛІГУЛА. Але ж безпека й логіка не мирять між собою. ,
ХЕРЕА. Правда. Нехай це не логічна, зате твереза думка. і
КАЛІГУЛА. Говори далі.
ХЕРЕА. Мені вже нема чого казати. Я не хочу розуміти твою логіку. Маю інший погляд на обов'язки людини. Знаю, що більшість твоїх підлеглих мислить так само. Ти заважаєш усім. І природно, що тебе не стане.
КАЛІГУЛА. Все це дуже ясно і законно. Для більшості людей це було б навіть очевидно. Проте не для тебе. Ти розумний, а за розум платять дорого або ж його відкидають. плачу. А чому ти не хочеш ані відкинути, ані платити за нього? І
ХЕРЕА. Бо я прагну жити й бути щасливим. На мою думку, ні те, ні те не буде можливе, якщо дати волю безглуздю з усіма його наслідками. Я такий, як усі. Щоб почувати себе вільним, іноді хочу смерті тих, кого люблю, бажаю жінок, яких закони родини чи дружби мені забороняють бажати. Щоб бути логічним, я, отже, мушу вбивати або захоплювати. Але вважаю, що такі непевні думки не мають значення. Якщо весь світ стане їх здійснювати, ми не зможемо ні жити, ні бути щасливими. Ще раз кажу, саме це й непокоїть мене.
КАЛІГУЛА. Тоді треба думати, що ти віриш у якусь вищу ідею.
ХЕРЕА. Я вірю, що є кращі і гірші вчинки.
КАЛІГУЛА. А для мене вони всі однакові.
ХЕРЕА. Я це знаю, і тому я не ненавиджу тебе. Але ти заважаєш, і треба, щоб тебе не стало.
КАЛІГУЛА. Цілком слушно. Але навіщо ти кажеш це мені, й ризикуєш життям?
ХЕРЕА. Бо інші стануть на моє місце, і до того ж я не люблю брехати.
Мовчанка.
КАЛІГУЛА. Хереа!
ХЕРЕА. Слухаю, Каю.
КАЛІГУЛА. Ти віриш, що двоє чоловіків, які мають однакову душу й гідність, можуть, принаймні раз у житті, розмовляти щиро?
ХЕРЕА. Вірю, що саме це ми й робимо зараз.
КАЛІГУЛА. Так, Хереа. Хоча ти вважав мене нездатним до такого.
ХЕРЕА. Даруй, Каю, визнаю провину і дякую тобі. А тепер чекаю твого присуду.
КАЛІГУЛА (неуважно). Мого присуду? А! Ти хочеш сказати... (Витягає табличку з-під плаща.) Пізнаєш цю річ, Хереа?
ХЕРЕА. Я знав, що вона в тебе.
КАЛІГУЛА (схвильовано). Так, Хереа, навіть твоя щирість була вдавана. Двоє чоловіків не розмовляли від щирого серця. Та це неважливо. Припинімо ж гру в одвертість і починаймо жити як раніше. Але спробуй зрозуміти те, що я говоритиму, щоб ти відчув, як мені прикро і чого я хочу. Слухай, Хереа. Ця табличка — єдиний доказ.
ХЕРЕА. Я піду звідси, Каю. Я втомився від такої блазенської гри. Занадто добре її знаю і не хочу більше в неї встрявати.
КАЛІГУЛА (тим самим пристрасним і напруженим голосом). Побудь іще. Це доказ, так?
ХЕРЕА. Я не вважаю, що потрібні докази для вбивства людини.
КАЛІГУЛА. Це правда. Але одного разу я хочу зробити навпаки. Це нікому не зашкодить. Приємно час від часу суперечити собі. Це дає відпочинок. Мені треба відпочити, Хереа.
ХЕРЕА. Я не розумію цього, і мені не до вподоби такі ускладнення.
КАЛІГУЛА. Звичайно, Хереа. Ти людина твереза. Ти не прагнеш нічого надзвичайного. (Заходячись реготом.) Ти хочеш жити і бути щасливим. І все!
ХЕРЕА. Вважаю, що нам краще припинити розмову.
КАЛІГУЛА. Ще ні. Трохи потерпи, гаразд? Цей доказ у мене, дивись. Мені заманулося вважати, що я не можу стратити вас без нього. Це моя думка і мій відпочинок. Ну, то дивись же, на що перетворюються докази в руках імператора.
Підносить табличку до смолоскипа. Хереа підходить ближче. Між ними смолоскип. З таблички починає капати віск,
Ти бачиш, заколотнику! Віск тане, і так само швидко, як зникає доказ, ранок невинності прокидається на твоєму обличчі. Яке, Хереа, в тебе гарне і чисте чоло. Яке добро — бути невинним, яке добро! Дивуйся моїй владі. Навіть боги не можуть повернути невинності, не покаравши перед тим. А твоєму імператорові треба тільки пломінця, щоб розгрішити й надихнути тебе. Живи далі, Хереа, будь вірним аж до кінця отим чудовим думкам, які ти виклав. Твій імператор чекає спочинку. Це його спосіб жити і бути щасливим.
Хереа вражено дивиться на Калігулу. Робить ледь помітний рух, здається, він збагнув, розкриває рота й швидко виходить. Калігула й далі тримає табличку над полум'ям і з посмішкою проводжає Хереа поглядом.
Завіса
ДІЯ ЧЕТВЕРТА Сцена 1
Сцена в півсутіні. Заходять Хереа та Сці-п і о н. Хереа йде праворуч, потім ліворуч і повертається до Сціпіона.
СЦІПІОН (із суворим виглядом). Чого ти хочеш від мене?
ХЕРЕА. Час підганяє. Ми мусимо бути непохитні в тому, що збираємось робити.
СЦІПІОН. А хто каже, що я вагаюся? ХЕРЕА. Ти не був на зборах учора. СЦІПІОН (відвертаючись). Не був, Хереа.
ХЕРЕА. Сціпіоне, я старший від тебе і не маю звички просити допомоги. Але ти мені справді потрібний. За це вбивство повинні взяти відповідальність люди поважні. Серед цих уражених амбіцією і ницим: .страхом змовників тільки у нас двох чисті думки. Я знаю, якщо ти й покинеш нас, то нічого не викажеш. Та це байдуже. Я лише хочу, щоб ти залишався з нами.
СЦІПІОН. Я розумію тебе. Але присягаюсь, я не можу.
ХЕРЕА. Отже, ти з ним?
СЦІПІОН. Ні. Не можу бути проти нього. (Пауза, потім глухо.) Якби я вбивав його, то, принаймні, моє серце було б із ним.
ХЕРЕА. Але ж він убив твого батька!
СЦІПІОН. Так, із того все почалося. Та на тому воно й скінчилося.
ХЕРЕА. Він заперечує те, що ти визнаєш. І глузує з того, що ти шануєш.
СЦІПІОН. Це правда, Хереа. Проте щось у мені нагадує його. Однаковий вогонь палить нам серце.
ХЕРЕА. Але є хвилини, коли треба вибирати. Я змусив замовкнути в собі те, що могло нагадувати його.
СЦІПІОН. Я не можу вибрати, бо страждаю не так від власних скорбот, як від його страждань. Моє горе цілком зрозуміле.
ХЕРЕА. Отже, ти вибрав, і вважаєш його правим.
СЦІПІОН (кричить). Ох! Благаю тебе, Хереа, повір: ніхто, вже ніхто ніколи не буде правим для мене.
Пауза. Вони дивляться один на одного.
ХЕРЕА (зворушено, підходячи до Сціпіона). Знай, що я ще більше ненавиджу його за те, що він зробив із тобою.
СЦІПІОН. Так, він навчив мене скрізь шукати підстави.
ХЕРЕА. Ні, Сціпіоне, він збезнадіїв тебе. А позбавити надії юну душу — злочин, який перевершує все, що він накоїв досі. Присягаюсь, тільки за це я вбив би його не вагаючись.
Прямує до виходу. Заходить Гелікон.
Сцена 2
ГЕЛІКОН. Я шукаю тебе, Хереа. Калігула влаштовує тут невелику дружню вечірку, треба, щоб ти був на ній. (Повертається до Сціпіона.) А в тобі, дурнику, нема ніякої потреби. Можеш іти.
СЦІПІОН (уже виходячи, обертається до Хереа). Хереа!
ХЕРЕА (дуже лагідно). Так, Сціпіоне.
СЦІПІОН. Спробуй зрозуміти.
ХЕРЕА (дуже лагідно). Ні, Сціпіоне.
Сціпіон і Гелікон виходять.
Сцена З
За лаштунками брязкіт зброї. 3 правого боку заходять двоє охоронців, ведучи Старого Патриція і Першого Патриц і я, які виказують усі ознаки переляку.
ПЕРШИЙ ПАТРИЦІЙ (до охоронця, намагаючись говорити твердо).