Та й потім, він говорить штампами, а загальники не впливають на мене.
Беранже. Гаразд. Та цього разу — ви тільки не ображайтесь — я цілком згоден із Ботаром. Це чесна людина. Ось і все.
Дудар. Я й не заперечую, але яке це має значення?
Беранже. Так, він чесна людина! А чесну людину нечасто зустрінеш — і не десь у небесах, а таку, що всіма чотирма стоїть на землі, перепрошую, я хотів сказати двома ногами. Я щасливий, що ми з ним однодумці. Коли побачу, привітаю його. Я засуджую пана Папільйона. Його обов'язком було не піддаватися.
Дудар. Які ж ви нетерпимі! Може, пан Папільйон, стільки років живучи сиднем, відчув потребу розслабитись.
Беранже (іронічно). А ви занадто терпимі, широка душа!
Дудар. Любий мій Беранже, завжди треба намагатися зрозуміти. Й коли хочеш збагнути явище і його наслідки, то чесність думки спонукає докопатись аж до причин. І цього треба прагнути, бо ми ж мислячі істоти. Повторюю вам, мені це не вдалося, я не знаю, чи вдаватиметься й надалі. В будь-якому разі спочатку треба ставитись прихильно або принаймні нейтрально, виявити нескутість розуму, властиву науковому мисленню. Бо все логічне. Зрозуміти — значить виправдати.
Беранже. Ви скоро станете прихильником носорогів.
Дудар. Ні, аж ніяк. До такого я не дійду. Я лишень намагаюся на все дивитися холодно й прямо. Я хочу бути реалістом. І додам, що в природному справжнього зла немає. Лихо тим, хто скрізь бачить нечестя. Це властиве інквізиторам.
Беранже. Гадаєте, це природне?
Дудар. А що вже природніше за носорога?
Беранже. Так, але людина, що стає носорогом, — незаперечна ненормальність.
Дудар. Ох! Незаперечна!.. Звідки вам знати…
Беранже. Так, незаперечна ненормальність, абсолютна ненормальність.
Дудар. Як на мене, щось ви дуже самовпевнені. Хіба можна знати, де кінець нормальності й початок ненормальності? Ви можете визначити, що нормальне, а що ненормальне? Ні лікар, ні філософи не можуть розв'язати цієї проблеми. Ви мусили б знати про це.
Беранже. Може, філософи й не можуть. Але практично це легко. Вам доводять, що рух не існує… І ходять, ходять, ходять… (починає ходити по кімнаті) ходять або кажуть собі, як Галілей: "А вона таки крутиться…"
Дудар. У вас усе змішалося в голові! Таж не плутайте. Якщо вже про Галілея, то там навпаки, теоретична й наукова думка була правою супроти тверезого глузду та догматизму.
Беранже (знетямившись). Самі лиш вигадки! Тверезий глузд, догматизм, слова, слова! Я, може, й змішав усе в голові, а ви взагалі безголові. Ви вже не знаєте, що нормальне, що ні! Ви мене доконали із своїм Галілеєм… Чхав я на нього!
Дудар. Ви самі навели його слова й порушили питання, вважаючи, що останнє слово завжди за практикою. Воно, може, й так, але коли їй передує теорія, історія мислення й науки це добре доводить.
Беранже (все лютіший). Та нічого вона не доводить. Самі балачки, це безумство!
Дудар. Знов-таки, звідки вам знати, що таке безумство…
Беранже. Безумство — це безумство, і все! Безумство, та й годі! Всі знають, що таке безумство. А носороги — це практика чи теорія?
Дудар. І те, й те.
Беранже. Як і те, й те?
Дудар. І те, й те, або одне й друге. Це ще обмислити треба!
Беранже. Якщо так, я… відмовляюсь мислити!
Дудар. Ви не володієте собою. Думки у нас справді різні, але обговорюймо їх мирно. Треба обговорювати.
Беранже (нестямно). Гадаєте, що я не володію собою? Ще скажіть, що я Жан. Ох! Ні, ні, я не хочу, щоб зі мною сталося, як із Жаном. Ох! Ні, я не хочу стати як він. (Заспокоюється). Я не підкутий у філософії. Я не вчився, а у вас є дипломи. Ось чому вам легше говорити, а я не знаю, що й відповісти, я вахлай.
Ще гучніший носорожачий тупіт, що лунає спершу під вікном ззаду, а потім під вікном спереду.
Але я відчуваю, що ви помиляєтесь… Я це відчуваю інстинктивно, та швидше ні, це в носорога інстинкт, а я відчуваю інтуїтивно, ось потрібне слово, так, інтуїтивно.
Дудар. А що ви розумієте під інтуїтивним?
Беранже. Інтуїтивно — це значить отак, і все! І я отак відчуваю, що ваша надмірна терпимість, ваше шляхетне потурання, повірте мені, насправді лише слабкість… І засліплення…
Дудар. Воно таке тільки для вашого простацтва.
Беранже. Добре вам завжди кпити з мене. Але слухайте, я спробую знайти Логіка…
Дудар. Якого логіка?
Беранже. Логіка, філософа, Логіка, який… ви краще за мене знаєте, що таке Логік. Мого знайомого Логіка, він з'ясував мені…
Дудар. Що він вам з'ясував?
Беранже. З'ясував, що азіатські носороги — це африканські, а африканські — це азіатські.
Дудар. Щось я не втну.
Беранже. Ні… ні… Він нам довів протилежне, тобто африканські носороги — це азіатські, а азіатські… ну, я розумію. Це не те, що я хотів сказати. Зрештою, ви це з'ясуєте з ним. Він подібний до вас: людяний, витончений інтелектуал, ерудит.
Усе гучніший носорожачий тупіт. Слова обох акторів перекриваються носорожачим гармидером, що долинає з-під вікон; якусь мить видно, як ворушаться губи Дудара й Беранже, та не можна нічого почути.
Знову вони! А! Кінця цьому не буде! (Підбігає до вікна в глибині). Досить! Досить! Падлюки!
Носороги пішли далі. Беранже погрожує їм навздогін кулаком.
Дудар (сидить). Дуже хотів би познайомитись із вашим Логіком. Якщо він погодиться з'ясувати мені такі делікатні речі, делікатні й темні… Повірте, я більшого й не хочу.
Беранже (біжачи до переднього вікна). Так, я приведу його. Він поговорить із вами. Ви побачите, це непересічна людина. (Вслід носорогам, у вікно). Падлюки! (Знову погрожує кулаком).
Дудар. Хай собі бігають. І будьте чемніші. Так з тваринами не поводяться.
Беранже (ще у вікні). Оно знову!
В оркестровій ямі під вікном показується брилик, простромлений носорожачим рогом, і швидко пролітає з лівого боку в правий.
Брилик, почеплений на розі! Ох! Це брилик Логіка! Брилик Логіка! Хай йому біс, Логік став носорогом!
Дудар. Це зовсім не причина, щоб бути брутальним!
Беранже. Кому вірити, господи, кому вірити?! Навіть Логік став носорогом!
Дудар (ідучи до вікна). Де він?
Беранже (показуючи пальцем). Он той, бачите?
Дудар. Це єдиний носоріг із бриликом. Ну й залишайтесь із своїми химерами. Це таки ваш Логік!..
Беранже. Логік… став носорогом!
Дудар. Він усе-таки зберіг ознаку колишньої індивідуальності!
Беранже (знову погрожує кулаком услід зниклому носорогові з бриликом). Я з вами не піду! Я з вами не піду!
Дудар. Якщо це справжній мислитель, як ви казали, то він мусив не піддаватися. Перш ніж вибрати, він мав добре зважити всі "за" і "проти".
Беранже (й далі кричить у вікно вслід колишньому Логікові та іншим носорогам, що вже десь далеко). Я з вами не піду!
Дудар (умощуючись у фотелі). Так, є над чим замислитись!
Беранже зачиняє переднє вікно, йде до вікна в глибині, під яким пробігають інші носороги, що, ймовірно, оббігли навколо будинку. Відчиняє вікно, кричить до них.
Беранже. Ні, я з вами не піду!
Дудар (убік, сидячи у фотелі). Вони оббігли круг будинку. Вони пустують! Великі діти!
Якийсь час із лівого боку вже можна бачити Дезі,яка долає останні сходинки. Стукає в двері до Беранже. В руці у неї кошик.
Беранже, стукають, хтось прийшов. (Смикає Беранже, який усе ще у вікні, за рукав).
Беранже (кричить до носорогів). Це ганьба! Ваш маскарад — це ганьба.
Дудар. До вас стукають, Беранже, ви не чуєте?
Беранже. Відчиніть, якщо хочете! (І далі вже мовчки дивиться на носорогів, їхній тупіт усе слабшає).
Дудар відчиняє двері.
Дезі (заходячи). Добридень, пане Дудар.
Дудар. Панно Дезі, ви!
Дезі. Беранже вдома? Йому краще?
Дудар. Добридень, люба панно, ви, отже, часто сюди ходите?
Дезі. Де він?
Дудар (показуючи на нього пальцем). Оно.
Дезі. Бідолаха, в нього нікого нема. А нині ще й трохи заслаб, авжеж, йому треба допомогти.
Дудар. Панно Дезі, а ви добра товаришка.
Дезі. Звичайно, я справді добра товаришка.
Дудар. У вас чуйне серце.
Дезі. Я тільки добра товаришка, от і все.
Беранже (обертаючись, залишивши вікно відчиненим). О! Люба панно Дезі! Як добре, що ви прийшли, які ви милі.
Дудар. Цього не відбереш.
Беранже. Панно Дезі, знаєте, Логік уже став носорогом!
Дезі. Знаю, щойно я бачила його на вулиці. Як на свій вік, то бігає прудко! Вам уже краще, пане Беранже?
Беранже (до Дезі). Голова, досі ще голова, такий біль! Це жахливо. Що ви на це скажете?
Дезі. Гадаю, що вам треба відпочити… спокійно посидіти вдома ще кілька днів.
Дудар (до Беранже й Дезі). Сподіваюсь, я вам не заважаю!
Беранже (до Дезі). Я кажу про Логіка…
Дезі (до Дудара). Чого б це ви нам заважали? (До Беранже). А! Логіка! Я про нього зовсім не думаю!
Дудар (до Дезі). Може, я зайвий?
Дезі (до Беранже). Навіщо воно мені! (До Беранже й Дудара). В мене є для вас новина: Ботар став носорогом.
Дудар. От тобі й раз!
Беранже. Це неможливо! Він був проти. Ви, мабуть, переплутали. Він протестував. Дудар щойно казав мені. Еге ж, Дударе?
Дудар. Саме так.
Дезі. Я знаю, що він був проти. Та все-таки став носорогом наступного дня, після перетворення пана Папільйона.
Дудар. Ось воно! Він змінив свою думку! Всі люди мають право на розвиток.
Беранже. Але в такому разі можна сподіватись усього!
Дудар (до Беранже). Але зовсім недавно ви запевняли, ніби це чесна людина.
Беранже (до Дезі). Мені важко повірити. Вам набрехали.
Дезі. Я сама бачила.
Беранже. Тоді він збрехав, прикидався, та й годі.
Дезі. Він був щирим-щирісіньким.
Беранже. Він пояснював якось?
Дезі. Дослівно отак казав: треба йти за часом! Це були його останні людські слова!
Дудар (до Дезі). Панно Дезі, я був майже певен, що зустріну вас тут.
Беранже.… Йти за часом! Ото вже розуму! (Розводить руками).
Дудар (до Дезі). Після закриття контори десь в іншому місці знайти вас неможливо.
Беранже (ведучи далі, вбік). Ну й простак! (Знову розводить руками).
Дезі (до Дудара). Якби ви хотіли бачити, взяли б і подзвонили!
Дудар (до Дезі).… Ох! Панно, я не міг наважитись.
Беранже. Ну хай собі, поміркувавши, я вже не дивуюсь витівці Ботара. Його твердість була тільки вдавана. Звичайно, це не заважає або не заважало йому бути чесним. З чесних людей робляться чесні носороги. Гай-гай! Це тому їх можна дурити, що вони добромисні.
Дезі. Дозвольте, я кошика на стіл поставлю. (Ставить кошика на стіл).
Беранже. А він був чесний і мав на що нарікати.
Дудар (до Дезі, кваплячись допомогти поставити кошика).