Нещасний, хто любить спитується дарма,
Та нещаснішого серед людей нема,
Ніж той, хто раз любив —
і вічно пам'ятає.
Принадниць бачивши,
він томиться в одчаї,
Бо думка чар йому затруює німа;
Довершеність йому появиться сама —
Він серця й ангелу віддати не бажає.
Гордує тою він, служить не годен тій,
Земну милуючи, не може й неземній
Кохання присвятить, утративши надії;
До спорожнілого подібний храму він,
Що серце смутить нам пустельністю руїн,
Де бог не хоче жить, людина жить не сміє.
Переклад М. Рильського