Тепер я дуже добре тебе знаю. Така, справді, ракалія! Ну, слухай: хочеш метнемо банчок? Я поставлю всіх померлих на карту, шарманку теж".
"Ну, наважитись на банк, значить, підпадати під невідомість", казав Чичиков і тимчасом глянув скоса на карти, що були в нього в руках. Обидві талії55 здались йому дуже схожі на штучні, і самий крап56 виглядав теж підозріло.
"Чого ж невідомості?" сказав Ноздрьов. "Ніякої невідомості! хай тільки буде на твоєму боці щастя, ти можеш виграти чортову прірву. Ось вона! от щастя!" казав він, починаючи метати для збудження запалу: "от щастя! от щастя! ось: так і ріже! ось та проклята дев'ятка, на якій я все просадив! Почував, що продасть, та вже, зажмуривши очі, думаю собі: чорт тебе забери, продавай, проклята!"
Коли Ноздрьов це говорив, Порфирій приніс пляшку. Але Чичиков відмовився рішуче як грати, так і пити.
"Чому ж ти не хочеш грати?" сказав Ноздрьов.
"Ну, тому, що не маю настрою. Та признатися сказати, я зовсім не охочий грати".
"Чому ж не охочий?"
Чичиков знизав плечима й додав: "бо не охочий".
"Погань же ти!"
"Що ж робити? так Бог створив".
"Фетюк просто! Я думав був раніше, що ти хоч трохи порядна людина, а ти ніякого не розумієш поводження. З тобою зовсім не можна говорити, як з людиною близькою... ніякої прямодушності, ні щирості! чистий Собакевич, такий мерзотник!"
"Та за що ж ти лаєш мене? Винен хіба я, що не граю? Продай мені душ самих, коли вже ти такий чоловік, що трусишся над цією дурницею".
"Чорта лисого матимеш! хотів був, даром хотів віддати, а тепер от не дістанеш! Хоч три царства давай, не віддам. Такий скупердяй, пічкур гидкий. З цієї пори з тобою ніякого діла не хочу мати. Порфирію, піди скажи конюхові, щоб не давав його коням вівса, хай їдять саме сіно".
Такого висновку Чичиков ніяк не сподівався.
"Краще б ти мені й на очі не показувався!" сказав Ноздрьов.
Проте, незважаючи на таку незгоду, гість і господар повечеряли вкупі, хоч цим разом не стояло на столі ніяких вин з хитромудрими назвами. Стирчала одна тільки пляшка з якимсь кіпрським, яке було те, що називають кислятина в усіх відношеннях. Після вечері Ноздрьов сказав Чичикову, відвівши його у бокову кімнату, де була наготовлена для нього постіль: "Ось тобі твоя постіль! Не хочу й надобраніч казати тобі!"
Чичиков залишився після відходу Ноздрьова в найнеприємнішому настрої. Він у душі досадував на себе, лаяв себе за те, що до нього заїхав і згаяв даремно час. А ще більше лаяв себе за те,
що заговорив з ним про справу, і повівся необережно, як дитина, як дурень: бо справа зовсім не такого роду, щоб бути звіреною Ноздрьову: Ноздрьов людина-погань, Ноздрьов може набрехати, прибільшити, розпустити чорт знає що, підуть ще якісь плітки — негаразд, негаразд. "Просто, дурень я", казав він сам собі. Ніч спав він дуже погано. Якісь маленькі прежваві комахи кусали його нестерпно боляче, так що він усією жменею шкріб по враженому місці, приказуючи: "а, щоб вас чорт забрав разом з Ноздрьовим!" Прокинувся він рано-вранці. Першим ділом його було, надівши халат, взувши чоботи, податись через двір на конюшню, наказати Селіфанові зараз же запрягати бричку. Вертаючись через двір, він зустрівся з Ноздрьовим, що був теж у халаті, з люлькою в зубах.
Ноздрьов привітав його по-дружньому і спитав, як йому спалось.
"Так собі", відповів Чичиков досить сухо.
"А я, брат", казав Ноздрьов: "така мерзота верзлась цілу ніч, що бридко й розказувати, і в роті після вчорашнього немов ескадрон переночував. Уяви: снилось, що мене відшмагали, єй-єй! І хто б ти думав? От нізащо не вгадаєш штабс-ротмістр Поцелуєв разом з Кувшинниковим".
"Так", подумав сам собі Чичиков: "добре було б, якби тебе відшмагали наяву".
"їй-Богу! Та ще як боляче! Прокинувся, чорт забери, справді щось свербить; мабуть, відьми-бло-хи. Ну, ти йди тепер одягайся, я до тебе зараз прийду. Треба тільки вилаяти падлюку-прикажчика".
"Чичиков пішов у кімнату одягтись і вмитися. Коли після того вийшов він до їдальні, там уже стояв на столі чайний прибор з пляшкою рому. В кімнаті були сліди вчорашнього обіду і вечері; здається, щітка для підлоги не торкалася зовсім. На підлозі валялися хлібні крихти, а тютюновий попіл видно було навіть на скатертині. Сам господар, що не забарився скоро вийти, нічого не мав у себе під халатом, крім відкритих грудей, на яких росла якась борода. Держачи в руці чубук і присьорбуючи з чашки, він був дуже гарний для живописця, що страх не любить панів прилизаних і завитих як на цирульних вивісках, або вистрижених під гребінець.
"Ну, то що ж думаєш?" сказав Ноздрьов, трохи помовчавши: "не хочеш грати на душі?"
"Я вже сказав тобі, брат, що не граю, купити, давай куплю".
"Продати я не хочу, це буде не по-приятельському. Я не буду знімати плівки з чортзна-чого. У банчок — інша річ. Га? Прикиньмо хоч галію!"
Вертаючись через двір, він зустрівся з Ноздрьовим, що був теж у халаті...
"Я вже сказав, що ні".
"А мінятися не хочеш?"
"Не хочу".
"Ну, слухай: зіграємо в шашки, виграєш — твої всі. У мене ж багато таких, яких треба викреслити з ревізії. Гей, Порфирію, принеси-но сюди шашечницю".
"Даремна праця, я не гратиму".
"Та це ж не в банк; тут ніякого не може бути щастя або фальші: все ж від уміння: я навіть тебе попереджаю, що я зовсім не вмію грати, хіба що-небудь мені даси вперед".
"Ану лиш", подумав сам собі Чичиков: "зіграю я з ним у шашки! В шашки грав я колись непогано, а на штуки йому тут трудно взятись".
"Гаразд, хай уже буде так, в шашки зіграю", сказав Чичиков.
"Душі йдуть за сто карбованців!"
"Навіщо ж? досить, коли підуть за п'ятдесят".
"Ні, що ж за куш п'ятдесят? Краще ж у цю суму я включу тобі яке-небудь щеня середньої руки або золоту печатку до годинника".
"Ну, гаразд!" сказав Чичиков.
"Скільки ж ти мені даси вперед?" сказав Ноздрьов.
"Це з якої речі? звісно, нічого".
"Принаймні, хай будуть мої два ходи".
"Не хочу, я сам погано граю".
"Знаємо ми вас, як ви погано граєте!" сказав Ноздрьов, виступаючи шашкою.
"Давненько не брав я в руки шашок!" казав Чичиков, посуваючи теж шашку.
"Знаємо ми вас, як ви погано граєте!" сказав Ноздрьов, виступаючи шашкою.
"Давненько не брав я в руки шашок!" говорив Чичиков, посуваючи шашку.
"Знаємо ми вас, як ви погано граєте!" сказав Ноздрьов, посуваючи шашку, та в той же самий час посунув обшлагом рукава й другу шашку.
"Давненько не брав я в руки!.. Е, є! це, брат, що? подай-но її назад!" говорив Чичиков.
"Кого?"
"Та шашку ж", сказав Чичиков, і в той-таки час побачив майже перед самим носом своїм і другу, що, як здавалось, пробиралася в дамки; звідки вона взялася, це один тільки Бог знав. "Ні", сказав Чичиков, уставши з-за стола: "з тобою немає ніякої змоги грати. Так не ходять, трьома шашками зараз!"
"Чому ж трьома? це помилково. Одна просунулась ненавмисне; я її відсуну, будь ласка!"
"А друга ж звідки взялася?"
"Яка друга?"
"А ось ця, що пробирається в дамки?"
"От тобі й на, ніби не пам'ятаєш!"
"Ні, брат, я всі ходи рахував, і всі пам'ятаю; ти її тільки тепер примостив, їй місце он де!"
"Як, де місце?" сказав Ноздрьов, почервонівши: "та ти, брате, як я бачу, вигадник!"
"Ні, брате, це, здається, ти вигадник, та тільки невдало".
"За кого ж ти мене маєш?" говорив Ноздрьов: "що я, шахрувати буду?"
"Я тебе ні за кого не маю, а тільки грати з цього часу ніколи не буду".
"Ні, ти не можеш відмовитись", говорив Ноздрьов, розпалюючись: "гру почато!"
"Я маю право відмовитись, бо ти не так граєш, як личить чесній людині".
"Ні, брешеш, ти цього не можеш сказати!"
"Ні, брате, сам ти брешеш!"
"Я не шахрував, а ти відмовитись не можеш, ти мусиш кінчити партію!"
"Цього ти мене не примусиш зробити", сказав Чичиков холоднокровно і, підійшовши до дошки, перемішав шашки,
Ноздрьов спалахнув і підійшов до Чичикова так близько, що той відступив кроків два назад.
"Я тебе примушу грати! То дарма, що ти перемішав шашки, я пам'ятаю всі ходи. Ми їх поставимо знову так, як були".
"Ні, брате, справі кінець, я з тобою не гратиму".
"Так ти не хочеш грати?"
"Ти сам бачиш, що з тобою нема змоги грати".
"Ні, скажи прямо; ти не хочеш грати?" говорив Ноздрьов, підступаючи ще ближче.
"Не хочу!" сказав Чичиков і підніс одначе ж обидві руки про всяк випадок ближче до обличчя, бо справа ставала справді гаряча. Ця обачність була цілком доречна, бо Ноздрьов розмахнувся рукою... і дуже могло б статися, що одна з приємних і повних щік нашого героя вкрилася б незмивним безчестям; але, щасливо відвівши удар, він сходив Ноздрьова за обидві задирливі його руки й держав його і міцно.
"Порфирію, Павлушко!" кричав Ноздрьов люто, пориваючись вирватись.
Почувши ці слова, Чичиков, щоб не робити дворових людей свідками спокусливої сцени і разом з тим почуваючи, що держати Ноздрьова була річ марна, випустив його руки. В цей самий час увійшов Порфирій і з ним Павлушка, хлопець дужий, з яким мати діло було зовсім не вигідно.
"Знаємо ми вас, як ви погано граєте!" сказав Ноздрьов, виступаючи шашкою. "Давненько не брав я в руки шашок!" говорив Чичиков, посуваючи шашку.
"Так ти не хочеш кінчати партію?" говорив Ноздрьов. "Відповідай мені прямо!"
"Партію немає змоги кінчати", казав Чичиков і глянув у вікно. Він побачив свою бричку, що стояла зовсім готова, а Селіфан чекав, здавалося, тільки знаку, щоб підкотити до ґанку, та з кімнати не було ніякої змоги вибратись: на дверях стояли два дужі кріпосні дурні.
"То ти не хочеш докінчувати партії?" повторив Ноздрьов з обличчям, що палало як у вогні.
"Якби ти грав, як личить чесній людині. Але тепер не можу".
"А! так ти не можеш, негіднику! як побачив, що не твоя бере, так і не можеш! Бийте його!" кричав він несамовито, звернувшись до Порфирія й Павлушки, а сам схопив у руку черешневий чубук. Чичиков зробився блідий, як полотно. Він хотів щось сказати, але почував, що губи його ворушились без звуку.
"Бийте його!" кричав Ноздрьов, пориваючись уперед з черешневим чубуком, увесь в жару, в поту, немов підступав під неприступну фортецю. "Бийте його!" кричав він таким самим голосом, як під час великого приступу кричить своєму взводові: хлопці, вперед! який-небудь одчайдушний поручик, якого шалена хоробрість вже набула такої слави, що дається спеціальний наказ держати його за руки під час гарячих діл.