Такий гидкий привидівся; а роги довші, як у вола".
"Дивуюсь, як вони вам десятками не сняться. З, самої тільки людяності християнської хотів: бачу, бідолашна вдова побивається, терпить злидні... та хай згинуть і пропадуть вони з усім вашим селом!.."
"Ох, яку ж ти лайку загинаєш!" сказала стара, дивлячись на нього з острахом.
"Та не знайдеш слів з вами! Справді, начебто якась, щоб не сказати лихого слова, дворняжка, що лежить на сіні: і сама не гам, і другому не дам. Я хотів був купувати у вас господарські продукти різні, бо я й казенні підряди теж веду..." Тут він прибрехнув, хоч і мимохідь, і без усяких дальших розмислів, але несподівано вдало. Казенні підряди вплинули сильно на Настасію Петрівну, принаймні, вона промовила вже майже прохальним голосом: "Та чого ж ти розсердився так гаряче? Коли б знала раніше, що ти такий сердитий, то я б зовсім тобі не перечила".
"Є чого сердитись. Справа яйця виїденого не варта, а я буду через неї сердитись!"
"Ну, то нехай, я ладна віддати й за п'ятнадцять асигнаціями! тільки гляди, батечку мій, з підрядами: якщо трапиться борошна брати житнього, чи гречаного, чи крупів, або худоби різаної, так уже, будь ласка, не покривдь мене".
"Ні, матінко, не покривджу", казав він, а тимчасом обтирав рукою піт, що рясно котився по
обличчю його. Він розпитав її, чи не має вона в місті якогось повіреного або знайомого, котрого могла б уповноважити на укладання купчої і всього, що слід. "Аякже, протопопа, отця Кирила, син служить у палаті", сказала Коробочка. Чичиков попросив її написати до нього вірчого листа і, щоб увільнити від зайвого клопоту, сам навіть узявся його скласти.
"Добре було б", подумала тимчасом Коробочка: "якби він забирав у мене в казну борошно й худобу, треба його задобрити: тісто з учорашнього вечора ще зосталось, так піти сказати Фетіньї, щоб напекла млинців; добре б також загнути пирога прісного з яйцем: у мене його добре загинають, та й часу забере небагато". Господиня вийшла, щоб здійснити свою думку про загнуття пирога і, мабуть, поповнити її ще й іншими витворами домашньої пекарні й готування; а Чичиков також вийшов до вітальні, де провів ніч, для того, щоб дістати потрібні папери зі своєї шкатулки. У вітальні давно вже було все прибрано, розкішні перини винесено геть, перед диваном стояв накритий стіл. Поставивши на нього шкатулку, він трохи спочив, бо відчував, що був увесь в поту, як у річці: все, що було на ньому, починаючи від сорочки до панчіх, усе було мокре. "Бач, заморила як, клята баба!" сказав він, трохи передихнувши, і відімкнув шкатулку. Автор певен, що є читачі такі цікаві, які побажають навіть дізнатись про план і внутрішнє розташування шкатулки. Що ж, чому й не задовольнити! Ось воно, внутрішнє розташування: у самій середині мильниця, за мильницею шість-сім вузеньких перегородок для бритв; потім квадратні закапелки для пісочниці й чорнильниці з видовбаним між ними човником для пер, сургучів і всього, що довше; потім усякі перегородки з покришечками й без покришечок, для всього того що коротше, наповнені білетами візитними, похоронними, театральними й іншими, складеними на спомин. Увесь верхній ящик з усіма перегородками виймався і під ним був простір, зайнятий пачками паперів в аркуш, потім ішов маленький потайний ящик для грошей, який висувався непомітно збоку шкатулки. Його завжди так похапливо висував і засував у ту ж мить господар, що напевне не можна сказати, скільки було там грошей. Чичиков тут-таки взявся до роботи і, загостривши перо, почав писати. В цей час увійшла господиня.
"Гарний, у тебе ящичок, батечку мій", сказала вона, підсівши до нього. "Чи не в Москві купив його?"
"У Москві", відповів Чичиков, пишучи далі. "Я так і знала: там усе доброї роботи. Позаторік сестра моя привезла звідти теплі чобітки дітям: такий міцний товар, і досі носиться. Диви, скільки в тебе тут гербового паперу!" провадила вона, зазирнувши до нього в шкатулку. І справді, гербового паперу було там немало. "Хоч би мені аркушик подарував! а в мене така скрута; трапиться в суд прохання подати, а й ні на чому".
Чичиков пояснив їй, що цей папір не такого роду, що він призначений для укладання купчих, а не для прохань. Зрештою, щоб заспокоїти її, він дав їй якийсь аркуш на карбованець ціною. Написавши листа, дав він їй підписатись і попросив маленький списочок мужиків. Виявилось, що поміщиця не вела ніяких записок, ні списків, а знала майже всіх напам'ять; він примусив її тут-таки продиктувати їх. Деякі селяни трохи здивували його своїми прізвищами, а ще більше прізвиськами, так що він кожного разу, почувши їх, спочатку спинявся, а тоді вже починав писати. Особливо вразив його якийсь Петро Савельїв Неуважайкорито, так що він не міг не сказати: "та й довгий який!" Другий мав причеплений до імені Коров'ячий кирпич, інший був просто: Колесо Іван. Кінчаючи писати, він потяг трохи до себе носом повітря і зачув принадний запах чогось смаженого на маслі.
"Прошу ласкаво закусити", сказала господиня. Чичиков оглянувся і побачив, що на столі стояли вже грибки, пиріжки, скородумки, шанішки28, прягли29, млинці, коржики з усякою присмакою: присмачені цибулькою, присмачені маком, присмачені сиром, присмачені вершками, і чого тільки не було.
"Прісний пиріг з яйцем!" сказала господиня.
Чичиков присунувся до прісного пирога з яйцем і, з'ївши відразу трохи більше половини, похвалив його. Та й справді, пиріг сам по собі був смачний, а після всього клопоту й мороки з старою здався ще смачнішим.
"А млинців?" сказала господиня.
У відповідь на це Чичиков згорнув три млинці разом і, вмочивши їх у розтоплене масло, спровадив у рот, а губи й руки витер салфеткою. Повторивши це разів зо три, він попросив господиню, щоб звеліла запрягати його бричку. Настасія Петрівна зразу ж послала Фетінью, звелівши тимчасом принести ще харячих млинців.
"У вас, матінко, млинці дуже смачні", сказав Чичиков, беручись до принесених гарячих.
"Прошу ласкаво закусити", сказала господиня.
"Та в мене їх добре печуть", сказала господиня: "але от лихо, врожай поганий, борошно таке вже невантажне... Та чого ж, батечку, ви так поспішаєте?" промовила вона, побачивши, що Чичиков узяв у руки картузі "адже й бричка ще не запряжена".
"Запряжуть, матінко, запряжуть. У мене скоро запрягають".
"То вже, будь ласка, не забувайте з підрядами".
"Не забуду, не забуду", казав Чичиков, виходячи в сіни.
"А сала не купуєте?" сказала господиня, ідучи за ним.
"Чому не купувати? Купую, тільки потім".
"У мене на Святки30 й сало буде".
"Купимо, купимо, всього купимо, і сала купимо".
"Може, знадобиться ще пташиного пір'я. У мене в Пилипівку31 й пташине пір'я буде".
"Добре, добре", говорив Чичиков.
"От бачиш, батечку мій, і бричка твоя ще не готова", сказала господиня, коли вони вийшли на ґанок.
"Буде, буде готова. Розкажіть тільки мені, як виїхати на велику дорогу".
"Як би ж це зробити?" сказала господиня. "Розказати важко, поворотів багато; хіба що дам тобі дівчинку, щоб провела. У тебе ж, либонь, місце є на козлах, щоб вона примостилася". '
"Чому не бути".
"То вже дам тобі дівчинку; вона в мене знає дорогу, тільки ти дивись! не завези її, у мене вже одну завезли купці".
Чичиков запевнив її, що не завезе, і Коробочка, заспокоївшись, уже почала розглядати все, що ' було на її подвір'ї; втупила очі в ключницю, що виносила з комори дерев'яну побратиму32 з медом, у мужика, що заходив у ворота, і помалу-малу вся поринула в господарське життя. Але навіщо так довго займатись Коробочкою? Коробочка, чи Манілова, господарське життя, чи негосподарське — повз них! А то на світі дивно влаштовано: веселе вмить обертається на сумне, якщо тільки довго застоїшся перед ним, і тоді Бог знає що спаде на думку. Може, почнеш навіть думати: та годі-бо, чи справді ж Коробочка стоїть так низько на нескінченних щаблях людського вдосконалення? Чи справді така велика прірва відділяє її від сестри її, недосяжно відгородженої стінами аристократичного дому з запашними чавунними сходами, що сяють міддю, червоним деревом і килимами, яка позіхає над недочитаною книгою, чекаючи дотепно-світського візиту, де їй вдасться блиснути розумом і висловити завчені думки, думки, що захоплюють за законами моди на цілий тиждень місто, думки не про те, що робиться в її домі та в її маєках, заплутаних і безладних, через незнання господарської справи, а про те, який політичний переворот готується у Франції, якого напряму набрав модний католицизм. Але повз, повз! навіщо говорити про це? Та чому ж серед бездумних веселих, безтурботних хвилин, сам собою, раптом пролине інший дивний струмінь: ще сміх не встиг зовсім збігти з обличчя, а вже став іншим серед тих самих людей, і вже іншим світлом освітлилось обличчя...
"А ось бричка, ось бричка!" скрикнув Чичиков, побачивши нарешті, як під'їжджала його бричка. "Чого ти, йолопе, так довго порався? Видно, вчорашній хміль у тебе не весь ще вивітрило".
Селіфан на це нічого не відповів. "Прощайте, матінко! А що ж, де ваше дівча?" "Гей, Пелагеє!" сказала поміщиця дівчинці років одинадцяти, що стояла біля танку, в платті з домашньої вибійки із босими ногами, які здалеку здавалися чобітьми, так вони були обліплені свіжим болотом. "Покажи-но панові дорогу".
Селіфан допоміг дівчинці вилізти на козли, яка, ставши однією ногою на панську приступку, спершу замазала її гряззю, а тоді вже вилізла наверх і примостилася біля нього. Слідом за нею і сам Чичиков поставив ногу на приступку і, нахиливши бричку на правий бік, бо був важкенький, нарешті, вмостився, сказавши: "а! тепер добре! прощайте, матінко!" — Коні рушили.
Селіфан був цілу дорогу суворий і разом з тим дуже уважний до свого діла, що бувало з ним завжди після того, коли будь у чому завинив, або був п'яний. Коні були напрочуд вичищені. Хомут на одному з них, який надівався доти майже завжди рваним, так що з-під ременю виглядало клоччя, був майстерно зашитий. Цілу дорогу був він мовчазний, тільки похльоскував батогом, і не звертав ніякої повчальної промови до коней, хоч чубарому коневі, звісно, хотілося б вислухати щось напутливе, бо в цей час віжки завжди якось мляво лежали в руках балакучого возниці, і батіг тільки для форми гуляв по спинах.