Переклад: Микола Сікорський
Філіп К. Дік. Ошуканець
— Найближчими днями хочу взяти відпустку, — сказав за сніданком Спенс Олгем.
Він поглянув на свою дружину.
— Гадаю, я заслужив відпочинок. Десять років — це тривалий час.
— А проектні розробки?
— Війну виграють і без мене. Тепер наша глиняна куля вже не під такою загрозою.
Олгем сів за стіл і закурив сигарету.
— Телетайпи подають оперативні повідомлення так, що, здається, інопланетяни ось-ось подолають нас. Знаєш, чого мені хочеться, коли піду у відпустку? Я хотів би походити по тих схилах за містечком, де ми тоді були. Пам'ятаєш? Я наткнувся на дуб-отруйник, а ти мало не наступила на гадюку.
— Саттонський ліс?
Мері почала прибирати зі столу.
— Той ліс горів кілька тижнів тому. Я думала, ти знаєш. Начебто від блискавки.
Олгем відхилився.
— Невже ніхто не спробував з'ясувати причину? — Він скривився. — Нікому це не потрібно. Вони здатні думати тільки про війну.
Він стиснув зуби, і вся картина постала в його уяві: інопланетяни, війна, схожі на голки космічні кораблі.
— А як ми можемо думати про щось інше?
Олгем кивнув головою. Цілком слушно, вона мала рацію. Невеликі темні кораблі з Альфи Центаври легко переганяли крейсери землян, наче безпорадних черепах. На всьому просторі, аж до Метрополії, бої закінчувалися поразкою землян.
Так тривало до тих пір, поки в лабораторіях Вестінгауза була розроблена пухирчаста захисна система. Розгорнута навколо найбільших міст Землі і зрештою всієї планети, вона стала першим ефективним заслоном, першим дійовим засобом спинити інопланетян, як називали їх телетайпи.
Але виграти війну — то була важча справа. Кожна лабораторія, кожна проектна група працювали і вдень і вночі, безперервно, щоб винайти дещо інше: зброю для переможної битви. Наприклад, його проект. День у день, з року в рік. Олгем підвівся і погасив сигарету.
— Як Дамоклів меч. Він завжди висить над нами. Я стомився. Єдине, що мені треба, — це тривалий відпочинок. Та, певно, спочити прагнуть усі.
Він дістав із стінної шафи куртку і вийшов на криту веранду. З хвилини на хвилину міг з'явитися модуль, — маленька швидкісна розвозка, яка підкине його до проектного комплексу.
— Сподіваюсь, Нельсон не запізниться.
Він подивився на годинник.
— Вже майже сьома.
— Ось і твоя розвозка, — сказала Мері, дивлячись між рядами будинків. Сонце світило за дахами, вилискуючи на масивних свинцевих пластинах. Навкруги було тихо, лиш де-не-де виднівся перехожий.
— Ну, побачимось. Постарайся не засиджуватися в лабораторії, Спенсе.
Олгем відчинив дверцята і зайшов усередину. Відкинувшись на кріслі, він зітхнув. Разом із Нельсоном був ще один чолов'яга, старший за віком.
— Ну то як там? — спитав Олгем, коли модуль рушив із місця.
— Все як звичайно, — відповів Нельсон. — Кілька кораблів інопланетян завдали удару; наші із стратегічних міркувань залишили ще один астероїд.
— Зміни настануть, коли проектні розробки ввійдуть у завершальну стадію. Можливо, виною телетайпна пропаганда, але протягом останнього місяця я занадто втомився від усього цього. Все виглядає дуже похмуро і страшно, життя стає безбарвним.
— Ви вважаєте, що війна ведеться даремно? — раптом спитав літній чоловік. — Адже ви самі є її невід'ємною частиною.
— Це майор Пітерс, — сказав Нельсон. Олгем і Пітерс потисли руки.
Олгем придивився до незнайомця.
— Які справи привели вас сюди спозаранку? — запитав він. — Не пригадую, щоб я раніше бачив вас на комплексі.
— Ні, я не працюю там, — відповів Пітерс, — але я трохи обізнаний із тим, чим ви займаєтесь. Моя робота полягає зовсім в іншому.
Він перезирнувся з Нельсоном. Олгем помітив це і насупився. Модуль, минаючи пустище, набирав швидкість, прямуючи до споруд комплексу.
— Чим ви займаєтесь? — спитав Олгем. — Чи, може, про це заборонено говорити?
— Я представник урядової установи, — відповів Пітерс. — Працюю в службі безпеки Федеральної адміністрації.
— Справді? — підняв брови Олгем. — Невже сюди пробралися ворожі агенти?
— Власне кажучи, я тут, щоб поговорити з вами, містере Олгем.
Олгем був здивований. Він замислився над словами Пітерса, але нічого не міг зрозуміти.
— Поговорити зі мною? Про що?
— Я тут, щоб заарештувати вас як шпигуна інопланетян. Ось чому я спозаранку тут. Нельсоне! Хапайте його…
Дуло пістолета притиснулось до грудей. Руки Нельсона тремтіли. Обличчя Олгема сполотніло. Він набрав повні груди повітря і видихнув.
— Будемо кінчати його зараз? — прошепотів він Пітерсу. — Треба вбити його негайно. Чекати не можна.
Олгем витріщився на свого друга. Він відкрив рота, щоб щось сказати, але не міг вимовити жодного слова. Обидва чоловіки вп'ялись у нього невблаганним і переляканим поглядом. У Олгема в голові запаморочилось. Вона боліла і йшла обертом.
— Я не розумію, — прошепотів він.
У цей час модуль відірвався від землі і, розтинаючи простір, знявся у безмежжя. Внизу під ними віддалявся, дедалі зменшуючись, проектний комплекс. Олгем закрив рот.
— Ми можемо трохи зачекати, — відповів Пітерс. — Спочатку я хочу поставити йому кілька запитань.
Олгем розгублено дивився поперед себе, модуль мчав, вихопившися в космос.
— Арешт здійснили успішно, — сказав Пітерс, звертаючись до відеоекрана. На екрані з'явилось обличчя шефа служби безпеки. — Тепер усім нам полегшає на душі.
— Були ускладнення?
— Ніяких. Він сів у модуль, нічого не підозрюючи. Здається, моя присутність не насторожила його.
— Де ви тепер?
— Виходимо за межі системи захисту. Рухаємось із максимальною швидкістю. Можете вважати, що критичний момент вже минув. Я радий, що двигуни відриву спрацювали непогано. Якби тоді сталась затримка…
— Покажіть його, — попросив шеф служби безпеки. Він пильно глянув на Олгема, що сидів склавши руки на колінах і приголомшено дивився поперед себе.
— Так, це він.
Ще якийсь час він дивився на Олгема. Той сидів мовчки. Зрештою шеф кивнув Пітерсові.
— Ну, гаразд. Досить. — Його обличчя ледь зморщилося від огиди. — Я побачив усе, що хотів. Ви зробили надзвичайно важливу справу. Вас відзначать винагородами.
— Це не обов'язково, — сказав Пітерс.
— Чи є небезпека? Яка вірогідність того, що…?
— Так, вона є, але невелика. На мою думку, ця штука потребує парольної фрази. Так чи інакше, а доведеться ризикувати.
— Я попереджу базу на Місяці про ваше прибуття.
— Не треба. — Пітерс похитав головою. — Ми сядемо в іншому місці, за базою. Не хочу наражати її на небезпеку.
— Як хочете.
Шеф ще раз зиркнув на Олгема. Поступово його зображення зникло. Розгортка на екрані пропала.
Олгем подивився в ілюмінатор. Корабель вийшов за межі системи захисту і, розвиваючи швидкість, мчав усе далі й далі. Пітерс поспішав: внизу, під обшивкою, на повну потужність ревіли реактивні прискорювачі. Вони поспішали тому, що боялись саме його. На сидінні поруч із ним тривожно крутився Нельсон.
— Треба зробити це зараз, — наполягав він. — Я віддав би все що завгодно, аби тільки поставити крапку.
— Заспокойся, — сказав Пітерс. — Стеж за польотом, я хочу трохи з ним поговорити.
Він опустився в крісло поруч з Олгемом і подивився йому в очі. Тоді простягнув руку і насторожено помацав його руку, потім торкнувся щоки.
Олгем сидів мовчки. Якби тільки я міг сповістити Мері, розмірковував він. Якби я знайшов спосіб, щоб якось її повідомити. Він обвів корабель поглядом. Як? Відеоекран? Тримаючи пістолет, за пультом управління сидів Нельсон. Нічого не вдієш. Його спіймали, заманили в пастку.
Але чому?
— Послухайте, — почав Пітерс, — я маю до вас кілька запитань. Ви знаєте, куди ми прямуємо. Ми летимо на Місяць, через годину ми сядемо на його протилежному боці, де немає людей. Після посадки вас одразу віддадуть спецгрупі, яка вже чекає там. Ваше тіло негайно знищать. Ви це усвідомлюєте? — Він подивився на годинник. — Через дві години частини вашого тіла будуть розкидані по поверхні Місяця. Від вас не лишиться анічогісінько.
Зусиллям волі Олгем вийшов із летаргічного стану.
— Ви можете пояснити мені…
— Звичайно, я вам поясню, — погодився Пітерс. — Два дні тому ми одержали повідомлення про те, що один з кораблів інопланетян проник крізь нашу систему захисту. Корабель висадив шпигуна у вигляді робота-гуманоїда. Цей робот повинен був знищити певну людину і посісти її місце. — Пітерс зміряв Олгема холодним поглядом. — Всередині робота вмонтована уранова бомба. Наш агент не дізнався, що приводить детонатор у дію, але він припускає, що це можна зробити за допомогою якоїсь фрази або певного сполучення слів. Робот має жити життям тієї особи, яку він убив, займатись її звичайними справами, виконувати її роботу, жити її соціальними турботами. Робот сконструйований у повній схожості з тією людиною. Різниці між ними немає.
Обличчя Олгема смертельно зблідло.
— Тією людиною, за яку мав видавати себе робот, був Спенс Олгем — високопоставлена офіційна особа, яка очолювала один із дослідницьких проектів. Зважаючи на те, що розробки даного проекту наближались до завершальної стадії, наявність живої бомби, яка прагне пробратися в проектувальний центр…
Олгем зосереджено дивився на свої руки: але я — Олгем!
— Як тільки робот знайшов і вбив Олгема, йому було зовсім просто вжитись у його життя. Робот був висаджений з корабля вісім днів тому. Операція по заміні була здійснена, напевно, в кінці минулого тижня, коли Олгем вирушив на коротку прогулянку в гори.
— Але ж я і є Олгем! — Він повернувся до Нельсона, що сидів за пультом управління. — Хіба ти не впізнаєш мене? Ти знав мене двадцять років. Хіба ти забув, як ми разом ходили до коледжу? — Він підвівся. — Ми разом учились в університеті. Ми жили в одній кімнаті.
Він зробив крок до Нельсона.
— Не підходь до мене! — гаркнув Нельсон.
— Та послухай же! Пам'ятаєш наш другий курс? Ти пам'ятаєш ту дівчину? Як же ж її звали…
Він потер лоба.
— Ну ту, чорняву. Ту саму, з якою ми познайомились, коли були у Теда.
— Замовкни! — Нельсон несамовито замахав пістолетом. — Я не хочу більше слухати. Це ти вбив Олгема. Ти… машина.
Олгем глянув на Нельсона.
— Ти помиляєшся. Я не знаю, що сталося, але жодний робот ніколи до мене не наближався. Тут щось не те. Може, той корабель розбився? — Він повернувся до Пітерса. — Я — Олгем. Я це знаю.