Одного разу троє братів з Барлетти подалися в мандри. Йшли вони, йшли та й натрапили на гладісіньку коричневу дорогу.
— Що воно таке? — запитав перший.
— Це не дерево,— сказав другий.
— Це не вугілля,— сказав третій.
Щоб дізнатись, з чого та дорога, всі троє стали навколішки й лизнули її. Аж виявилося, що то шоколад! Дорога була з шоколаду! Почали вони його їсти. Настав вечір, а брати все їдять та їдять шоколадну дорогу, аж поки залишився тільки маленький клаптик. Не стало ні шоколаду, ні дороги.
Що ж його робити? На щастя, стрівся їм селянин, що вертався на возі з поля.
— Я одвезу вас додому,— мовив він.
І привіз їх у Барлетту, аж під самісіньку їхню хату. Злізли брати, дивляться, а віз увесь із печива. Не довго думаючи, взялися вони до воза, і за хвилину не лишилось ні коліс, ані голобель.
Нікому в Барлетті ще зроду так не щастило, як тим братам, і навряд чи коли пощастить.
Хто вигадає більше чисел?
— Нумо вигадувати числа.
— Нумо. Починаю я: майже один, майже два, майже три, майже чотири, майже п'ять, майже шість.
— То дурничка. Ось послухай, що я вигадав: один зверхмільйон більярдонів, один восьмільйон тисячонів, один чудольярд і один чудольйон.
— А я вигадав таку таблицю множення: три по одному — йди додому
три по два — он сова
три по три — носа втри
три по чотири — дзвоник до квартири
три по п'ять — землі п'ядь
три по шість — непроханий гість
три по сім — цукерки всім
три по вісім — джмелі в стрісі
три по дев'ять — качка й лебідь
три по десять — діток пестять
— Скільки коштують ці макарони?
— Два щиглі в лоб.
— Скільки звідси до Мілана?
— Тисячу нових кілометрів, один старий кілометр і сім шоколадок.
— Скільки важить одна сльозина?
— Як чия. Як вередунова, то легша за вітер, а як голодної дитини, то важча за цілу Землю.
— Чи довга ця казка?
— Аж занадто.