День плюща

Джеймс Джойс

ДЕНЬ ПЛЮЩА

Узявши кусок картону, старий Джек згорнув попіл докупи, а тоді ретельно посипав ним побіліле вже вугілля. Коли все вугілля вкрилося рівним шаром попелу, Джекове лице поринуло в темряву, та коли він заходився знову роздмухувати вогонь, на протилежній стіні кімнати виросла його згорблена тінь, а вид його поволі освітився полум'ям. Він мав обличчя старої людини, вугласте й заросле волоссям. Вологі блакитні очі кліпали на вогонь, вологий рот раз-по-раз розкривався, а тоді закривався з мимовільним шамкотінням. Коли вугілля зайнялося, Джек відставив кусок картону до стіни, зітхнув і промовив:

– Ось так-то воно краще, містере О'Коннор.

Містер О'Коннор, сивоволосий чоловік, обличчя знекрашене прищиками та вуграми, був саме скрутив тютюн у паперову рульку досить правильної форми, але, почувши звертання, задумливо розкрутив це діло своїх рук. Тоді неквапно почав скручувати цигарку наново, а по хвилинних роздумах вирішив лизнути папір.

– Містер Тірні не сказав, коли повернеться? – запитав він хрипким фальцетом.

– Ні, не сказав.

Містер О'Коннор узяв цигарку до рота й почав порпатися в кишенях. Нарешті витяг звідти стосик паперових карток.

– Я дам вам сірника, – мовив старий.

– Пусте, не треба, – відказав містер О'Коннор.

Він узяв одну з карток і прочитав надрукований на ній напис:

Муніципальні вибори

Квартал Королівської біржі

Містер Річард Дж. Тірні, Г. Р. Б.,[1] шанобливо прохає Вашої підтримки і Вашого голосу на виборах у кварталі Королівської біржі

Агент містера Тірні няйняв був містера О'Коннора, щоб той провадив агітацію на одній із дільниць кварталу, але погода була препогана, та й черевики промакали, тож містер О'Коннор більшу частину дня просидів перед каміном у кімнаті засідань на Віклов-стріт разом із Джеком, старим доглядачем. Вони сиділи тут, відколи короткий день перемінився в сутінки. Було шосте жовтня, надворі хмуро й зимно.

Містер О'Коннор відірвав від картки смужку паперу, запалив її від вогню і прикурив цигарку. Коли він прикурював, вогник освітив листок темнозеленого лискучого плюща в петлиці його пальта. Старий уважно подивися на О'Коннора, а тоді, знов узявши кусок картону, почав неквапно роздувати вогонь. Містер О'Коннор тим часом курив.

– Атож, – мовив старий, повертаючись до перерваної думки, – тепер і не добереш, як їх виховувати, цих дітей. Хто б подумав, що з нього таке виросте! Я віддав був його до Християнських Братів, старався, як міг, і на тобі маєш – самі гульки та пиятики! А я ж хотів його в люди вивести.

Із видимою втомою він поставив картон на місце.

– Я вже старий, а то б задав йому чосу. Взяв би прута і шмагав би, поки сили стане – як то бувало раніше. Мати – вона з ним усе тільки панькається, і те йому, й се...

– От-от. Це й розпаскуджує дітей, – сказав містер О'Коннор.

– Певна річ, — відказав старий. – І головне, ніякої тобі вдячности, сама-но безчільність. Він уже береться верховодити надо мною, коли я сам, буває, вип'ю чарку-другу. Куди ж це світ котиться, що син так ставиться до свого батька?

– Скільки йому років? – запитав містер О'Коннор.

– Дев'ятнадцять, – відповів старий.

– То чого ж ти не прилаштуєш його кудись?

– Чи ж я не пробував? Ще відколи він школу закінчив... "Ти в мене на шиї не посидиш," – кажу. "Мусиш найти собі роботу." Та коли він і знаходить яку роботу, то ще гірше: усе пропиває.

Містер О'Коннор співчутливо похитав головою, і старий притих, задивившись у вогонь. Хтось прочинив двері до кімнати й окликнув:

– Ге-е-ей! Тут що, масонська ложа засідає?

– Хто там? – запитав старий.

– Що це ви тут сидите в потемках? – запитав голос.

– Це ти, Гайнсе? – запитав містер О'Коннор.

– Я. Чого це ви тут сидите в потемках? – сказав містер Гайнс, виходячи на освітлену частину кімнати.

Він був високий, стрункий чоловік із світлокоричневими вусами. На крисах його капелюха дрижали, ось-ось маючи впасти, крапельки дощу; комір куртки був відкочений.

– Ну, Метью, – звернувся він до містера О'Коннора, – як воно тобі йде?

Містер О'Коннор похитав головою. Старий устав з-перед каміна і, потинявшись по кімнаті, вернувся з двома підсвічниками. По черзі тицьнув їх у вогонь, щоб запалити свічки, а тоді поніс на стіл. Убого обставлена кімната освітилася світлом, і вогонь у каміні втратив усю свою жвавість барв. Стіни кімнати були голісінькі, якщо не рахувати одинокої передвиборної відозви. Посередині стояв невеликий столик, а на нім навалено стос паперів.

Містер Гайнс оперся об камін і запитав:

– Він уже заплатив тобі?

– Ще ні, – відповів містер О'Коннор. – Дасть бог, може сьогодні...

Містер Гайнс розсміявся.

– Хто-хто, а він заплатить. Не тривожся, – сказав він.

– Нехай би краще поквапився, якщо хоче, щоб робота робилася, – відповів містер О'Коннор.

– А ти як гадаєш, Джеку, – іронічно запитав старого містер Гайнс.

Старий знову всівся на своє місце при каміні й промовив:

– Хай там як, а грошви-то в нього не бракує. Не то що в того голодранця…

– В якого голодранця? – запитав містер О'Коннор.

– У Колґена, – насмішкувато відповів старий.

– Ти так кажеш, бо Колґен – робітник, хіба ні? А чим, по-твоєму, добрий чесний муляр гірший од корчмаря, а? Та ж робітник має таке саме право бути в Раді, як і будь-хто інший, а може навіть і більше право, ніж оті занглійщені жевжики, що плазом стеляться перед кожною титулованою особою. Хіба не так, Метью? – сказав містер Гайнс, звертаючись до містера О'Коннора.

– Твоя правда, – сказав містер О'Коннор.

– То чоловік порядний і чесний, без ніяких там назадницьких нахилів. Він представлятиме трудящі класи. А той тип, що ти на нього працюєш, просто шукає собі теплого містечка.

– Ясна річ, трудящі класи треба, щоб хтось представляв, – мовив старий.

– Робітника, – повів далі містер Гайнс, – усі тільки визискують, деруть по три шкури, а платять мізер. А його праця – то ж основа основ. Робітник не шукає зисковних посад для своїх дітей, братів та свояків. Робітник не затопче в болото гонор рідного міста на догоду німецькому монархові.

загрузка...

– Про що це ви? – запитав старий.

– Хіба ти не знаєш, що міська влада хоче зустріти короля Едварда вітальною промовою, як він приїде сюди з візитою наступного року. З якого це дива ми повинні огинатися перед чужинецьким королем?

– Наш патрон цього не підтримає, – сказав містер О'Коннор. – Він балотується від націоналістів.

– Та невже? – відказав містер Гайнс. – Почекай – побачиш. Я його добре знаю. Хіба ж його звуть не Проноза Тірні?

– Далебі, може ти й маєш рацію, – сказав містер О'Коннор. – Так чи так, а хай би він приніс трохи платила, щоб заплатити своєму агітаторові.

Всі троє притихли. Старий почав згортати вугілля на купку. Містер Гайнс зняв капелюха, струснув ним, а тоді опустив комір, так що стало видно листочок плюща в петлиці.

– Якби цей чоловік був живий, – сказав він, показуючи на листочок, – то й мови не було б ні про які привітальні церемонії.

– Атож, – мовив містер О'Коннор.

– Ех, благословенні були часи, – сказав старий. – Тоді життя кипіло, не те що тепер.

У кімнаті знову запала тиша. Раптом двері розчахнулися й до кімнати вскочив моторний чоловічок, що цілий час шморгав носом, а вуха мав геть розчервонілі від холоду. Він швидким кроком підійшов до каміну, потираючи руки так сильно, ніби хотів тертям добути з них вогонь.

– Грошей катма, хлопці, – сказав він.

– Сідайте, містере Генчі, – мовив старий, пропонуючи тому свого стільця.

– Не метушися, Джеку, не метушися, – сказав містер Генчі.

Він коротко вклонився містеру Гайнсові й сів на крісло, що звільнив старий.

– Ти обійшов Онджер-стріт? – запитав він містера О'Коннора.

– Так, – відповів містер О'Коннор і почав порпатися в кишенях, шукаючи свої нотатки.

– До Ґраймса заходив?

– Заходив.

– Ну і як?

– Він нічого не обіцяв. "Це моє особисте діло, —— каже, —— за кого я голосуватиму". Але гадаю, він на нашому боці.

– Чого ти так думаєш?

– Він запитав мене, хто висунув містера Тірні, і я сказав йому. Я назвав поряд з іншими й отця Берка. Гадаю, все буде гаразд.

Містер Генчі почав шморгати носом і потирати руки над вогнем з дивовижною швидкістю. Тоді мовив:

– Бога ради, Джеку, принеси нам кусок вугілля. Там іще лишилося трохи.

Старий вийшов з кімнати.

– Кепська справа, – сказав містер Генчі, похитуючи головою. – Я спитав його про платню, а він мені: "О, тепер, містере Генчі, коли я бачу, що все йде на лад, я про вас не забуду, будьте певні". От паскуда! Зрештою, чого ж іще від нього сподіватися.

– А я тобі що казав, Метью, – озвався містер Гайнс. – На те він і Проноза Тірні.

– О, він усім пронозам проноза. Не дарма в нього такі маленькі свинячі очиці. Хай йому грець. Хіба не міг заплатити по-людському, а не: "О, знаєте, містере Генчі, я тепер мушу поговорити з містером Фаннінґом... Було стільки витрат"? Чортів скнара! Здається, він уже забув той час, коли його батько торгував старими лахами на Меріс-лейн.

– Це що, правда? – запитав містер О'Коннор.

– Аякже, – відповів містер Генчі. – Ти що, не знав? Щонеділі вдосвіта, поки народ іще спав, до нього приходила різна потолоч, нібито щоб купити куртку ношену чи там штани. А батько нашого Пронози завжди тримав у кутку таку собі чорну плящину. Шурупаєш, у чому річ? Тож-то й воно. Там наш Проноза й народився на світ.

Старий повернувся з кількома кусками вугілля і поклав їх у вогонь.

– От тобі й маєш, – сказав містер О'Коннор. – То він хоче, щоб ми за спасибі працювали?

– Що я тут можу вдіяти, – сказав містер Генчі. – У мене самого рахунки не заплачені, скоро всі манатки з молотка пустять.

Містер Гайнс розсміявся і, рвучко відштовхнувшися плечима від каміна, налагодився йти.

– Не тривожтеся, хлопці, все поправиться, як приїде король Едді. – Ну а я мушу йти. Ще побачимося. Бувайте.

Він поволі вийшов з кімнати. Ні містер Генчі, ні старий не промовили ні слова, тільки містер О'Коннор, що був похнюплено задивився у вогонь, раптом вигукнув, коли двері вже зачинялися:

– Бувай, Джо.

Містер Генчі перечекав якусь мить а тоді кивком показав на двері:

– Скажи мені, – звернувся він до містера О'Коннора, – яким вітром занесло сюди нашого приятеля? Чого йому треба?

– А, бідолаха Джо! – сказав містер О'Коннор, шпурляючи недопалок у вогонь. – У нього теж, як і у нас, на гроші сухо.

Містер Генчі гучно висякався і плюнув у камін таким щедрим плювком, що мало не загасив вогонь.

1 2 3
загрузка...