Ідуть бідні емігранти.
У емігранта легкий чемоданчик,—
В нім одежина, хліб, померанчик,
З рідного поля вузлик землиці,
Щоб на чужині менше журиться...
У чемодан тільки серце не влізло,
Та й не хотіло — просилося слізно,
Щоб не забрали його за море,
А кинули дома, нехай і на горе;
Як вірний собака, лишилося в полі,
Де ми працювали голодні і голі.
Онде те поле, хоч бідне, та рідне...
А поїзд мчить... Уже поля не видно...