Собака на сіні
П'єса
Переклад з іспанської: М. ЛУКАШ
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Д і а н а — графиня де Бельфлор.
Т е о д о р о — її секретар.
М а р ч е л л а, Д о р о т е я, А н а р д а — її покоївки.
О к т а в і о — її кастелян.
Ф а б і о — її камердинер.
Г р а ф Ф е д е р і к о, Г р а ф Л ю д о в і к о,
М а р к і з Р і к а р д о.
Т р і с т а н — лакей у Теодоро.
К а м і л л о, Л е о н і д о, Ч е л і о — слуги.
Ф у р і о, Л і р а н о, А н т о н е л л о — Трістанові товариші.
П а ж.
Діється в Неаполі.
ДІЯ ПЕРША
Зал у графининому палаці.
ЯВА ПЕРША
Т е о д о р о і Т р і с т а н, тікають.
Т е о д о р о
Утікай скоріш, Трістане!
Т р і с т а н
От так вилазка невдала!
Т е о д о р о
Певно, нас вона впізнала?
Т р і с т а н
Хто її' зна... Можливо, пане.
ЯВА ДРУГА
Д і а н а.
Не тікайте, зупиніться!
Ну ж бо! Хто ви, кавалере?
Що це, справді, за манери?
Я кому кажу? Верніться!
Люди! Слуги! Де ви ділись?
Все мов вимерло кругом...
Це ж не привид, не фантом,
не вві сні мені приснилось.
Гей! Чи всі вже полягали?
Дивіться також
- Лопе де Вега — Юдита
- Лопе де Вега — О нуждо, мати непутяща, злісна...
- Лопе де Вега — Сонети з комедії "Собака на сіні"
- Ще 2 твори →
ЯВА ТРЕТЯ
Ф а б і о, Д і а н а.
Ф а б і о
Пані кликали мене?
Д і а н а
Зло мене бере страшне
на таких, як ти, оспалий.
Зараз же біжи і взнай,
що тут був за чоловік;
при мені він щойно втік
з цеї зали.
Ф а б і о
Ай-ай-ай!
Ф а б і о
Зараз світло принесу.
(Виходить).
ЯВА ШОСТА
Д і а н а, О к т а в і о.
Д і а н а
Буду змушена прогнати
я із дому винуватця.
О к т а в і о
Те ж казав вам завше й я:
треба гнати в три шия,
хто не вміє шануваться.
Тільки ж, пані, не у гнів:
— 6 —
ви самі тому виною,
що не маєте спокою;
женете всіх женихів
ви, уперта гордівниця,
чи здіймаєте на сміх
і примушуєте їх
удаватися в дурниці.
Д і а н а
Ви щось знаєте, Октавйо?
О к т а в і о
Всі говорять, що синьйора
уродлива, та сувора;
це не раз од них чував я;
ще й, до того, ваше графство
декому бентежить кров.
ЯВА СЬОМА
Ф а б і о; ті, що й були.
Ф а б і о
Капелюха я знайшов;
бачите, яке плюгавство?
Д і а н а
Покажи. Оце такий?
Ф а б і о
А який же?
Д і а н а
Це той самий?
— 7 —
О к та в і о
Боже!
Ф а б і о
Став би перед вами
я брехать.
О к т а в і о
Який брудний!
Д і а н а
Цей він кинув?
Ф а б і о
Та підкласти
іншого не міг я вроді.
Ну і пера!
Ф а б і о
То був злодій.
О к т а в і о
Він хотів нас обікрасти.
Д і а н а
Ні, це просто неймовірно!
Ф а б і о
Більш ніякого нема.
Д і а н а
Добре бачила сама —
стільки пер було, надмірно!
Де ж вони тепер? Невже...
— 8 —
Ф а б і о
Кинув він брилем у люстру,
то звелись вони на кустру,
обсмалились та й уже.
Був колись подібний скрут
у Ікара-погорільця1,
що спалив на сонці крильця
і у море впав. А тут
сонцем, бачте, був світильник,
а Ікаром — капелюх,
що його шпурнув той зух —
таємничості прихильник.
Д і а н а
Годі, Фабіо, облиш;
недоречні в тебе жарти.
О к т а в і о
Турбуватися не варто,
згодом взнаєте.
Д і а н а
Коли ж?
О к т а в і о
Вже пора вам спочивати,
час розгадку принесе;
завтра виясните все.
Д і а н а
Ні, клянусь, не ляжу спати,
доки справи не з'ясую.
Всіх дівчат сюди поклич.
_ Фабіо виходить.
1 І к а р — за грецьким міфом, син зодчого Дедала; коли, рятуючись, тікав
разом з батьком з острова Кріту на штучних, зліплених воском, крилах і
піднявся близько до сонця, віск розтопився, Ікар упав у море й загинув.
ЯВА ВОСЬМА
Д і а н а, О к т а в і о.
О к та в і о
Чи для того ж дав бог ніч?
Д і а н а
Ні, Октавіо, не засну я...
Хтось чужий проник у дім,—
не даремна ця тривога.
О к т а в і о
Тут потрібна осторога;
завтра вивідки почнім,
а тепер — спочить годиться.
Д і а н а
Ви засвоїли одну
мудрість: не повинна сну
турбувати таємниця.
ЯВА ДЕВ'ЯТА
Ф а б і о, М а р ч е л л а, Д о р о т е я,
А н а р д а; ті, що й були.
Ф а б і о
Я привів лиш головних;
інші вже давно поснули,
то нічого і не чули —
мало толку буде з них.
Тільки ваші камеристки
розважались на дозвіллі.
— 10 —
А н а р д а
(набік)
Уночі схопились хвилі;
плавать в морі буде хистко!
Ф а б і о
Я вам, мабуть, заважаю?
Д і а н а
Так, обидва вийдіть звідси.
Ф а б і о
(тихо до Октавіо)
Допит буде.
О к т а в і о
Ви дивіться!
Ф а б і о
Вже й мені недовіряє.
Октавіо й Фабіо виходять.
ЯВА ДЕСЯТА
Д і а н а, М а р ч е л л а, Д о р о т е я, А н а р д а.
Д і а н а
Підійди-но, Доротеє.
Д о р о т е я
Я вас слухаю, синьйоро.
— 11 —
Д і а н а
Хто гуляє коло двору
нашого, ти знаєш теє?
Д о р о т е я
Найчастіш маркіз Рікардо,
часом також граф Паріс.
Д і а н а
Правду кажеш? Ой дивись,
бо спитаю ще й Анарду.
Д о р о т е я
Я б посміла вас дурить?
Зроду-звіку, боже милий!
Д і а н а
З ким вони тут говорили?
Д о р о т е я
Хоч огнем мене печіть,
я не чула, щоб хоч раз
ці синьйори, вам відомі,
розмовляли в цьому домі
із ким-небудь, окрім вас.
Д і а н а
Чи бували тут пажі
із цидулками?
Д о р о т е я
Ніколи.
Д і а н а
Одійди туди, до столу.
— 12 —
М а р ч е л л а
(тихо до Анарди)
Строгий допит!
А н а р д а
Не кажи.
Д і а н а
Ти, Анардо!
А н а р д а
Прошу пані.
Д і а н а
Хто тут був з мужчин?
А н а р д а
З мужчин?
Д і а н а
Звідси щойно вийшов він;
я вас знаю, окаянні.
Хто впустив його до дому,
щоб мене він підглядав?
А н а р д а
Ми таких не робим справ,
і не снилося нікому.
Що ви, пані! Хто б посмів
привести сюди мужчину?
За таку тяжку провину
нас скарав би божий гнів.
Ви нас кривдите даремно.
— 13 —
Д і а н а
Трохи далі одійдім;
ти щось знаєш; може, в дім
він приходив потаємно
зовсім з іншою метою —
до которої з дівчат?
А н а р д а
Більш не можу я мовчать...
Я вас, пані, заспокою,
правду щиру вам скажу
без утайки, нелукаво,
хоч і совісно, їй-право,
бо з Марчеллою дружу.
У якогось молодця
закохалася небога;
от не знаю тільки — в кого.
Д і а н а
Та доказуй до кінця.
Виявивши головне,
нічого таїть дрібниці!
А н а р д а
Не мої ж то таємниці,
нащо ж мучити мене?
Справи, знаєте, дівочі,
ви, синьйоро, зрозумійте;
до Марчелли хтось там прийде,
то вже вам не спати ночі?
В них ще тільки почалось,
поки що одні розмови.
Д і а н а
Добрі в мене покойові!
Як про це почує хтось,
то негарна піде слава
про вдовицю на відданні.
Якби граф покійний...
А н а р д а
Пані,
тут же зовсім інша справа:
той, хто ходить до Марчелли,
в цьому домі не чужий,
а, сказати б, ніби свій
до своєї стежку стеле.
Д і а н а
Він, виходить, мій слуга?
А н а р д а
Так.
Д і а н а
Котрий же?
А н а р д а
Теодоро.
Д і а н а
Секретар?
А н а р д а
Я все, синьйоро,
вам сказала вже.
Д і а н а
Ага.
Ну, гаразд, отам постій.
— 15 —
А н а р д а
Лиш не будьте надто строгі.
Д і а н а
(набік)
Заспокоїлась я трохи:
не до мене, й не чужий.
Ну, Марчелло...
М а р ч е л л а
Пані?
Д і а н а
Слухай.
М а р ч е л л а
Що накажете?
(Набік).
Ой леле!
Д і а н а
Ти скажи — тобі звірялась
я завжди у справах честі?
М а р ч е л л а
Вам чогось наговорили
нехорошого про мене?
Я всякчас була вам вірна.
Д і а н а
Вірна?
М а р ч е л л а
Ви у тім не певні?
— 16 —
Д і а н а
Як же можу я впевнятись,
як побачення таємні
в мене в домі ти справляєш?
М а р ч е л л а
Теодоро навіжений,
де б не стрів мене, усюди
править сотні компліментів.
Д і а н а
Прямо сотні? Непогано.
Певно, уродили щедро
компліменти цього літа.
М а р ч е л л а
Себто, бачте, тільки в двері,
так ізразу — що на думці,
все переклада на речі.
Д і а н а
Як це так — перекладає?
Що ж він каже?
М а р ч е л л а
Та, химери
всякі, зразу й не згадаєш.
Д і а н а
Ну ж, згадай.
М а р ч е л л а
Раз каже: "З мене
душу очі ці виймають".
Вдруге: "Ти — моє блаженство;
я не спав цієї ночі,
— 17 —
тільки марив все про тебе,
про красу твою урочу".
Раз якось просив у мене
волосинку, щоб зв'язати
поривання ті шалені
в себе в серці. Та навіщо
вам здались ці теревені?
Д і а н а
А тобі ж вони до мислі?
М а р ч е л л а
Та нічого... Намір чесний
я вбачаю в Теодоро
і гадаю, що, напевне,
він одружиться зо мною.
Д і а н а
Шлюб — кохання ціль священна.
Що ж, як хочеш, я наближу
і тебе, й його до неї.
М а р ч е л л а
Це для мене буде щастя!
Я признаюсь вам одверто,
раз ви добрі і у гніві,
раз у всьому ви шляхетні,—
я люблю його без міри,
бо він скромний і душевний,
уродливий, і розумний,
і обачний, і статечний,
як ніхто у нашім місті.
Д і а н а
Дуже здібний і дотепний —
я його по службі знаю.
М а р ч е л л а
Певно, згідно з етикетом
він провадить листування;
та послухати приємніш,
як веде він любо-мило
мову на сердечні теми
в стилі ніжнім і розважнім.
Д і а н а
Вже сказала я, Марчелло,
що я згодна на ваш шлюб,
як надійде час належний;
та велить мені повага
і моє славетне ймення
дбать про добру славу дому —
не годиться вам у мене
тут відкрито зустрічатись.
(Набік).
Гніву виявлять не треба.
(Уголос).
Хоч домашнім все відомо,
все ж любитися таємно
буде вам тим часом краще;
що ж до мене — будьте певні,
я обом допоможу;
Теодоро — хлопець чемний,
виріс він у мене в домі,
а тебе, моя Марчелло,
добре знаю і, мов рідну,
щирою люблю душею.
М а р ч е л л а
Падаю до ніг, синьйоро.
Д і а н а
Ну іди.
М а р ч е л л а
Спасибі ще раз.
Д і а н а
Ви вже вільні.
А н а р д а
(тихо, до Марчелли)
Ну, і як же?
М а р ч е л л а
Я боялася даремно.
Д о р о т е я
Зна вона твої секрети?
М а р ч е л л а
Зна — секрети в мене чесні.
Марчелла, Доротея та Анарда роблять графині
три реверанси й виходять.
ЯВА ОДИНАДЦЯТА
Д і а н а.
Д і а н а
Я помічала тисячу разів —
вродливий і розумний Теодоро;
він був би втіхою моєму зору,
якби не мур, що стан між нами звів.
Амур — могутній владар, бог богів,
але свого не зраджу я гонору:
сама себе я стримаю суворо
від недостойних честі почуттів.
Та ревнощі мені бентежать душу
і заздрощі на те добро чуже,
що я од нього утікати мушу;
і мимоволі я гадаю вже —
як з Теодоро можем ми зрівнятись:
мені спуститись чи йому піднятись?
(Виходить).
ЯВА ДВАНАДЦЯТА
Т е о д о р о, Т р і с т а н.
Т е о д о р о
Не засну я од тривоги...
Т р і с т а н
Та воно й не дивина —
як вона про все узна,
ви пропащі, їй же богу!
Я ж казав вам: "Зачекайте,
доки ляже спать". Так де!..
Т е о д о р о
Сказано: любов не жде.
Т р і с т а н
Ви наосліп не стріляйте.
Т е о д о р о
Наудачу б'є мастак.
— 21 —
Т р і с т а н
Той мастак, хто бистроплинну
вміє влучити хвилину.
Т е о д о р о
Чи впізнала ж?
Т р і с т а н
Ні — і так.
Хоч не знає достеменно,
та взяла вже надогад.
Т е о д о р о
Ще ж і Фабіо той гад!
Щоб він кинувся до мене,
я б його на місці вбив.
Т р і с т а н
Тут я кинув капелюха
і світильника задмухав.
Т е о д о р о
Ти його мов осліпив
і утримав від погоні,
а то я б його проткнув.
Т р і с т а н
Люстрі зразу я шепнув:
"Ти скажи, що ми сторонні".
А вона мені: "Не бренькай!"
Розізлився я і кинув
капелюха.
Т е о д о р о
Я загину
ще сьогодні!
Т р і с т а н
Та частенько
так закохані говорять,
хоч ніщо їм не грозить,
Т е о д о р о
Ну, а що ж мені робить,
коли смерть і справді поряд?
Т р і с т а н
Що? Одкиньтесь од Марчелли
бо дізнається графиня,
то за теє чортовиння
зробить вам життя веселе —
геть із дому прожене.
Т е о д о р о
Як же так — забуть кохання?
Т р і с т а н
Я навчу вас забування,
лиш послухайте мене.
Т е о д о р о
Певно, знов якась дурниця?
Т р і с т а н
Хто себе здолати може,
той що хочеш переможе;
а любов для нас — дрібниця.
Тільки слід передусім
твердо зважитись — забути;
скинути любовні пута
рухом вільним і рвучким.
І дурисвітці надії
дверці в серці зачинить,
— 23 —
не впускати ні на мить;
тут надія лихо діє.
Чом, скажіть, не забува
закоханець свою милу?
Тим, що згадка має силу,
що надія в нім жива.
Треба взяти в руки ум,
загнуздать палку уяву,
на принаду ту лукаву
не пускати мрій і дум.
Як накрутимо пружинку,
то годинник буде йти,
а коли не завести,
то і стане.