Ще на початку дня
Народила дворняжка Груня
Семерих рудих щенят.
І до вечора їх ласкала,
Мов причісувала язиком.
І блищав сніжок підталий
Під теплим її животом.
А коли вже сідали кури
На сідало у рядок,
Хазяїн з'явився хмурий
І всіх семерих — в мішок.
Хоч мала вже мало сили,
Та бігла вона услід.
На річці вода тремтіла,
Зверталась помалу в лід.
Додому плелася, бідна,
І піт крапелив з боків,
Й здавався їй місяць срібний
Одним із її синків.
Й боліло їй так, неначе
Хтось камінь жбурнув на сміх.
І бризнули очі собачі
Зірками ясними в сніг.