Windows on the World

Фредерік Бегбедер

"І ти, Символе, що майориш на вершині світу!

Ось тобі слово, тендітний красеню (слово, яке може стати твоїм порятунком),

Згадай-но, не одвічно так зручно почувався ти на своєму п'єдесталі.

Адже зовсім нещодавно за інших обставин спостерігав я за тобою, милий прапоре,

Тоді не був ти таким елегантним, не струмував незайманим шовком,

Адже бачив я тебе без прикрас, дрантя маяло на держаку,

Тоді у відчаї притуляв тебе до грудей молодий прапороносець,

Не на життя, а на смерть змагалися у тій дикій битві, нескінченній битві,

У гуркоті гармат — лавина лайок, крики, стогнання, сухий брязкіт затворів рушниць,

Безладний штурм людських мас, схожих на розлючених демонів, даремний ризик життям,

Так, заради твоєї сплюндрованої брудом та димом реліквії, що розмокла від крові,

Заради єдиної мети, о мій красеню, щоб одного дня ти знову міг рясніти там, нагорі, у своєму вбранні,

Не одну людську смерть я побачив".

Волт Вітмен. "Листя трави", 7 вересня 1871 р.

"KILL THE ROCKEFELLERS!*

Курт Кобейн. Щоденник, 2002 р.

Пробач мені, ХлоЄу Що я привів тебе на цю Спустошену землю.

Усім 2801

ГРОМОВІДВІД:

"Мені здається, що романіст, який не пише реалістичних романів, анітрохи не розуміє епохи, у якій ми живемо".

Том Вулф

"Завдання митця — зануритися у самісіньке серце пекла".

Мерилін Менсон

Вам відомий фінал: усі вмирають. Так, рано чи пізно смерть приходить до кожного. Проте особливість цієї історії полягає в тому, що всі гинуть водночас і в одному місці. Чи міцнішають стосунки між людьми перед смертю? Не сказав би: вони ж не розмовляють одне з одним. Вони позіхають, що природно для людей, які зарано прокинулися, і похмуро жують свій сніданок у розкішному кафе. Час від часу дехто з них фотографує вид із вікна — найпрекрасніший у світі. За квадратними будівлями — кругле море; кораблі малюють на ньому геометричні фігури. Навіть чайки не літають так високо. Більшість клієнтів Windows on the World не знайомі між собою. Коли раптом вони зустрічаються поглядами, то починають чухати шиї та утуплюються у свої газети. Початок вересня, ранок, усі не в доброму гуморі: відпустка скінчилася, тепер треба триматися аж до Дня Подяки. Небо ясне, але нікого це не обходить.

За мить у Windows on the World зарепетує товста пуерториканка. Чиновник у краватці замре з відкритим ротом: "Oh my God". Від приголомшення двоє службовців оніміють. Нарешті, рудий вигукне: "Ноlу shit!"!. Офіціантка литиме чай через край чашки. Бувають секунди, які тривають довше за інші. Ніби хтось натиснув на "паузу" в DVD-програвачі. Усього за мить час стане еластичним, він зможе розтягтися. Усі ці люди нарешті перезнайомляться. Усього за мить вони стануть вершниками Апокаліпсису, котрих об'єднав Кінець Світу.

Цього ранку ми були на верхівці вежі World і я був центром всесвіту.

1 Чорт забирай! (Англ.). — Тут і далі примітки перекладача.

Пів на дев'яту ранку. Знаю, трохи зарано я привів цих бешкетників на верхівку хмарочосу. Але хлопці дуже хотіли поснідати тут, а я ні в чому не можу їм відмовити: я відчуваю провину за те, що кинув їхню матір. Головна перевага раннього підйому — відсутність черг. Після замахів у 1993 році контроль на першому поверсі був утричі посилений. Службовцям, аби потрапити на роботу, слід показати на вході спеціальний бейдж-пере-пустку, потім охоронці без особливих церемоній риються в їхніх сумках, а потім металошукач — він зреагував навіть на пряжку із зображенням Гаррі Поттера на ремені Джеррі. У атріумі з хай-тековим дизайном мирно дзюркочуть фонтани. Сніданок — тільки за попередніми замовленнями. На вході до Windows on the World я назвав своє ім'я: "Good morning, my name is Carthew Yorston". Увійшовши до будівлі, одразу відчуваєш особливу атмосферу: червоний килим, оксамитові стрічки уздовж, private elevator1. У цьому холі з вокзальним розмахом (ЗО метрів під стелею) ресторанний пюпітр грає роль Стійки Першого Класу. Чудова ідея — відмічатися до того, як почнеться загальний квапливий потік відвідувачів. І до телескопів поки менша черга (кинув

1 Індивідуальний ліфт (англ.).

ши 25 центів, можна спостерігати за тим, як заходять у сусідні будівлі секретарки, поспішаючи на роботу: приклеєні до своїх мобільних телефонів, затягнуті у світло-сірі брючні костюми, волосся завите хімією, у кросівках — змінні туфлі на підборах вони ховають у фальшивих сумках Prada). Уперше я піднімаюся на верхівку Всесвітнього торговельного центру: обидва мої сини в захваті від швидкісних ліфтів, які минають 78 поверхів за 43 секунди. Швидкість така, що відчуваєш, як серце підстрибує у грудній клітці. Хлопці довго не хотіли виходити зі скай-лобі1. Після чотирьох поїздок вгору-вниз я мав уже й розсердитися:

— Ну ж бо, годі! Це службові ліфти для тих, хто тут працює, ніде не написано, що це американські гірки!

Розпорядниця ресторану, яку легко впізнати за спеціальним значком на формі, провела нас до іншого ліфта, пасажирського, який іде до 107-го поверху. Цього дня на нас чекає насичена програма: сніданок у Windows on the World, потім променад у Беттері-Парк, який плавно переходить у прогулянку поромом "Стейтн-Айленд" (gratos!2) до статуї Свободи, потім відвідування Сімнадцятого Пірсу, короткий шопінг у морському порту Сауз-стріт, фото на фоні Бруклінського мосту, і ще треба насолодитися запахом на рибному ринку та, врешті-решт, з'їсти гамбургер із кров'ю у Bridge Cafe. Хлопці обожнюють соковитий, рясно политий кетчупом рубаний біфштекс. Та велику колу зі льодом, тільки не дієтичну. Діти тільки й думають про їжу, а "їхні батьки — про ліжко. Дякую долі, із цим у мене все гаразд: невдовзі після розлучення я зустрів Кен-дес, яка працює в Elite New York. Якби ви її бачили... Кайлі Міноуг поруч з нею просто стара шкапа. Щовечора вона із наріканнями сідлає мене в готелі Algonquin (просто вона віддає перевагу Royalton

1 "Скай-лобі" (БкуІоЬЬу) — система ліфтів, що застосовувалась у Всесвітньому торговельному центрі. Вона складалась із місцевих (локальних) ліфтів та швидкісних експрес-ліфтів.

2 Безкоштовно (ісп.).

Філіппа Старка1, що знаходиться на тій самій вулиці) (тому що вона не знає про Дороті Паркер2) (треба буде підкинути їй "Життя удвох"3, щоб викликати відразу до подружнього життя).

За дві години я загину, але, можливо, я уже мертвий.

1 Філіпп Старк — всесвітньо відомий французький дизайнер. За 25 років своєї кар'єри Старк проектував усе — від зубної щітки до міських кварталів. Розкішний нью-йоркський готель Royalton — теж його проект.

2 Дороті Паркер (1893—1967) — англійська письменниця, твори якої часто цитуються в сучасній літературі. У ресторані готелю Algonquin відомі літератори часто збиралися на ланч. На таких обідах іронічна й дотепна Дороті Паркер видавала щкі зауваження, де-не-де перемежовуючи їх міцними слівцями. Багато з тих висловів стали афоризмами. її називали "поміссю Попелюшки та леді Макбет".

3 "Життя удвох" — збірка оповідань Д. Паркер.

Дуже мало відомо про те, що відбувалось у Windows on the World цього ранку. "Нью-Йорк тайме" стверджує, що о 8.46, коли літак рейсу № 11 авіакомпаній American Airlines урізався у вежу між 94 та 98 поверхами^ ресторані на даху знаходилась 171 особа, з яких 72 — персонал. Також відомо, що одна компанія (Risk Water Group) влаштовувала корпоративний сніданок у приватному салоні на 106-му поверсі, а на 107-му, як завжди, снідала величезна кількість абсолютно різних клієнтів. Відомо, що перший літак урізався в Північну вежу (більшу з двох веж, з антеною на даху, через яку вона нагадувала величезний шприц), і що впала вона останньою, рівно о 10.28. Тож у нашому розпорядженні певний проміжок часу, а саме одна година сорок пять хвилин. Пекло тривалістю в одну годину та сорок п'ять хвилин. Як і цей твір.

Я пишу ці рядки у del de Paris1. Так називається ресторан, розташований на 56-му поверсі вежі "Монпарнас". Авеню Дю Мен, 33 — 75015 Париж. Телефон: 01 40 64 77 64. Факс: 01 43 22 58 43. Станція метро: "Монпарнас-Б'єнвеню". Сніданок тут подають із пів на дев'яту ранку. Уже багато тижнів поспіль я щодня п'ю тут свою каву. Звідси можна на рівних дивитись на Ейфелеву вежу. Панорама відкривається чудова — це єдине місце в Парижі, звідки ти не бачиш вежу "Монпарнас". Навколо мене бізнесмени кричать у свої мобільні, щоб усі сусіди чули їхні дурні балачки:

1 "Небо Парижа" (фр).

ю

— Слухай-но, ми ж закрили це питання — я просто це підписую, чорним по білому. На останньому засіданні ж домовилися.

— Ні, ні, я повторюю, Жан-Філіпп наголошував: це не обговорюється.

— На цьому ринку самі шулери!

— Охолоньте, іноді треба вміти поступатися шкурними інтересами.

— Ви ж знаєте, як кажуть: Рокфеллер набув статок, скуповуючи запізно та продаючи зарано.

— О'кей, покатать. Моя секретарка відішле тобі його по мейлу, і ще раз помізкуємо над цим.

— Ані вашим, ані нашим: цінні папери вже поділили, але їх вартість усе ще коливається.

— Тут яка фішка: доки реальні інвестори не втрутяться, ринку труба — зараз його тримають якісь божевільні.

— Я довго зволікав з індексом САС, а ринок цінних паперів падав — коротше, я пролетів.

Вони також зловживають прислівником "абсолютно". Поки я записував розмови цих учнів Володарів Світу, офіціантка принесла мені круасани, каву з вершками, кілька порцій джему Bonne Maman та два яйця. Я не пам'ятаю, як одягаються офіціантки у Windows on the World — мій перший та останній візит туди відбувся вночі. Мабуть, там працювали чорні, студентки, акторки-невдахи або ж кралі з Нью-Джерсі в тісних фартухах на великих грудях, вигодуваних кукурудзою. Увага: це вам не "Макдональдс", Windows on the World — це розкішний ресторан із кусючими цінами (35 доларів за brunch1, і це ще не враховуючи обслуговування). Тел.: 212-938 1111 або 212-524 7 000. Столики слід замовляти заздалегідь, dress-code вимагає піджака. Я спробував зателефонувати: тепер за цими номерами відповідає служба замовлення театральних квитків. Гадаю, офіціантки тут були доволі гарненькі, у ретельно продуманій уніформі: бежевий

1 Щось середнє між сніданком (breakfast) та обідом (lunch) (англ.).

и

тон та літери WW? старий добрий образ покоївки в маленькій чорній сукні, під яку так і кортить зазирнути? діловий брючний костюм? смокінг від Gucci, розроблений Томом Фордом? Тепер уже не перевірити.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори цього автора:

загрузка...